ЗРОБИМО ДОСТОЙНИЙ ВИБІР, або чому я не довіряю чинному Президенту

"Преступности.НЕТ" не могли оставить без внимания это письмо николаевского ветерана вооруженных сил и журналистики, которое пришло в редакционную почту, поэтому приводим его на языке оригинала и без сокращений.

Ця ганебна історія підриває віру в те, що в нашій країні можна добитися правди, що у нас реально діє верховенство права, що ми вже позбулися метастаз злочинного минулого, коли по відношенню до людей чинилися свавілля і вседозволеність. Саме це й спонукало мене звернутися до Першої особи держави.

Шановній пане Президенте!

Звертаюся до Вас як до гаранта Конституції, захисника свобод громадян і як до останньої інстанції у багатомісячній боротьбі за свою честь...

Бо працівники Миколаївської СБУ брутально порушили мої права, образили, оббрехали, зганьбили мене - колишнього кадрового офіцера, ветерана журналістики, хвору літню людину, якій вже минув 76-й рік.

Маючи проблеми з серцем, пішов у аптеку за ліками. Вийшов, іду тротуаром і нахилився, щоб зірвати кілька листочків кульбаби для домашнього папуги. І раптом чую грізну вимогу - забиратися геть! Зі мною повелися так, ніби я знаходжуся у концтаборі, а не на міській вулиці.

Виявляється, за парканом стояв служка СБУ і на виду у богомольців, що йшли з церкви, гнав мене геть. Ледве дістався додому, щоб не впасти від серцевого нападу. Довго переживав і роздумував над цим свавіллям. І врешті-решт вирішив написати в обласну газету "Южная правда", в якій я працюю редактором відділу економіки.

Реакція була миттєвою, але спотвореною, у дусі 37-го року. Начальник облуправління СБУ М.Є. Бобров не став розбиратися зі мною по суті справи, а викликав "на ковьор" нашого головного редактора, що не мав права робити, викрутив руки-ноги, настрахав його і змусив дати "опровєржєніє".

В цьому факті я вбачаю порушення і закону, і моралі. Як у ті злопам'ятні часи тексти спростування і вибачення-каяття газети фабрикувалися в самому облуправлінні СБУ. Це видно неозброєним оком: лист управління і текст каяття редакції набрані на одному комп'ютері і на одному і тому ж аркуші паперу.

Далі. У нас вже давно немає редакційної колегії - натомість є редакційна рада. Було б нелогічно, навіть абсурдно, щоб редактор писав вибачення від імені колективного органу управління газетою і не знав, як він називається. Самі ж члени редакційної ради зі мною не розмовляли, журналістського розслідування не проводили, на своєму засіданні ситуацію не обговорювали. А про своє вибачення перед СБУ прочитали вже в газеті. Ось така нагла фальсифікація.

З області моралі, якщо вона культивується в цій установі. Начальник управління змусив редактора взяти великий гріх на свою душу. Бо редактор в цей день не був на роботі, не був і на місці події. То як же він без примусу міг лжесвідчити і говорити про недостовірні факти. Достовірність фактів, принаймні, встановлюється під присягою, а не за бажанням чиновника СБУ.

В цей час у мене була смертельно хвора дружина. Я не услідив, і безсоромний наклеп на мене потрапив їй на очі. А вона, як і всі літні громадяни нашої країни, була добре обізнана з трагічними сторінками минулого. І тому повністю втратила спокій - кожен звук, шум, гуркіт машини чи кроки на сходах приводили її у стресовий стан: це приїхали по чоловіка. Так у постійних фізичних муках і душевній тривозі вона і пішла в інший світ. Хай це буде на совісті моїх кривдників!

Але рана незагойною залишається до цих пір, бо сіль на неї досі сиплеться з рук високопосадовців СБУ - вже понад 5 років.

Намагаючись відстояти свою честь та гідність, я писав листи-скарги-прохання Президенту Л.Д. Кучмі, генеральному прокурору Г.А. Васильєву, голові комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації М.В. Томенку, уповноваженій Верховної Ради з прав людини Н.І. Карпачовій та ін.

І, на превеликий жаль, всі вони формально поставилися до моїх прохань, а відповіді одержував в інтерпретації СБУ - упереджені і неправдиві...

