Про язык и патриотизм

Читают: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1054 }}Комментариев:{{ comments || 1 }}    Рейтинг:(634)   

Історія істота жива. Вона дуже швидко змінюється, принаймні в Україні. Українську історію не переписував у роки незалежності тільки ледачій. Її переписують всі: президенти, голови облдержадміністрацій, ректори вузів, львів'яни, тернопільчани…Інколи серед них трапляються і історики, але вони теж переписують її у відповідності до політичної ситуації і поглядів можновладців, які рясно обсіли гілки влади. Дехто з переписувачів історії, коливаючись, як казали у радянські часи, разом з «лінією партії», став вважатися науковцем, заробив вчені звання, ступені і гроші. Цифри і факти тут ні до чого. Головне відповідати вимогам українського часу: пам'ятати, що українці пробатьки всіх націй і до безтями ненавидіти москалів і москальску мову. Оскільки це не так вже і складно, вирішив і я трохи доповнити історію України.

Дещо з історії України

Українці як титульна нація з'явились десь приблизно за п'ять сім тисяч років до того як бог української помісної церкви створив світ. Не може не обурювати той факт, що «жиди» та «москалі» стверджують начебто першою людиною був якийсь Адам , в той час коли кожний малюк у Тернополі знає, що першу людину звали Стецько. А після того як Галя (а не якась там Єва) нагодувала Стецька вишнями з божого садочка (а не якимсь там яблуком як стверджують жиди і москалі), українці почали зі страшенною силою плодитися і розселилися по всій землі. Справжні українці оселилися у Америці та Канаді. Тому зараз вони приїздять з Америки або з Канади до України і навчають дурних, не справжніх, українців як будувати Україну і демократію.

Головна річка України - Дніпро. Тече вона з самої Америки, де живуть справжні українці, але на місцевому діалекті вони називають її Міссісіпі. Як стверджує видатний історик сучасності Остап Вишня раніше по Дніпру плавали Титаніки. Але кляті москалі випили з нього воду і він наче трохи обмілів. Тому основне завдання сучасних Українців вичавити дніпрову воду з клятих москалів і по ньому знову будуть плавати виключно Титаніки. В цьому нам обов'язково допоможе Генеральний гетьман українців усього світу (а також грузинів, албанців та ще хтозна кого) Буш молодший.

Столиця України - місто Київ. Кляті москалі звуть його «матерь городов Русских», що лише підтверджує їх втручання у внутрішні справи суверенної держави і зазіхання на територіальну цілісність незалежної України. Треба сказати, що москалі, без усякого запрошення оселились на північноукраїнських землях і захопили їх всі до самісінького Північного льодовитого океану. Вони ведуть себе дуже зухвало і попри усілякий здоровий розсуд не хочуть надавати Україні газ безкоштовно, хоча мали би ще платити Україні за те що вона люб'язно погодилась їм користуватись.

До речі, Миколаїв знаходиться на території так званого Дикого поля, яке простягається з заходу на схід від Одеси до Харкова і Донецька. Поле має назву дикого, тому що у давнину тут жили дикі, незаймані, Українці. Але кляті москалі набудували тут різних заводів і знищили всю екологію. Диким українцям не стало де жити і вони змушені були жити разом з москалями. Але найтяжчий злочин, який вчинили москалі - те що вони навчили диких українців своїй клятій москальскій мові, розбещуючи тим самим наївних диких українців. В наслідок цього сталося найжахливіше українців які проживають у Дикому полі стало неможливо відрізнити від москалів. Тому основною метою сучасної Української держави стало знищення клятої москальскої мови, якщо потрібно то разом з нерозумними нащадками диких українців. Тому Головним героєм України був призначений Роман Шухевич (на щастя диких українців посмертно), який навчився у фахівців третього рейху як зберігати чистоту української раси. Саме задля збереження титульної нації він пропонував вішати жидів і москалів. Москалів щоб не навчали своєї клятої мови, а жидів щоб не плутати, бо ззовні вони дуже схожі на етнічних українців, такі ж чорняві, чорноокі та хитромудрі. Саме хитромудрі етнічні українці дуже дотепно порозпродали усі найважливіші заводи Миколаєва, які побудували москалі тим же самим москалям, беручи з них гроші і з ліва і з права, підвищуючи таким чином добробут керманичів України , які безперечно є еталонними представниками української раси, бо навіть уві сні розмовляють виключно українською мовою. А українська мова є ознакою расової чистоти, патріотизму і хитромудрості.

