Сергій Кислиця: Єдина причина, чому Росію не виключили з ООН, як колись СРСР – з Ліги Націй, це те, що вона має ядерну зброю

прочтения: 24391
01.07.2022 09:38

Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця – улюбленець української та західної преси. У залі засідань Радбезу він розвінчує російські фейки та розповідає про злочини окупаційних військ на території України.

У квітні він, наприклад, підловив на брехні постійного представника Росії при ООН Василя Небензю, який цитував фрагмент інтерв'ю депутатки Бучанської міськради Катерини Українцевої російському виданню "Медуза". Небензя посилався на фрагмент інтерв'ю, який "нібито" стверджував, що Українцева особисто не бачила розстрілів цивільних у Бучі.

"Бувало так, що російські солдати передавали сухпайок до підвалу, а потім кидали туди гранату", – ви ж хотіли процитувати це інтерв'ю? Чому ж ви його повністю не процитували? Ми вже звикли до брехні, яка постійно виливається нам на голови у залі Ради Безпеки", – зауважив на це український представник, чим явно засмутив Небензю.

Але робота Кислиці – це не лише публічне відстоювання інтересів України. Це робота в кулуарах забюрократизованої ООН, яку сам дипломат порівнює з майданчиком Wall Street.

В інтерв'ю "Українській правді" Кислиця розмірковує, коли ООН зможе реформуватися, розповідає, як готується до своїх виступів, та пояснює, чому Росія все ще залишається у Радбезі.

"Докорінної реформи Ради Безпеки очікувати найближчим часом неможливо"

– Ви знаєте, в Україні дуже популярний вислів: "Якщо тобі здається, що ти мало робиш для перемоги, то згадай ООН". Наскільки справедлива вся та критика, що лунає в Україні?

– А давайте ми запитаємо у критиків, зокрема в Україні, що таке ООН?

Давайте ми повернемо критиків, зокрема в Україні, до виступу президента Зеленського з трибуни Генеральної Асамблеї 23 вересня минулого року, де він дослівно сказав, що, коли ми критикуємо ООН, ми маємо пам'ятати, що ООН – це не будівля, ООН – це ми! Це країни-члени, лідери країн-членів.

Тому, коли ми кажемо, що ООН щось не зробило, це однозначно дорівнює словам "лідери країн світу не зробили".

Тому що не Секретаріат ООН визначає, що має робити структура. Не оці 39 поверхів штаб-квартири, а столиці, які дають інструкції.

Відповіді на запитання лежать не на 38-му поверсі, де сидить генеральний секретар. Відповіді лежать на всіх інших вулицях, де розташовані або офіси президентів і глав урядів країн-членів ООН, або міністерства закордонних справ.

ООН – це не самостійний об'єкт, розумієте? Коли ми критикуємо, давайте ми подивимося, а чи навіть серед наших партнерів все гаразд, чи ні, коли йдеться про їхні дії в ООН?

На жаль, за межами Нью-Йорка, і не тільки в Україні, існує чорно-білий підхід до добра і зла. Насправді світ значно більш цинічний, прагматичний.

І нам може це сто разів не подобатися, але люди та країни – уряди країн передусім – можуть одночасно голосувати за підтримку України, коли мова йде про визнання Росії країною-агресором (як це було 2 березня), і не підтримувати при розгляді інших питань або на виборах в ООН, де вони – наші конкуренти.

І так само вони можуть голосувати, наприклад, за членство Російської Федерації в ЕКОСОР – це Економічна і Соціальна Рада, де вже декілька тижнів точиться конкуренція між Росією і Північною Македонією, бо у декількох раундах жодна не набирає необхідної кількості голосів.

– Можете пояснити, чим саме ЕКОСОР є таким важливим для Росії?

– Усі знають Раду Безпеки, всі знають Генасамблею, але мало хто згадує ЕКОСОР.

Це третій важливий орган у структурі ООН, про роботу якого мало хто знає в Україні взагалі. Але ЕКОСОР має водночас надважливе значення для Росії. Інакше вона б не боролася за місце у Раді вже в 7 раундах, і далі буде.