На мій захист виступила газета "Дзеркало тижня". Після публікації до Миколаєва приїхав представник центрального апарату СБУ О.С. Шуляк і привіз з собою якогось молодика, вірогідніше всього - психіатра. Звичайно, в не такі вже й далекі часи мене запроторили б до психушки - бо хіба може нормальна людина критикувати непорочну СБУ.

Але з перших же слів стало ясно, що пан Шуляк приїхав не для встановлення істини, а будь-що відстояти незаплямовану честь відомчого мундира. І заявив: ні такої людини, ні такого факту встановити не вдалося. І це професійним розвідникам! Навіть у самому занедбаному колгоспі секретарка через кілька хвилин викликала б у контору того сторожа, що в певний день чергував на гармані чи на фермі. А тут в суперсекретній установі, де заздалегідь складаються списки постових-вартових, затверджуються графіки чергувань, здійснюється постійний контроль за системою охорони, - розводять руками. Мою пропозицію - показати мені ту зміну, залишили поза увагою: бо я одразу б впізнав свого кривдника.

І заступник голови служби І. Дрижчаний відповів у тому ж дусі: порушення чинного законодавства серед співробітників СБУ даного регіону не встановлено. Невже фальсифікація у нас осібно передбачена законом для СБУ?

Насправді ж не хотіли поступитися принципами, визнати недоробки і показати нахабу в своїх згуртованих рядах...

Пішов у небуття кучмізм з усіма його потворними явищами. Нарешті, подумав, ми живемо у вільній, справедливій, демократичній державі. Як учасник Майдану сподівався: тепер вже будуть розставлені всі крапки над "і" і справедливість восторжествує. І глибоко помилився. Бо на мій черговий лист заступник голови служби В. Крутов відповів, що повторне звернення з одного й того ж питання не розглядається, тим паче, що воно вирішене по суті. І оком не моргнув, що по брехливій суті...

Якщо для цих людей не діє суд совісті, то є Вищий суд. І я готовий стати на коліна на площі, перед телекамерами і сказати: "Боже, якщо я брешу, то хай мені вилізуть очі і невідворотною буде найжорстокіша кара". Пропонував те ж саме зробити і М.Є. Боброву. У відповідь - мовчання...

Начальник СБУ В.О. Наливайченко виступав по телебаченню і, зокрема, говорив про свободу громадян і необхідність захищати цю свободу чиновникам усіх рангів. Те ж саме і Ви, пане Президенте, декларували на Майдані.

Була остання надія добитися правди, і я звернувся до нинішнього керівника СБУ. Відповідь за підписом заступника голови служби М. Герасименка я вважаю цинізмом. Бо всі ті брехливі відписки вони називають "відповідями і роз"ясненнями у встановленому порядку". А мені радять... звернутися до суду.

А що таке наш суд? Ось лише один приклад. Я кажу: "У законі написано так". А голова суду відповідає: "Это по-вашему, по-журналистски. А по-нашему - еще под каким углом посмотреть на этот закон". Тобто, чиї інтереси треба захищати, хто замовник, хто більше дасть "на лапу", тощо.

Пане Президенте!

Я дуже прошу Вас: не пересилайте цього листа для реагування керівникам СБУ, бо по відношенню до мене вони діють брехливо і безсоромно. Якщо можете - допоможіть відновити мою честь та гідність. Мені важко буде покидати цей світ оскверненим непорядними людьми.

(Підпис)

Всупереч моїм сподіванням на захист і підтримку Гарант Конституції радить порушені питання вирішувати... у судовому порядку. В зв'язку з цим дозвольте Вас, пане Президенте, запитати: "А хіба Ви не знаєте, які у нас суди? І чи може там проста людина з порожнім гаманцем добитися правди?"

Якщо не знаєте, то, будь-ласка, занотуйте собі. Нещодавно в Одесі відбувся міжобласний семінар журналістів. Виступаючи на ньому, один з юристів розповів про таке: у справах звернулися до голови Верховного суду України, члена Вищої ради юстиції, захисника Ваших порядків В.В. Онопенка. На що той відповів: "Напишіть, яке рішення вас влаштує, і я скажу, скільки це буде коштувати".

