«Влада як інструмент: чи ціль виправдовує засоби?»

Коли «елітарні» прошарки влади втрачають зв’язок з народом і держапарат, стає для них знаряддям, для досягнення їх власних інтересів, тоді постає актуальність в нових політиках або в революції.

Які це політики і які це політичні лідери та з якими поглядами, доволі часто залежить від часу та епохи в якій вони живуть.

Тоталітаризм, демократія, неолібералізм, доволі часто, є загальним запитом в суспільстві і тоді шлях для народу доволі часто залежить від дій політиків. Найкращу ідею, можна зіпсувати.

В післявоєнний країні де панувала війна, голод, злидні, суцільна маса народу завжди породжує злість та ненависть. В цей час може зародитись, авторитарний режим чи тоталітарність і тоді влада вождя є покликанням часу.

Демократія може розвиватись лише в умовах розвинутої політичної культури.

Не може народ який віками немав державності, або роками був під владою мафіозних кланів, вибрати неоліберальний проект. Бо величезна маса темного і голодного народу, завжди буде вимагати зробити все швидко і одразу. І в цьому є великий історичний сенс. Демократія може розвиватись лише в умовах розвинутої політичної культури, але коли вона відсутня, тоді народ шукає зовсім інші шляхи.

Що є найгірше? Що є найкраще? Зла епоха породжує злі ідеології. Всьому свій час. Більшовизм в Російській імперії виник не за один день. Десятиліттями він зрощувався, як формула в марксистських гуртках. Марксизм породжений в капіталістичній Європі, став утопічною ідеологією, яка знайшла своє місце серед абсолютно темної маси народів Російської імперії. Він оформився і трансформувався в Російській Більшовизм, який чудово поєднався з імперіалізмом.

Чи могло, бути по - іншому? Очевидно що так, якби неоліберальні, демократичні сили, були сильнішими і мали за собою підтримку народу.

В політику приходять не найкращі, очевидно через одвічну Маккіавелістську суть цього питання.

Кожна ідеологія, як і лідер, є породженням епохи. Будь яка влада, для народу завжди буде «поганою», адже буде задовільняти інтереси лише тієї частини суспільства, яка привела її до цієї влади.

Влада завжди буде інструментом реалізації програми лише певної частини суспільства. Це очевидно. Лідер стає уособленням загальної надії і часто є заручником команди, обставин, та олігархічних кланів які «поставили» на нього…

Абсолютно незалежних політиків не буває. Історія знає мало прикладів незалежності особи при владі. Нацизм був породжений і мав підтримку крупного капіталу, подібно до того, як і більшовизм, я вже не говорю про пострадянські політичні еліти. Різниця завжди буде в моральності та наявності ідеології.

На помилках вчаться, але дуже погано.

Історія доволі часто повторюється. Осмислення пережитого дає нам можливість більше не робити помилок.

Демократичний проект в Україні західного зразка, можливо був би чудовим вирішенням багатьох проблем. Але він просувається в Україні дуже повільно, через різницю в менталітеті, традицій і від геополітичного тиску Росії. Український народ який пережив тоталітаризм і 22 роки непереможного поки мафіозного клану, шукає свій шлях. І ці надії він покладає на лідерів, які мають стати уособленням змін та надій народу. Історію творять особистості. Так, спочатку вони є найкращими, але потім, стають найгіршими і щоб утриматись при владі, мета для них -дуже часто - вже виправдовує засоби. І зламати цю традицію завжди буде дуже непросто.