В субботу в Николаеве рассказали всё о НАТО

07.07.2008 11:54

В суботу в м.Миколаєві про НАТО розповідали димпломати та політики від НРУ.

Найповажнішим і найдосвідченішим в цій сфері гостем був голова Народного Руху України, колишній міністр закордонних справ, професійний дипломат Б.Тарасюк. Також прибули працівники центрального апарату НРУ. Головна подія - семінар з теми НАТО зібрав в актовій залі МДУ ім.В.Сухомлинського близько 150 чол. - активістів НРУ з Миколаївської, Одеської та Херсонської областей.

Семінар став одним з серії подібних, інінційованих НРУ. Перед м.Миколаєвим подібні семінари відбулись в Тернополі та Рівному.

Під час семінару, крім виступів гостей, був продемонстрований фільм, знятий на замовлення Міністерства закордонних справ України: «НАТО - свій чи чужий?». За логікою організаторів подібний семінар мав грати освітню роль для того, щоб надати активістам НРУ аргументи у логічних суперечках з опонентами... В тому-то й справа - логічних... Це в свою чергу повне безглуздя. Оскільки ті, хто протидіють вступу України до НАТО роблять це не на підставі логіки, а апелюючі до радянських штампів: «натівський кривавий чобіт», «наша свята земля», «натівці-вбивці», «агресивне НАТО», «братня Росія», «брати словяни» і подібні несінитниці совдеповської пропаганди. Тоді ідеологи Москви та радянська державна машина робили все, щоб підпорядкувати волі Москви все і вся. Єдина організація, яка прямо намагалась організуватись і попередити чергову російську військову окупацію в Європі була НАТО. Саме її шельмували і нею залякували ледь не з дитинства кожного піонера, ставлячи памятники Леніну, розказуючи про велику російську культуру і історію, під час якої Росія збирала землі в ім'я миру і добра. Все рідне для кожного народу, який ще якимось чином животів, подавалось як маргінальне і тимчасове. Слава Богу СРСР згинув, усі окуповані країни Східної Європи швидко знесли памятники Леніну, а деінде і «визволителям з Червоної армії» (чехи, ще в 1991 році продали з молотка Т-34, який як і в нас в Миколаєві стояв як памятник), відкрили музеї радянської окупації та вступили до НАТО. Нещодавно в Литві радянську символіку прирівняли до нацистської і заборонили. Природньо, що в усих цих країнах, тепер насамперед цінують свою культуру.

А в нас... В нас досі стоять памятники Леніну та визволителям, про окупацію України за часів СРСР відверто говорять лише в найбільш українських регіонах та в Київському музеї радянської окупації. Решта України все ще свято вірить в «добру Росію», голосують за розвиток російської культури та мови серед українців, переконують, що служба в Червоній Армії в окупованому Афганістані, Угорщині чи Чехії це був «почесний обовязок кожного українця» і все так же і тими ж словами шельмують НАТО і все своє, рідне, українське, яке противне Росії. Нажаль Україна все більше поділяється на проукраїнську і проросійську. Жоден уряд України, жоден Президент чи Парламент України ніколи б не підтримав встановлення памятника Катерині ІІ в Одесі, таке міг схвалити тільки парламент, уряд, президент Росії чи органи місцевого самоврядування проросійської України. Вже 12 років на наших грошах зображений І.Мазепа, а в Полтаві й досі йдуть баталії стосовно встановлення памятника І.Мазепі. І це при тому, що за часів І.Мазепи полтавський полк підтримав його. В Миколаєві навіть не ніхто не піднімає питання постановки памятника нашому гетьманові, який був на території Миколаєва при відступі з Полтавської битви. Говорити про те, що козаком не міг стати той, хто не розмовляв українською мовою (як про це свідчить Д.Яворницький) значить говорити мовою аргументів і логіки. Логіка твердить, що ми Українці і маємо шанувати тих, хто боровся за українські інтереси і нас, тобто Петлюру, Мазепу, Бандеру, УПА, Чорновіла, героїв Крут і так далі... але все українське досі значною мірою лишається чужим для багатьох з нас, і все російське - рідним. І жодна логіка і аргументи з приводу того, що НАТО це плюс не мають жодного значення. НАТО - це не -Росія, не російський вплив і контроль. І хоч Кучма і написав книгу «Україна - не Росія» з детальним розжовуванням величезної різниці між нашими народами і державами, але... Кому потрібна логіка, коли в серці - Росія, навіть якщо це українське серце. Аргументи лише для тих, хто є вільним у мисленні. Переконувати українця, який вірить у «братню Росію» у необхідносту вступу України до НАТО, це все одно, що переконувати росіянина в тому, що необхідно поважати право чеченського народу жити у своїй власній державі. Це безглуздо і безперспективно. Жодні божі чи порядні людські аргументи і логіка тут безсилі.