Я ж високих посад не обіймав і мільйонів не накрав. То чого ж тоді Ви кидаєте мене у пащу зажерливої структури здирників, якою опікується Онопенко?

Та й чи треба в нормальній цивілізованій країні у судовому порядку доводити: чиновник має совість чи не має, вчили його у дитинстві говорити правду чи не вчили, сповідує він Божі заповіді чи не сповідує. Мені здається, що навіть в наркодержавах це зрозуміли. А ми ж зі своїм статутом хочемо, щоб нас взяла в свої обійми культурна Європа...

Ви любите показувати свої руки і говорити, що вони нічого не крали. Дозвольте Вам не повірити. Вкрали! Перш за все - ідеали Майдану, і я як його учасник це засвідчую. Ви казали, що бандити будуть сидіти в тюрмах, а вони жирують. Ви обіцяли народу мир і спокій, а у нас панує безправ'я. Ви обіцяли заможне життя, а переважну більшість населення обсіли злидні. Ви підірвали віру в завтрашній день і посіяли страх за майбутню долю наших дітей і внуків...

Наш мудрий Григорій Сковорода у свитині з палицею в руках пішки ходив від села до села, а тому досконало знав біди й потреби людей. Вас же возять у лімузинах і показують фасади "потьомкінських дєрєвень". А перед цим підлабузники латають асфальт, на узбіччях рубають бур'яни і посипають доріжки пісочком. А тому Ви відірвалися від реального життя. Інакше б Ви знали, що пенсіонери - найдисциплінованіша частина населення, сплативши податки і комунальні послуги, не можуть купити ліки, калорійні харчі, фактично не мають за що жити. Ветеран, який всі сили і здоров'я віддав рідній державі, варить бурячок і ділить його навпіл - щоб було і на вечерю, і на сніданок. А бабуся, яку покусали собаки "крутих", за 20 з гаком кілометрів ходить пішки у райцентр на уколи...

Ви дізналися б про багато образливих, принизливих для України і її громадян речей.

В засобах масової інформації широко розповідалося про звитяжні справи Вашого батька. У мене війна забрала батька й матір. Але я цього факту не фетишизую, бо таких сиріт - голодних, обірваних, знедолених, ображених було мільйони. Мені особисто довелося і дитбудинівського кандьору скуштувати, і з безпритульними на поїздах їздити, і пізнати багато дечого злого. Але я не став ні бандитом, ні злодієм, ні кілером, ні брехуном. Знайшов у собі сили вибратися з бруду, закінчити військове училище, потім університет. І весь час, скільки вистачає сил, намагаюся робити добро і боротися за правду...

Прожиті роки і набутий досвід дають мені право сказати наступне. Вам, Пане Добродію, випав унікальний шанс прислужитися рідній країні і своєму народу. Ви ним сповна не скористалися. Бо, на мій погляд, як отой Криловський кашовар намагався усовістити нахабного злодійкуватого кота, так діяли і Ви. А треба було "власть употрєбіть". І в цьому Ваша найбільша помилка. Впевнений, що все на свої місця розставить історія. І суд Божий, перед яким ми всі обов'язково станемо.

Що ж стосується виборних Президентських перегонів, що почалися, то, на моє глибоке переконання, Вам просто треба зійти з дистанції. І це буде по-лицарськи...

Користуючись нагодою, хочу звернутися до співвітчизників. Давайте добре подумаємо і оберемо не зайду, а гідну Людину, справжнього патріота країни, достойного громадянина. І лише за таких умов ми наведемо лад у своєму домі, вимівши увесь непотріб. І стовідсотково я впевнений у тому, що всі правоохоронні (силові) структури, яких народ, часто недоїдаючи і недогодовуючи дітей, утримує на своїй шиї, повинні бути підконтрольними громадськості. Мова не йде про державні секрети. Але коли справа торкається простих громадян, людських доль, то все повинно робитися прозоро. І чесно. Не треба забувати гіркі уроки минулого: досить згаданим структурам утаємничитися, як це може призвести до трагічних наслідків. Тих же репресій. А країна наша може перетворитися на поліцейську державу.

Віталій ОЛІЙНИК,

ветеран Збройних сил і журналістики,

м. Миколаїв.