Наше видання друкує матеріали двома мовами вже давно. Задовго до того, як в редакції з'явився новий редактор. Але тільки останнім часом до редакції почала надходити сила силенна листів від «патріотів», які звинувачують редакцію в утисканні державної мови. Ці листи надходять за дуже чітким розкладом і дуже схожі один на одного, хоч і підписані різними прізвищами. Вони всі дуже довгі і начебто про любов до держави і патріотизм.

Але я бачу в цих листах інше… Я бачу в них зневагу до українців, які мають нахабство розмовляти і писати «не тою» мовою, якою «предписано свыше». Я бачу в них зневагу до українців, які дозволили собі мати іншу думку і не хочуть відмовлятись від тої, хоч і російськомовної, але все рівно української культури яку вони створили. За цими листами я бачу людей, які привласнили собі право вирішувати яким має бути українець, якою мовою і що він повинен говорити, що читати, що слухати, як мислити. За цими листами я бачу людей, які не визнають найменшу можливість іншої думки і не визнають людського права вибору. За цими листами я бачу руку талановитих організаторів, яких непокоїть те, що наша газета може дійти до російськомовного читача і донести «неправильные мысли». Погрози ж змусити друкувати видання лише українською взагалі вважаю безглуздими але природними. У нас так завжди або добро з кулаками, або демократія з ломакою. Що гірше не знаю.

Але мушу розчарувати писунів. Видання зареєстроване як двомовне і діє в межах законодавчого поля. Якихось обмежень що до співвідношення російської та української мови теж не має. Так що з точки зору законодавства - марна трата часу.

Але якщо бути об'єктивним… Співвідношення російськомовних і україномовних публікацій з номера в номер різне. Десь більше російської. Десь більше української. Але, в цілому, на користь все ж таки української. На утискання мови це аж ніяк не схоже. А от про утискання прав і свобод громадян України, яких доля розселила на півдні і сході вважаю за необхідне висловитись.

У чому ми винні?

Так сталося, що я народився у Радянському Союзі. Чи моя це провина? Мабуть це провина батьків, бо це саме вони жили не у той час, не в тій країні і не в тому місті. Але я народився саме тут. А може це провина їх батьків? Адже мої батьки теж не вибирали а ні місце народження а ні час. А от те що вони не переїхали свого часу до Львова або до Тернополя чи Сум це вже політична недалекоглядність. Але ж я їх виправдовую, все ж таки батьки. По-перше, у Тернополі чи Сумах не будували кораблі, а іншому мого батька не навчили. Отже я міг народитись у Керчі, Севастополі або Ленінграді. Але і там, як і у Миколаєві переважна більшість міського населення розмовляє російською. По-друге, У ті часи, коли країна будувала міста і заводи, а будували їх разом і українці, і білоруси, і росіяни, і казахи, і грузини і ще багато різних національностей навіть психічно хворий не міг уявити, що колись настане той час, коли людину будуть ненавидіти тільки за те, що вона розмовляє російською. Ніхто не мав і гадки про те, що люди які відновили країну після найтяжчої за всі часи світу війни, стануть цю ж саму країну рвати на шмаття і нищити мову, яка дозволила вільно спілкуватись і грузину, і казаху, і українцю, і росіянину. Тому я своїх батьків за політичну недалекоглядність вибачаю. І усвідомлюю, що у мене не було і єдиного шансу народитись в карпатських горах. Тому сталося те що сталося. Я народився хоч і на півдні, але України. У місті, де будувався флот Росії. І з дитинства я чув російську мову. Я навчався російською. Спілкувався з друзями російською навіть з тими, що жили у Львові і Полтаві. Я звик висловлюватись російською, думати російською. Чи я винен в цьому? Чи винні в тому, підкреслюю, українці, які народились у Ленінграді, в Кіргізії, на Камчатке, в Білорусії? Чи винні в тому, що вони чи їх батьки які навчались у Москві, Воронежі, Рязані тощо, тобто там де були розташовані найкращі учбові заклади Радянського Союзу? Чи винні вони в тому, що освіта, чи доля, чи військова служба кидала їх, чи їхніх батьків по просторах колишнього СРСР або і всього світу?