Бо ЕКОСОР – це майданчик, де РФ одночасно виступає проти колективного Заходу й разом із тим набирає "бали" в очах третього світу.

Цікаво, що при цьому так званий "колективний Захід" – це головний донор бюджету ООН. Наприклад, внесок США становить 22% регулярного бюджету ООН, а внесок Росії у 2000 році – 1%, а у 2022 – 1,87%. Але ж які амбіції!

Але для того, щоб бути успішним членом ООН, ти маєш бути або супер глобальною країною, такою, як постійний член Ради Безпеки, яка має контрольний голос. Коли від тебе залежить, наприклад, схвалення мандату до операції з підтримання миру, санкційні режими, нерозповсюдження тощо.

Якщо ти не є постійним членом, ти маєш бути країною, яка робить особливо великий внесок у бюджет і в програми розвитку.

Або ти маєш мати унікальну нішу. Наприклад, ти маєш бути постачальником якоїсь унікальної послуги або товарів для потреб ООН. До речі, ринок закупівель ООН становить більше 23 млрд дол. США на рік.

Україна разом із Російською Федерацією займала унікальну нішу в операціях із підтримання миру. А саме: ми та РФ були чи не єдиними, хто надавав гвинтокрили та літаки.

Це було наприкінці 90-х і на початку 2000-х. Давайте згадаємо, наприклад, нашу участь у Ліберії вертолітними загонами, давайте згадаємо Кот-д'Івуар.

Зараз, на жаль, через війну ми виходимо з операцій ООН, і це рішення цілком зрозуміле з точки зору військових інтересів України.

– Виходить, що Росія зараз є суперунікальним постачальником вертольотів та літаків?

– Так. І це у поєднанні з правом вето в РБ перекриває незначний внесок Росії в бюджет ООН. До речі, ви знаєте, який внесок України в регулярний бюджет ООН? Зараз він становить 0,056% від усього бюджету. Ну, ви розумієте…

В ООН існує дуже серйозний поділ країн на групи не лише, коли мова йде про демократію. А також, коли мова йде про те, яким чином мають вирішуватися економічні, соціальні питання доступу країн третього світу до благ, в тому числі тих благ, які розподіляються по лінії ООН.

ООН – це найбільший у світі менеджер фінансових ресурсів. ООН є структурою, через яку пропускаються мільярдні суми на розвиток, допомогу, проєктну діяльність.

Генеральна Асамблея – це майданчик, який можна порівняти з Wall Street. От ти виходиш на Wall Street, і ти вважаєш, що твої акції коштують певну кількість баксів, а хтось вважає, що вони коштують менше.

І ти маєш продати свій голос. Це цинічно. Але багато країн Генеральної Асамблеї мають певне уявлення про свій голос та про те, скільки він коштує, коли інші країни просять про підтримку в Асамблеї. Звісно, не йдеться про готівкові розрахунки, але, чесно кажучи, подекуди і про них. На жаль.

– Але після 24 лютого за Україну віддають безпрецедентну кількість голосів в ГА, чому?

– Через розуміння наслідків того, що зробила Росія щодо України. А наступне, що сталося, це сталося не відразу, лише у перших числах березня – неймовірно зріс авторитет України.

Тому що, якщо навіть не всі західні партнери вірили у те, що ми будемо боронитися, що ми не здамося, то що вже казати про Африку й третій світ, які взагалі мали мінімальне уявлення про те, що собою являє українське суспільство.

Але коли вони побачили, що Україна не лише не здалася – Україна захищається, то вони почали неймовірно поважати Україну, український народ, українського президента, уряд, дипломатів.

– Якщо ми вже згадали про українського президента та ставлення до нашої країни, то не можу не пригадати його виступ в ООН пару місяців тому, коли він сказав, що ООН або має реформуватися, або має розпуститися. Ця заява не була сприйнята як радикальна?

– Дивіться, я не стану нічого додавати, я не чув жодного критичного коментаря. І знаю, що виступ готувався дуже відповідально.