Нажаль, в Росії все більше схиляються до думки, про необхідність використання проросійських українців в інтересах Росії. Зокрема на цьому ж семінарі, до мене підійшла одна людина, яка показала статтю «Операция "Механический апельсин" з російського видання «Русский журнал» (РФ), яке пов`язують з ім`ям відомого прокремлівського політолога Глєба Павловського. В статті розповідається про три сценарія окупації України. Всі три сценарія розроблені детально, аж до можливих пересувань наших військових частин, можливих контрударів і т.д. Більш важливо тут інше. В усіх трьох варіантах, мова йде про окупацію Росією нашої території в залежності від наявності проросійського населення. Саме це є ключовим фактором у просуванні російських військ. Саме тому жоден з варіантів не передбачає захоплення української України, тобто на захід від Житомирської та Вінницької областей. Навіть захоплення проукраїнської центральної частини України, яка неминуче стане з часом українською за духом, мовою і всім мисленням бачиться як дуже дорогий варіант. Натомість не складає великих складнощів захоплення як написано в документі «біло-блакитної Русі» (Південь та Схід) та Криму. Міркування автора проекту абсолютно логічні і реалістичні, як і самі проекти. Доля тих малоросів, які є генетично українцями, але мислять російською і орієнтовані на Росію теж очевидна: «Это население не обладает никакой устойчивой идентификацией, кроме русской, и в случае воссоединения с Россией будет полностью растворено». Будь хто з розумних людей підпишеться під цим сценарієм долі проросійських ураїнців в разі інтервенції Росії.

За великим рахунком організатори рухівського семінару роблять стратегічнуу помилку в тому, що тратять зусилля на логічну агітації за НАТО в той час як необхідно просто повертати українців до власної культури і мови, тоді питання вступу до НАТО вирішиться автоматично. На Західній Україні підтримують вступ України до НАТО не тому, що там знають більше про цю організацію, ніж у нас, а лише тому, що є нормальними українцями і шанують, цінують і розвивають своє, а не чуже. Власне кажучи, на семінарі піднімалась тема «пятої колони». Зокрема Б.Тарасюк вказував на те, що Партія регіонів, КПУ, ПСПУ та інші проросійські сили діють синхронно з Росією. Але... все ж переважали безкорисні, нікому не потрібні (хоч і істинні) логічні аргументи. Деякі з них:

В жодному пункті українське законодавство ні півсловом не говорить про позаблоковий статус України, натомість сама Конституція чітко забороняє перебування російського ЧФ на території України. Вся нормативно-правова база, починаючи з Закону України 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики» і закінчуючи Законом України «Про основи національної безпеки» передбачають вступ України до НАТО. Навіть Стратегія соціально-економічного розвитку розроблена урядом В.Януковича у 2004 році і введена в дію Указом Президеннта передбачала повний вступ України до НАТО вже у 2008 році.

Було і безліч інших аргументів, про те, що в рамках ПДЧ лише один з 5 розділів присвячений військовій сфері інші - судовій реформі, економічним показникам, соціальним і т.д. про те, що вступ до НАТО це значне зростання інвестицій в економіку і т.д. і т.п.

Та кому потрібні ці аргументи, якщо під час свят, які організуються місцевою владою звучить, і в кожному малоросійському серці тоскою відгукується: «Господа офицеры, по натянутым нервам Я аккордами веры эту песню пою. Тем, кто, бросив карьеру, живота не жалея, Свою грудь подставляет за Россию свою».

Фотофакт