Яки ж реалії?

Може я один такий? Здається ні. Бо статистичні дані свідчать, що 51% жителів Миколаївської області вважають російську мову рідною, 22% вважають рідною українську, решті байдуже. Взагалі заангажована і суперукраїнізована статистика визиває сумнів, але перевага все рівно на боці російської. Звісно у сільській місцевості відсоток тих, хто розмовляє українською вищий, але у Миколаєві відсоток тих хто звик розмовляти, читати і навіть думати російською значно вищий. Отакі реалії.

Але…Вже вісімнадцять років незалежності йдуть невтомні пошуки винних в цьому. Немає жодного керівника колишнього СРСР, який би не був вимазаний у багнюку з цього приводу, живий чи посмертно не має значення. Та що там СРСР. Царів та князів, починаючи 13(!) сторіччя (в редакцію надійшов і такий лист),кістки яких давно вже стліли звинувачують в утисканні української мови. На це витрачено тонни паперу, безмежні кошти на закордонні вояжі, конференції, видання нікому не потрібних книжок і ще хтозна на що. Ну і що? Вплинуло це на статистику? Ні, тільки на добробут тих, хто стриже купони з націоналізму. І не вплине. Бо маємо те, що маємо. Так сталося, що значна кількість, ще раз підкреслюю, саме українців розмовляє і думає російською мовою. Так є. Реальність саме така. І це треба усвідомлювати. Можна до безтями ненавидіти цю реальність, витратити все життя на безглузду війну з мовою, чи за мову(в залежності від поглядів), але реальності це не змінить.

А що зроблено?

Борців за мову сила силенна. Що ж вони зробили, щоб було здійснено те що вони декларують? Що зробила держава, яка веде війну з російською мовою не на життя, а на смерть? Може щось зробили українці з жируючих Америки чи Канади, які вже вісімнадцять років радять нам що ще потрібно знищити чи продати за безцінь з надбань СРСР, щоб таки сталося довго очікуване торжество демократії? Може вони зібрали якісь кошти та відкрили хоч якісь безкоштовні курси у тих регіонах де проживають російськомовні українці? Може це зробила держава? Вона ж так промову піклується! Може держава у цих регіонах зробила якусь програму заохочення до вивчення української мови? І не мрійте! Може в кінець кінців держава, або закордонні чи місцеві крикуни про мову зробили ну хоч щось аби не помер український кінематограф або українське книговидання? Як же без цього розвивати мову, та і культуру взагалі? І український кінематограф, і українське книговидання поховані в одній братній могилі разом з іншими надбаннями української культури під сурми і барабани ОУН УПА та пісні про голодомор.

Отже ті хто здіймають галас про мову в дійсності палець о палець не вдарили аби українська мова стала рідною для всіх українців.

Скажу відверто, мені байдуже якою мовою розмовляють українці. Мене не обходить якої вони національності. Для мене важливо що вони громадяни моєї країни. Для мене важливо щоб наші старі дожили свій нелегкий вік заможно і спокійно незалежно від того по яких арміях їх розвела складна доля Великої Вітчизняної. Для мене важливо щоб у цій країні люди жили гідно, мали можливість себе поважати і з повагою відносились до держави і пишались тим, що вони громадяни України. А саме важливе для мене те, що вони можуть і що роблять для процвітання моєї держави, для миру і добробуту її громадян і поваги з боку світового суспільства. І хай вони це роблять як найкраще. І будь якою мовою. Така моя особиста думка. Я нікому її не нав'язую. Бо усвідомлюю, що право на життя може мати і інша. В бажанні прискорити поширення і розвиток української мови не бачу нічого поганого. Але методи…

А чим ви кращі?