Одна справа – виступ в Конгресі США, Національній асамблеї Франції, в сеймі Польщі, в сеймі Литви, перед друзями. І навіть якщо там є декілька опонентів серед членів цих парламентів, 90% людей, перед якими ти виступаєш – це твої майже однодумці. Це одна аудиторія.

Інша аудиторія, коли ти йдеш або в Генеральну Асамблею, або в Раду Безпеки, яка є, по суті, якщо ми говоримо про Генасамблею, всесвітнім парламентом. Це 193 країни.

Тому, на мою думку, уся команда президента зробила дуже велику роботу. І добре, шо виступ був саме таким, який почули країни-члени РБ, а з ними – і вся ООН.

– У вас є надія на те, що ООН все ж може реформуватися? Як у людини, яка знає ООН зсередини дуже добре, яка характеризує ООН як Wall Street?

– По-перше, коли говорять про ООН і про реформу ООН, дуже небезпечно займатися узагальненням.

Тому є питання реформування Ради Безпеки, є питання реформування методів роботи трьох десятків агенцій і організацій Ради Безпеки ООН, є питання взаємовідносин між Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки. Як приклад, ця остання ініціатива, яка пройшла консенсусом через Генеральну Асамблею, стосовно правила вето в Раді Безпеки.

Моя думка така: докорінної реформи Ради Безпеки очікувати найближчим часом неможливо.

– Найближчим часом – це рік, два, десять років?

– Найближчим часом – це 10-15 років.

Докорінна реформа Ради Безпеки передбачає модифікацію обсягу прав, зокрема права вето нинішніх постійних членів Ради Безпеки та країни, яка вважає себе постійним членом Ради Безпеки – Росії.

Справа в тому, на мою думку, що само по собі право вето не є таким "ісчадьєм ада" і не є злочинним.

Ми маємо говорити про зловживання правом вето. І тут історично і по цифрах, звичайно, "аб'юзером" був Радянський Союз і Росія. Навіть Китай собі не дозволяє такої кількості зловживань правом вето, як Радянський Союз і Росія.

Більше того, в історії ООН було чимало прикладів того, як Сполучені Штати або Франція, або Великобританія накладали право вето – й правильно робили.

І ми маємо розуміти, що без права вето не існувало б Організації Об'єднаних Націй.

Це було одне з найпринциповіших питань, які обговорювалися Сполученими Штатами, Великобританією та Радянським Союзом ще всередині 40-х років.

Давайте не будемо забувати, що насправді спочатку все вирішувалося цими трьома країнами, потім приєднався Китай. І вже на останніх етапах була запрошена до процесу Франція.

Тому без права вето ніколи б Конгрес США не дав би згоду на участь Сполучених Штатів у глобальній організації.

"Ядерна війна означає самогубство для Росії"

– Якщо ми вже вдалися до історичної ретроспективи, то усі пам'ятають Зимову війну, підсумком якої стало виключення Радянського Союзу з Ліги Націй. Потім була створена ООН, де Статутом було передбачено право вето. Чи може історія повторитися?

– Мені не подобається, коли лекала 19-20 століть переносяться на 21 століття. Люди говорять узагальненнями в той час, коли диявол ховається в деталях.

Не було тоді ядерних держав. Тоді головними потугами вважалися військова й економічна міць.

Тоді вигнали Радянський Союз, тому що навіть сам приклад того, як маленька Фінляндія, маючи значно меншу армію (так само, як і зараз Україна – значно менша за Росію, зі значно меншою армією), по суті, змусила Радянський Союз програти ту війну.

Але тоді Радянський Союз не був не лише потугою економічною у порівнянні зі Сполученими Штатами, з Європою, він не мав ядерної зброї.

На сьогоднішній день єдина причина, на моє переконання, чому не зробили те саме в ООН, що зробили з Радянським Союзом в Лізі Націй, тому що Російська Федерація має ядерну зброю.

– Тільки цей аргумент?

– Перспектива застосування ядерної зброї – армагедон.

Це не означає, що я вірю в те, що Путін застосує ядерну зброю. Але це не означає, що було б відповідальним, зокрема й з нашого боку, списати цей чинник з переліку факторів, які ми маємо враховувати й аналізувати.

