Почему враждуют Церкви Московского и Киевского Патриархатов? Взгляд священнослужителя из Николаевской области

13.05.2009 15:57

Конфликт между Православной Церковью Московского Патриархата и Православной Церковью Киевского Патриархата уже давно перерос во вражду. И эта ситуация не то, чтобы непонятна, но даже абсурдна. Обе Церкви исповедуют Одного Бога, молятся Ему одними молитвами, но так люто ненавидят своих же «коллег». Причины этого вряд ли в вере, скорее - в политике. Свой взгляд на проблему отношений между Церквями двух Патриархатов изложил священнослужитель храма Кирилла и Мефодия в Снигиревском районе Николаевской области отец Иван. Приводим его письмо на языке оригинала:

«Нема гіршого ката за нашого брата!

Цю приповідку я почув у стінах духовної семінарії із уст старшокурсника, коли ще сам був студентом на другому курсі.

Приповідку цю склали козаки, котрі мучилися в турецькій неволі на галерах. Невільники були прикуті кайданами, їхні ноги були закуті в колодки і ритмічно під удар барабана невільники занурювали весла у воду. Над невільниками стояв наглядач - покруч (потурнак), перекинчик або, як ще ми інакше кажемо, яничар, і коли хтось із невільників знемагав, то удар таволги, котрий відзивався на спині невільника багряно-синім рубцем, змушував працювати. Здебільшого цим покручем був такий самий козак-невільник, котрий не витримував катувань, відрікався від свого народу, віри християнської православної віри і приймав іслам. Муки совісті заїдали такого покруча і він жорстоко знущався над своїми братами-козаками, люто шмагаючи нагайкою або таволгою по спинах нещасних невільників.

Шкода, але саме такі порівняння можу віднести до деяких братів-«українців», котрі так ревно служать «Русскому каноническому православию», які в своїй сліпій ревності і запопадливості самі порушують канони, складені святими отцями, та дев'яту Заповідь Божу: «Не свідчи ложно на ближнього твого».

Українську Православну Церкву Київського патріархату далі просто називатимемо Українською Православною Церквою, або скорочено УПЦ, а Церкву Московського патріархату будемо називати «Русской Православной Церковью в Украине» (скорочено РПЦ або Церква МП в Україні), бо саме так назвав екс-президент Російської Федерації Володимир Путін на останніх президентських виборах в Україні Церкву Московського патріархату.

Ми хочемо, щоб ти зрозумів, вельмишановний читачу, що ніякої канонічної різниці між Українською Православною Церквою і Російською Православною Церквою немає. Але ідеться про національну особливість УПЦ, тому що богослужіння ідуть українською мовою.

І все, що можна закинути нам, - це те, що ми - українці. Нешанування рідної української мови і культури відноситься до порушення п'ятої Заповіді Божої: «Шануй (почитай) батька і матір твоїх, щоб тобі було добре і ти був довголітнім на землі». І закид Українській Православній Церкві: «не канонические, раскольники и не благодатные» (погані) = Українська Православна Церква , а «канонические и благодатные» (хороші) = «Русская Православная Церковь в Украине».

Це чистісінька політика і шовінізм! Шовінізм = нацизм = фашизм = людиноненависництво = одна нація чи раса ставить себе вище за другу. Це дух гордині і цей дух, противний духу Христа: «Люби ближнього свого, як самого себе». Невже нас не навчила ІІ Світова Війна. «Бей жидов спасай Россию» = «Боря (Єльцин), заставь хохлов, пущай накормят Россию» = шовінізм. Поняття нацизм і націоналізм не є тотожними. Націоналізм = патріотизм = «Люби ближнього свого, як самого себе».

Хто вивчав предмет «логіку» у вищих навчальних закладах, той знає, що таке підміна понять. Не можна поставити знак рівності між поняттям «національність» і «канонічність (правильність) та благодатність». Не можна ставити знак рівності між поняттями «капуста» і «горох», бо капуста є капуста, а горох є горох, хоча горох і капуста є овочами! Даруйте на слові за примітивізм.

Ми, священики УПЦ, не можемо мовчати на гріх, коли попираються Божі Заповіді і Церковні канони, бо деякі священики РПЦ перехрещують людей. Наш Господь Ісус Христос каже: «Тому, хто вдарить тебе у праву щоку, підстав ліву» (Мт. 5.39). Але коли релігійний лицемір вдарив Нашого Господа по щоці, то Господь сказав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре - за що Мене б'єш?» (Ів. 18,23). Ми, священики і вірні Української Православної Церкви, маємо право на добре ім'я, бо «ліпше добре ім'я за багатство велике і ліпша милість за срібло та золото» (Прит. 22,1).

Українській Православній Церкві закидають, що вона «неканоническая, неблагодатная и раскольническая», а це зовсім не відповідає дійсності. Розглянемо, що таке канон, благодать і розкол.

Канон (з грецької мови) - пряма палиця, тростина, теслярське мірило, правило. «А Той, Хто зо мною говорив, мав міру, - щоб зміряти Місто, і брами його і мур…» (Одкр.21, 15). Канони- це збірник церковних правил, які регламентують деякі сфери життя Церкви. В Канонах або Книзі Правил є Символ Віри, правила святих Апостолів, правила Соборів Вселенських, правила Соборів помісних, правила і канонічні послання Святих Отців - закони, установлені людьми відповідно до потреб часу!!!