Нема кінця і краю звинуваченням минулого. І Сталін поганий, і Брежнів поганий, і царі і князі геть погані бо всі вони не служили в ОУН УПА і не нищили всіх, хто не розмовляє українською. Нема кінця і краю страшним розповідям про утискання мови та навмисне знищення етнічних українців з боку росіян. Але ніхто не хоче пам'ятати про те як пройшов по Україні пан Вишневецький і що його ім'ям ще кілька віків лякали дітей. Ніхто не хоче бачити що ненависть і зневага Вишневецького до України та українців в Польщі живе і досі. Що поляки зневажають українців і не вважають за людей. Про те чим закінчилась історія звірського розстрілу польським поліцейськім українця, який віз дружину до пологового будинку ми не дізнаємось. Україна не зробила нічого аби вбивця був покараний. Матері, яка втратила і чоловіка і дитину дали трохи грошенят щоб не гавкала. От і все на що і здатна вкрай націоналістична влада. А от на поховання начебто розстріляних радянськими військовими польських офіцерів президент приїхав і каявся, каявся, каявся… І нікому не спало на думку трохи порахувати. Бо якби порахували, то зрозуміли б, тої чисельності похованих офіцерів, не могло бути, якби розстріляли і всіх офіцерів Польщі, бо армії відповідної чисельності Польща ніколи не мала. І чого каятись? Хіба розстрілювала українська армія? Теж саме і з «голодомором». Називаються цифри загиблих вісім мільйонів, тринадцять… Хто більше? І нікому на думку не спало порахувати скільки ж після «голодомору» повинна була б народити українська жінка дітей аби до 1953 року чисельність українців до досягла рівня перепису 1953 р (раніше перепис не проводився). Так от щоб досягнути рівня населення 1953 року українські жінки повинні були народжувати по дев'ятеро дітей на рік! Які ж вони плодючі! Крільчихи та й годі. Я не про статистику. Я проте що нами знову маніпулюють за допомогою брехливої тепер вже націоналістичної статистики. І роблять це ті самі люди які не втомлюються засуджувати радянську ідеологію та методи. Але переписуючи історію на ОУНівський лад вони використовують ті ж методи керуючись тією ж самою «революционной целесообразностью» чи може націоналістичною доцільністю. Хрін редьки не солодший.

А чого вартий лист міністерства культури і туризму до облдержадміністрацій за №225/8-1/37-08 від 17.06.08 який вимагає перевірки бібліотечного фонду «з метою вилучення літератури, яка пропагує комуно-шовіністичну ідеологію». Хто прийматиме рішення яка книга пропагує, а яка не пропагує? Виходячи з чого, знову з націоналістичної доцільності? Може це не є цензурою минулого? Я не пам'ятаю нічого подібного в радянські часи. Але дещо подібне у світовій історії вже відбувалося. У нацистській Німеччині, коли десятого травня 1933 року було оголошене «свято вогнищ», де спалювали книжки Гейне та інших геніальних німців і не тільки німців. Звісно, українські «гебельси» спалювати книжки не будуть, вони їх просто здадуть на макулатуру. До того ж якусь копійку можна буде поцупити і до власної кишені. Набагато практичніше.

А релігійна війна очолена державою? Навіщо віднімати православні храми у віруючих на користь помісної секти? Бо по усіх релігійних канонах церква не визнана іншими конфесіями є сектою. Якщо вже так кортить то побудуйте для своєї секти нові храми. Але померанчові шарікови вміють лише «отнять и поделить». Таж сама до болі знайома експропріація.

Хвала богові у Миколаєві цього не сталося. Здорового глузду вистачило. Але скільки пам 'ятників Леніну зруйновано в інших містах і селах України? Ну та й що? Ми стали по іншому святкувати? Замість пам'ятника Леніна ту ж саму роль став виконувати пам'ятник Тарасу Шевченко. Шевченко і Ленін - близнюки брати. Так само, як і у радянські часи до пам 'ятника Леніну, тепер зганяють людей на свята до пам'ятника Шевченко. Свята інші, прапори інші, ідеологія інша, лозунги інші, а загалом коїться те саме. Знову ґвалтують школи та ВУЗи щоб забезпечити як і у радянські часи «массовость».

А що зроблено з освітою? Померачово-оуновські псевдопатріоти мають повне право намалювати як у двадцяті роки на своєму прапорі лозунг: «Даёшь насильницьку українізацію системи освіти!!!» Пушкіна, якого наші діти можуть читати в оригіналі дебільно перекладають на українську і заставляють дітей вивчати. Хто може перекласти краще ніж писав Пушкін? У радянські часи нікому і на думку не спадало перекладати Шевченка на російську. Чи це не безглуздя? Результати «реформації» я бачив під час уроку географії на власні очі, коли учень відповідав: «в Швейцарії живут італьянці, германці і французянці». Це не смішно. І в цьому нема нічого дивного, бо педагогам Швейцарії, де зійшлися не дві мови як на Україні, а декілька, дуже давно відомо, якщо в сім 'ї розмовляють однією мовою, а в школі викладають іншою дитина впадає в ступор і потребує особливої адаптивної методики. Тому вибір школи проводиться дуже ретельно як і вибір мови викладання і значно більше часу. Бо швейцарці (люди різних мов і національностей, але єдиний народ) добре знають, що запорука добробуту держави - високий рівень освіти. На демократичній Україні звісно ж не закривали російських шкіл. Їх просто зґвалтували і українізували не питаючи а ні дітей, а ні батьків, залишивши проблеми навчання батькам і дітям. Російських шкіл майже не лишилось.