Якби Російська Федерація не мала ядерної зброї, вона би ніколи не отримала місце для Радянського Союзу в Раді Безпеки у той спосіб, яким вона захопила це місце.

Тому я глибоко переконаний, що це – єдина причина, через яку інші постійні члени Ради Безпеки, а саме Сполучені Штати, Великобританія, Франція і Китай за зачиненими дверима в грудні 1991-го року погодилися обійти Статут ООН.

Фактично зневажити також меморандуми юридичного радника ООН, в яких було закріплено, що за будь-яких варіантів розвалу Радянського Союзу передбачається голосування в Раді Безпеки, потім у Генеральній Асамблеї.

Тим не менше, у грудні 1991-го року, зважаючи на це все, передусім постійні члени погодилися з листом Єльцина про те, що Російська Федерація хоче бути продовжувачем Радянського Союзу.

У нас дуже часто роблять помилку, тому що кажуть, що Росія є правонаступником. У листі Єльцина не йшлося про правонаступництво. В листі Єльцина йшлося про "продовжувача".

Тому подобається нашим колегам чи не подобається, але навіть на брифінгах у Білому домі на запитання відносно постійного членства Російської Федерації в РБ вже колишня речниця Білого дому Псакі, але вже цього року, говорила, що Російська Федерація є постійним членом Ради Безпеки.

Але це не зупинить і мою, і моїх колег роботу у напрямку того, щоби нагадувати, що це рішення було прийнято з порушеннями.

– Що може статися, що все ж повторить історію з Фінляндією та Радянським Союзом?

– Я сподіваюся, ми ніколи не побачимо ядерної війни. Тому що ядерна війна означає самогубство для Росії, важкі втрати для України та всієї Європи з наслідками за межами континенту. Це страшний сценарій, про який ніхто не повинен навіть думати, як такий, що може бути реалізованим.

– Відомий юрист Філіп Сендс, який написав книгу "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова", зокрема в нашому інтерв'ю на початку квітня сказав, що система безпеки зруйнована, і що вона має бути змінена після російсько-української війни. Ви як вважаєте?

– Я скажу наступне: система безпеки зруйнована, коли тема йде про конфлікти, які мають однією зі сторін таку країну, як Російська Федерація.

Тому існуюча система безпеки, де з одного боку є Росія, а з іншого боку є країна, яка не є членом НАТО, вона не працює.

Але коли мова йде про систему безпеки, де не є на кону інтереси таких абсолютно некерованих країн, як Російська Федерація, вона працює на 3 з плюсом. Розумієте?

Тому що ООН працює на 3 з плюсом або навіть на 4 з плюсом в інших куточках світу, де є або регіональні, або внутрішні конфлікти.

Саме тому до сьогоднішнього дня більш-менш успішно існують операції з підтримання миру Організації Об'єднаних Націй.

– Тобто ваша відповідь: систему безпеки не потрібно змінювати?

– Наша відповідь така, що на сьогоднішній день є хибним підхід, який означає, що ми маємо спочатку все зруйнувати, а потім все побудувати – як там було в комуністичній пісні?

– "Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем мы наш, мы новый мир построим…"?

– Так. От уявіть сценарій: ви все розпустили, розігнали ООН, Раду Безпеки, почали будувати щось нове. Це що, змінить агресію Росії?

– …Або природу її ненависті до України…

– Або природу її ненависті до України? Ні. Це за жодних обставин цього не змінить. Який би ми механізм не придумали. Але серйозна розмова про необхідність побудови нової системи безпеки потрібна. І про це каже керівництво України, наша делегація в ООН.

"Притягнення Росії до відповідальності – дуже важливий процес і не тільки для України"

– Продовжу тему Ради Безпеки та реформи. Зараз багато розмов про притягнення Росії до відповідальності. Але ми розуміємо, що створити трибунал через Радбез у нас можливості немає – Росія використає право вето.

– На даний момент, так.

– У нас є механізм Генеральної Асамблеї. Що може загрожувати створенню гібридного суду? Свого часу ми бачили процес, який ініціювала Грузія і який провалився. Чи немає такої загрози по відношенню до України? І як навчитися на помилках Грузії?

