Хорошо забытое старое?

Читают: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1148 }}Комментариев:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(688)   

Історія має властивість повторюватися. Повторюватися - вже як фарс. У 2001 році у відомому «листі трьох» Леонід Кучма, Іван Плющ та Віктор Ющенко обізвали учасників акції «Україна без Кучми» фашистами. У перших рядах тих «фашистів» день і ніч без будь-якої депутатської недоторканності перебував Юрій Луценко.

У 2004 році до «заколотників» приєднався вже й Віктор Ющенко. Приєднався, як уособлення боротьби за свободу вибору і демократичний шлях розвитку держави. Серед тих, хто привів Ющенка до влади знову опинився Юрій Луценко. Він же значною мірою дав можливість президентові ухвалити рішення про розпуск парламенту в 2007 році. Як тоді сформулював Віктор Ющенко - «за політичну корупцію» та «зраду інтересів виборців». І саме президент поставив на чолі списку лідера «Народної Самооборони», сподіваючись у такий спосіб поновити репутацію «Нашої України».

Словом, з 2004 року Юрій Луценко заробив собі репутацію відданого члена президентської команди, який, як він думав, жертвував власними політичними інтересами заради, як вважав, інтересів країни. Інакше - повів би «Народну Самооборону» окремою колоною на вибори і почувався б зараз у парламенті ще краще Литвина.

Історія про те, як віддячують нині Луценкові дуже показова. Особливо для тих, хто збирається стати нині пліч-о-пліч з діючим президентом. Стати лише заради того, щоб Віктора Ющенка переобрали на другий термін.

Власне, ця затія вже сьогодні здається мало реальною. Проте виникла група людей, яка переконала діючого президента в тому, що бажаного результату можна цілком досягти. А для цього - варто лише просто повністю змінити власне оточення. Кажучи іншими словами - «оновитися» перед вирішальним стрибком у боротьбі за владу.

Ось, скажімо, Віктор Балога й не приховує, що головною претензією до діючого нині уряду і особисто до Юлії Тимошенко є та обставина, що вона, вочевидь, збирається бути суперником Вікторові Ющенкові на чергових президентських виборах. І говорить про це так, наче Конституція зобов'язує кожного виборця двічі поспіль голосувати за обраного раз президента. А от конкретні результати і досягнення Віктора Ющенка на посаді не мають мати будь-якого значення.

З тими, хто Тимошенко таки не довіряє остаточно, а продовжує сподіватися на іншу альтернативу з демократичного табору, вчинили інакше. Спочатку їм розказали, що результати виборів у столиці матимуть значення для всієї держави. А потім - вчинили для «Нашої України» «Сталінград» на виборах у Києві. Спочатку - президентським небажанням навіть мову вести про два тури виборів київського міського голови та сумнівами в доцільності таких виборів. А вже в день виборів - прямою президентською заявою про «зміну власних уподобань».

Словом, Віктор Ющенко усім дав зрозуміти, що «Наша Україна» як політична партія йому більше нецікава й непотрібна.

Хтось, звісно, може повірити в те, що пропрезидентський блок привів до поразки Юрій Луценко, як про це наполегливо говорять на Банковій. Однак київські виборці переконують, що в такий спосіб висловили особисте ставлення до Віктора Ющенка та його нинішньої поведінки.

Не секрет, що Віктор Андрійович виношував плани створення іншої коаліції за результатами позачергових парламентських виборів. Проте виборець втретє дав шанс демократам таки поставити країну на знову обіцяний шлях розвитку. Як з'ясувалося, заготовлений раніше план «об'єднання країни» насправді лише відклали до кращих часів. Можливо, ті часи мали настати восени, однак терпець у президента увірвався раніше. Вже на початку травня він почав наполягати, що «Наша Україна» має вийти з існуючої коаліції та ініціювати створення нової.

В подробиці цього плану утаємничили і Юрія Луценка, який категорично не погодився з таким сценарієм. Бо, як заявив, політики мають відповідати за свої слова й обіцянки виборцям. Мало того, про наміри президентського оточення вчинити такий фінт міністр внутрішніх справ попередив усю країну.

Ось тут і почалося. На прохання Секретаріату президента справа про інцидент міністра з Черновецьким швиденько була перекваліфікована з обопільних легких тілесних ушкоджень на «посадовий злочин» Луценка. Водночас знову на світ виплила історія про «літак» не так для підтвердження того факту, що на протокольні заходи разом з Луценком літала і його дружина, як для сумнівів виборців, що з міністром таки щось не так.

Окрема історія з «громадянством» Давида Жванії. Особливо в тому контексті, що президент ревно оберігає свій імідж благочестивого християнина. Віра, як відомо, спонукає платити добром на добро. У 2001 році, коли Віктора Ющенка відправили у відставку з посади прем'єра і коли ніхто не наважувався навіть відкрито подати йому руки, сім'я Ющенка знайшла прихисток у родині Жванії. Тепер, як хрещений батько заявив, що партія, слідом за вождем, не зобов'язана на сто вісімдесят градусів змінювати орієнтацію, за науськуванням Банкової на світ Божий витягли ту справу, яку безперспективною порахував навіть Леонід Кучма.

До речі, на повернення часів Леоніда Даниловича вказує надзвичайно багато обставин.

То що, нове виявилося давно забутим старим?

-


Комментариев: {{total}}


русскийполитика