Прикладів і паралелей безліч. Можна було б продовжувати. Скажу лише, що псевдо патріоти насправді роблять все те що на словах засуджують, а може ще й гірше. Впевнений, що і кров би лилась рікою, та часи трохи не ті. Ви, любі друзі чи пани, не певен як правильно, ні чим не відрізняєтесь від тих, хто в свій час заходився руйнувати старий світ «до основанья». І перехопивши естафету по суті виправдали їх дії і підтвердили їхню правоту. Бо звели все до банальної боротьби за владу, територію і гроші, використовуючи однаковісінькі методи. Патріотизм і любов до рідної мови не має з цим нічого спільного.

Щодо патріотизму.

Свідомість того що я українець в мене заклали, як це не дивно, люди, які й досі не розмовляють українською і далеко не все розуміють дивлячись українські телеканали, не шанують Бандеру і гестаповця Шухевича. Це мої батьки. Але саме вони навчили мене пишатися тим що Сікорський родом з України, що українці зробили найбільший внесок в розвиток науки Сполучених Штатів, освоїли величезні території Росії і ще багато чого. Саме вони навчили мене пишатися досягненнями великих українців. Ні не тих, що безглуздо ховалися по лісах, когось вбивали і їх хтось вбивав. А тих, хто будував літаки, кораблі, міста і заводи. Тих хто зміцнював будь яку країну в якій жив. І будь яка країна їх цінувала бо було за що. За миролюбство і працездатність, за винахідливість та інтелект, за терпіння і людяність. Тому для мене патріот це той, хто щось зробив для своєї країни, побудував, виростив, винайшов, відкрив. Патріотизм це не мазанки, писанки та вишиванки і слюні з цього приводу. Бо саме под. балаканину про мову, голодомор, вшанування ОУНовців Україну розпродали оптом і в роздріб. Миколаїв de fakto російське місто. Чому? Тому що всі містоутворюючі підприємства Миколаєва належать Росії чи росіянам. ЮТЗ «Зоря» і завод ім..61 Комунара формально ще державні, але тільки формально. І все це зроблено тою самою «калиновою» мовою. Так що мова не є ознакою патріотизму.

Хто винний і що робить?

Вибачаюсь за російські питання. Це не від зневаги до України.

По-перше. Необхідно усвідомити, що ніхто не винний. Нам досталась та історія яка досталась. Переписати її звісно можна, але це не надовго (десь років на сімдесят). Це вже не раз робилось. Що з цього вийшло відомо. По-друге. Необхідно усвідомити, що всі ми українці незалежно від того якою мовою розмовляємо і приречені жити разом, принаймні до того часу як, наприклад, із-за мовних і національних дурощів не розтрощимо цю країну вщент. І годі вже західній меншості ґвалтувати південно-східну більшість з приводу мови, НАТО і таке інше. Досить державного регулювання мови та культури. Його варто змінити на державну підтримку. Бо в українських державних установах зроду здорового глузду не було, лише дурна політика.

З приводу ж того, що робить? А нічогісінько. Та дайте вже людям спокій. Хай вони вибирають самі якою мовою розмовляти, вчитись, читати. Населення володіє обома мовами. І не варто забувати обидві. Належить до обох культур. І це добре бо збільшує можливості. І не якої не варто зрікатися. Не має на Україні мовного питання. Є тільки дурний галас мерзотників, які стравлюють українців між собою із-за мови, із-за минулого і тому подібне. Стравлюють для того, щоб серед цього галасу було зручніше набити пузо та кишені.

Автор: Микола Машкін, редактор газети "Рідне Прибужжя"

-


Комментариев: {{total}}


русскийполитика