– Я дуже довіряю і поважаю думку Антона Кориневича, який нещодавно дав інтерв'ю "Європейській правді", і, в принципі, немає потреби повторювати все те, що в тому інтерв'ю він розповів.

Моя думка більш широкого політичного плану полягає в тому, що без притягнення Росії до відповідальності не буде покладено край цій глобальній загрозі.

Тому трибунал, суд, механізм компенсації – надзвичайно важливі для того, щоб хоч якось компенсувати українським громадянам заподіяну шкоду. Хоча життя вбитих – і цивільних, і військових – не повернеш, але мова йде і про значні збитки, заподіяні війною, збитки матеріального плану.

На глобальному рівні – і про це я говорю щоденно з партнерами, і багато з них мене підтримують – якщо не буде розірване це коло, цей цикл безвідповідальності, навіть якщо Російська Федерація буде розгромлена у військовому плані на території України, світ буде й надалі жити в умовах постійної загрози з боку РФ.

А в найближчому майбутньому, тобто через 5, 6, 7 років, світ знову стане жертвою агресії. Але це буде вже агресія більш високого рівня.

Тому що чи Путін, чи його наступники здійснять реальну реформу Збройних сил, а не ту потєшну, яку вони типу робили, звільнять генералів-дегенератів, знайдуть вмілих генералів, озброяться й завдадуть удару.

І тоді світ буде платити потрійну ціну.

Тобто, якщо зараз світ не додавить до кінця (допомагаючи собі, коли він допомагає Україні) й зупиниться за 50 метрів до фінішу або якщо світ (після того, як Росія буде розгромлена у військовому плані на території України) на наступний день скаже: "Ми досягли того, що ми мали досягнути, і тепер у нас, починаючи з понеділка, нова сторінка", то в осяжному майбутньому Європа буде знову в умовах реальної війни.

Тому притягнення Росії до відповідальності – дуже важливий процес і не тільки для України.

"Весь світ має попрацювати дуже тяжко, щоб українські фермери були вмотивовані збирати зерно"

– Якщо казати про те, що може реально зробити ООН – це питання миротворчої місії в Україні, так звані блакитні шоломи ООН? Чи це можливо зараз?

– Давайте нагадаємо читачам, що заявка України на розгляд питання про запровадження операції з підтримання миру в Україні лежить у Секретаріаті ООН з 2015 року. Ніхто її не відкликав.

Для того, щоб звернутися в ООН з проханням про запровадження в Україні операції з підтримання миру (ОПМ), потрібна дуже складна національна процедура, тому що наша Конституція не дозволяє нікому без дозволу парламенту запрошувати підрозділи на нашу територію.

У нас був лише один президент, який на цьому погорів – це Віктор Янукович, який звернувся до Путіна з проханням ввести російські війська для того, щоб навести, як він казав, в Україні лад.

Тому формально заявка, яка з 15-го року не отримала позитивного розгляду через те, що Російська Федерація мала своє бачення того, що таке ОПМ в Україні, лежить.

Але ми маємо розуміти, що ОПМ запроваджується двома шляхами: або рішенням Ради Безпеки (і таким чином були запроваджені 99% ОПМ), або рішенням Генеральної Асамблеї.

Але в історії ООН була лише одна операція, яка була запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї. Це була операція 1957-67 років на Суецькому півострові.

Є ще одна важлива річ. Операція з підтримання миру, вона тому й називається всіма мовами (крім російської) з підтримання миру, а не миротворча, тому що вона має підтримувати вже існуючий мир.

Тобто це означає, що має бути базова угода про мир, де операція з підтримання миру ООН розміщується для того, щоб сприяти виконанню цієї угоди або підтриманню того миру, який вже досягається між сторонами.

Це в уяві людей є якісь люди з блакитними шоломами, які спускаються на парашутах і починають посеред війни розводити сторони. Ні. ОПМ цим не займаються.

Але це не означає, що ОПМ не може бути запроваджена у майбутньому. Тому що, якщо буде дипломатичне вирішення, тобто буде підписана якась угода, ймовірно, постане питання: хто буде стояти між нами й Російською Федерацією?