Мусимо сказати братам «каноническим»: якщо ми - «раскольники», хоча ми себе такими не вважаємо, то послухайте будь-ласка св. Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, до Амфілохія, єпископа Іконійського котрий в своєму першому правилі каже так: «Крещение раскольников, как еще не чуждых Церкви, принимать...» (Каноны или Книга Правил на русском языке. - изд. «Православный паломник», Санкт-Петербург, 2000). Візьмімо канон 47, Апостольські правила: «Єпископ чи пресвітер, якщо перехрестить такого, що вже по-правдивому охрещений… хай буде видалений за те, що познущався з хреста і смерті Господньої і не розрізняє священиків від псевдосвящеників».

З цього робимо висновок, що таких священиків, котрі перехрещують, треба позбавляти сану. Бо це суперечить Канону.

Можна привести ще безліч випадків безглуздої поведінки деяких священнослужителів «Русской Православной Церкви в Украине». Ось хоча б такий випадок, що можна було б віднести до чорного гумору. Один чоловік, імені якого не буду називати, бо його вже нема в живих, повторив слова за московським священиком, що «не так печатає», тобто хоронить покійника. На що одна прихожанка відповіла: «А Ти візьми і помри, і побачиш, чи не так печатає!» На превеликий жаль ні я, ні московський священик цього чоловіка не хоронили.

Стосовно «печатання» московським священиками померлих, задля відновлення історичної справедливості мусимо сказати правду, що 141 рік Російська православна Церква не визнавалася канонічною (з 1448 до1589 року) - не визнавався церковний уряд Московської Церкви Константинопольським Патріархом, тобто тоді вона була «неканонической». Бо 15 грудня 1448 року собор єпископів у Москві самочинно, без благословення Константинопольського патріарха, вибрав свого першого митрополита - єпископа Рязанського Іону.

І лише в 1589 році Московська Церква проголосила себе Патріархією, силою примусивши Константинопольського патріарха Єремію ІІ дати на це свою формальну згоду. Це була потреба часу, бо Російський народ мав свою державність. Поставмо питання: невже за цей проміжок часу - 141 рік - не помирали люди, коли Московська Церква не визнавалася Константинополем, тобто «была в расколе», невже ці «печатання» не є дійсними? Невже ці хрещення не є дійсними? Невже в цей час Московська (Російська) Церква була неканонічною і неблагодатною, чи навпаки, благодать Божа діяла в ній?

Деякі священики Московського патріархату створили міф - канони, мовляв, дають благодать Святого Духа, відповідно, Церква «неканоническая» і є «неблагодатной». Тут ми явно бачимо змішання людського і Божого, грішного з праведним, святого і не святого. Знов ця ж сама підміна понять. Канони - це збірник церковних правил (Закон). І не більше! Почитайте, отці, молитву митрополита Іларіона: «Слово о законі і благодаті». Канони не можуть давати чи віднімати благодать, бо благодать Божа - це прерогатива Святого Духу. Бо Дух Святий «дихає, де хоче» - Євангеліє від Івана 3,8,- а не згідно з приписами церковних правил.

Благодать Божа дається по вірі, як дар Божий, і вона не від людей! «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то - дар Божий, щоб ніхто не хвалився» (Ефес.2, 8). «Повідомляємо ж вам, браття, про Божу благодать, що дана Церквам…» ( 2 Коринтян 8, 1), - не Церкви, а Господь дає благодать! «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать" (Як.4,6). Є Грецька Православна Церква, Болгарська Православна Церква, Грузинська Православна Церква … Українська Православна Церква. Кожен народ має право на свою помісну Церкву - славити і молитися Богу на рідній мові. Нагадуємо вам, браття, що «Київ єсть матір городів Руських».

Дуже сумно, і болить мені душа за тих священиків Московського патріархату, котрі не мають належної богословської освіти і роблять роздор в нашому народі, але ще більший гріх мають ті, що мають правдиві знання і мовчать. Бо мовчати на гріх - гріх.

Браття-священики Московського патріархату, говорімо правду собі і прихожанам. «Зрозумієте правду, а правда зробить вас вільними» (Ів.8,32). А правда є в тому, що Господь наш Ісус Христос послав своїх учнів до всіх народів: «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, я перебуватиму з вами аж до кінця віку! Амінь» ( Мт. 28,19-20). Навчали апостоли і проповідували на зрозумілій для людей мові: «Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?» ( Дії 2,8).

Говоріть правду, священики Московського патріархату, що нас з вами розділяє Москва - її зверхники (підпорядкування). Не вбивайте свого рідного українського духу і коріння. Не будьте так, як той Савло, котрий гонив і переслідував Церкву Божу, а краще прозрійте і станьте Павлом. Виконаймо Заповідь Христову: «Люби ближнього свого, як себе самого». Як зможемо полюбити росіянина, поляка, німця, єврея - приходька, коли не будемо любити себе як українців? Прийшов час посту - час покаяння, прощення і примирення. Час говорити правду, котра справді зробить нас вільними.

«Дивіться, щоб ніхто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє первородство віддав за поживу саму» (Євр. 12.15-16). Господь знає людські серця, бо Він «гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як.4,6) - це правило, за яким Господь дає благодать! Це є істинним каноном. Бажання бути з Богом, відчуття власної гріховності, глибоке покаяння перед Богом, містична єдність з Христом - це є істинною канонічністю. Уповання на Бога живого - це є істинною благодатністю. «Нехай коренем усіх діл твоїх буде любов, і плодом тоді в тебе буде любов» (св. Августин Блаженний). Московська Церква є дочкою Київської (Української Церкви). Браття, поступайте по любові. Погані той син чи дочка, що зневажають свою матір. Дивіться, браття, щоб не лишитися вам без благодаті за розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Нехай Господь Ісус Христос подасть нам нелицемірну братерську любов. «Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа» (Ефес.6,24). Амінь.

Фотофакт