Ймовірно, що Росія як сторона конфлікту ніколи не погодиться, щоб між нами й Російською Федерацією стояло НАТО.

– Але зараз це питання не на часі, правильно я розумію?

– Це питання, яке не на часі 29 червня 2022-го року. Тому що не на часі, як ми чуємо зокрема й від політичного керівництва України, сідати за стіл переговорів, коли Російська Федерація не готова вести перемовини про мирну угоду.

– Зараз на зустрічах дуже часто лунає питання продовольчої безпеки та можливого голоду в африканських країнах. Дехто з експертів вважає, що через це Україну можуть змусити до підписання мирової угоди на якихось неприйнятних умовах.

– Я не вірю в такий сценарій, тому що своїми діями передусім український народ і українське керівництво, і президент України уже достатньо продемонстрували світу, що нічого не буде без згоди України.

І я вас запевняю, що, навіть коли розмовляю з нашими партнерами, які подекуди якісь такі дивні меседжі дають на зустрічах зі мною, вони чітко кажуть, що без згоди України або без того, щоб бути впевненими, що це не несе загрозу безпеці України, вони не бачать можливості примусу нас до якихось дій.

– А щодо питання продовольчої безпеки – існує якесь швидке рішення, окрім розблокування порту Одеси?

– Генеральний секретар – і ви можете навіть побачити це з тих коментарів, які робить і Кулеба, й Офіс президента – реально задіяний і залучений особисто.

Тобто навіть не делегуючи якимось заступникам, які працюють по цій темі щодня, він особисто є частиною дуже складних залаштункових перемовин із Україною, Туреччиною, Росією, метою яких є пошук шляхів розблокування Одеського порту, зокрема для того, щоб морським шляхом експортувати українське продовольство, зокрема зерно.

Всі інші варіанти, наземні, не можуть бути повноцінною альтернативою морському шляху.

Українське зерно потрібне світу, розумієте? Це ще весь світ має попрацювати дуже тяжко, щоб українські фермери були вмотивовані збирати це зерно, щоб українські фермери були вмотивовані сіяти це зерно, подекуди підриваючись на своїх тракторах.

У нас же не Північна Корея. У нас не може Верховна Рада або Міністерство сільського господарства дати вказівку українським фермерам: "Ідіть і сійте зерно на мінному полі".

Тому це ще світ має думати й ламати голову, яким чином українські фермери мають продовжувати мати мотивацію працювати в полі.

Тому тут інтерес світу, якщо не більший, то щонайменше такий самий, як і України. І це ситуація, яка не може бути помахом руки розв'язана.

– Якщо ми згадали Антоніу Гутерреша, не можу не запитати. Коли він був у Києві, прилетіла ракета. Він сказав, що був шокований цим. Чи змінилося у нього ставлення до ситуації в Україні, до війни в Україні після цього особистого досвіду?

– Дивіться, ми можемо всі бути розчаровані Гутеррешем, в тому числі частково розчарований і я. Але світ не чорно-білий, і для того, щоб давати оцінку Гутеррешу, потрібно знати матчасть.

І якщо хтось в Україні по інерції, навіть якщо він вже народився в незалежній Україні, ще думає, що словосполучення генеральний секретар ООН – це приблизно те саме, що генеральний секретар ЦК КПСС, він помиляється.

Більше того, генсек ООН – навіть не генеральний секретар керуючої або потужної мейнстрімівської європейської партії. Тому що, як тут часто кажуть в Нью-Йорку, в словосполученні "генеральний секретар" більше секретар, ніж генеральний.

В 111 статтях Статуту ООН лише 5 статей приділено генеральному секретарю. Ніколи в історії ніхто не мав на меті, зокрема постійні члени, мати генерального секретаря з потужними політичними функціями та правами.

Гутерреш щиро не вірив, я можу припустити, що Російська Федерація піде на повномасштабну агресію. Щиро не вірив. І я схильний у цьому зрозуміти Гутерреша, тому що Гутерреш – надзвичайно моральна людина. Він людина високих моральних якостей. Зрозуміти, але не погодитися.

У сучасному світі мати справу з керівником, лідером, який не бреше, це вже само по собі дуже цінна річ.

В мене немає підстав вважати, що на будь-якому етапі Гутерреш обманював українську сторону. Він міг не казати того, що хотіла би почути українська сторона, але казати, що він нас водив за ніс або нас обманював – це буде неправда.

Тому, починаючи з ночі з 23-го на 24-те Гутерреш зайняв дуже принципову позицію. А займати для генерального секретаря дуже принципову позицію дуже небезпечно, як свідчать деякі сторінки історії ООН.

Давайте згадаємо, що сталося з найбільш проактивним генеральним секретарем ООН Даґом Гаммаршельдом, який загинув за дуже сумнівних обставин (які до сьогоднішнього дня не розслідувані), в авіаційній катастрофі.

Гутерреш, коли мова йде про гуманітарне посередництво, зробив багато для потреб "Азовсталі" та Маріуполя. Він робить зараз багато для потреб розв'язання проблеми експорту зерна.

Гутерреш як особистість і як функціонер, він же є чиновником, найстаршим чиновником у системі ООН. Він вважає і каже, що Росія – агресор, що Росія веде війну, що лише від Путіна залежить припинення війни.

***

– Питання від читачів. Як ви пишете свої промови? Тому що вони завжди експресивні, яскраві, вони привертають увагу.

– По-перше, є директиви президента, вони таємні. Є вказівки делегації.

Тобто будь-який посол, будь-який постпред діє на виконання директив президента й вказівок міністра закордонних справ. Політичні рамки в мене однозначно визначаються президентом.

Наступний елемент: дуже важливо те, що відбувається на фронті, які події. Крім того, коли відбувається засідання Ради Безпеки, Україна завжди виступає після всіх членів Радбезу. Тому що за правилами Ради Безпеки спочатку виступають члени Радбезу.

Тому я вношу правки вже навіть у підготовлений текст у залежності від того, хто що говорить, що сказали наші партнери. І якщо є потреба відреагувати на російську делегацію.

І те, що викликає бурхливу реакцію соцмереж – це є моя реакція на те, що говорить російська делегація. І тут, знаєте, те, що говорить Небензя… Це повна професійна катастрофа насправді.

Але ми маємо визнати, що російська дипломатія – це високотехнологічна дипломатія. Те, що вони транслюють повний треш, не означає, що вони неосвічені люди.

Втім, ви можете побачити, що з кожним засіданням пул їхніх аргументів стає дедалі більш дебільним.

Якщо перед тобою сидить посол Росії й купюрами використовує "Медузу", що мені не дозволить використати те саме інтерв'ю і прочитати цитати з нього повністю, тим самим вбити наратив російської делегації?

– Ви слухали Небензю протягом цих уже 100 з гаком днів війни. Як його заяви змінилися за цей час?

– У мене немає ніяких ілюзій щодо Небензі. Якщо хтось думає, що його проб'є, і він покається просто на засіданні або вийде до преси в кулуарах ООН і, як той радник із Женеви, почне гнати на свого гауляйтера, то ви всі дуже наївні люди. Такого ніколи не станеться з багатьох причин.

Небензя не має вибору. Небензя за межами потворної, збоченої російської системи – ніхто.

Навіть якщо уявити собі, що він залишиться на Заході, він – ніхто. Він навіть не заробить на своє життя і буде відключений від усіх своїх заощаджень у російському умовному Ощадбанку. Тобто він – ніхто.

Вся російська дипломатія – це люди на 98% двох категорій: або вихідці з багатьох "поколінь совєцьких дипломатів" – це одна потужна складова. Або друга категорія – це співробітники спецслужб.

Тому, незважаючи на всю складність процесів, недосконалість українського суспільства, українське суспільство дає тобі, громадянину вільної країни, право вибору й можливість реалізувати твій вибір.

Російське репресивне, авторитарне суспільство тобі не дає такого права, можливості.

І в цьому велика різниця між нами.

Севгіль Мусаєва, УП

Фотофакт