Осло — Донбас: історія норвежця, якого вигнали з української армії

Норвежець Йоахім Фурхольм приїхав до України наприкінці весни. Він підписав контракт зі Збройними силами і поїхав воювати на Донбас. Та через місяць служби з ним раптово і без пояснень розірвали угоду, виславши із зони бойових дій. Фурхольм переконаний: це відбулося на вимогу Норвегії, адже вдома він на особливому рахунку спецслужб через радикальні націоналістичні погляди.

Без слідів

«Поліцейські били мене по ребрах, по голові, викручували руки і пальці — вони знали, як завдати болю. Знімали все на відео і казали, щоб я забирався назад у Норвегію. А як не поїду, то відправлять мене туди самі».

28 серпня. 27-річного норвежця Йоахіма Фурхольма щойно виписали із 17-ї лікарні Києва. На ньому — військова форма, в руках — пакет із сухпайком і розбитий телефон. Голомозий і з густою світлою бородою, Йоахім нагадує справжнього вікінга. Він вільно спілкується англійською і багато курить.

«Вочевидь, хтось в Осло дуже мене не любить через мої націоналістичні погляди, і використовує свій політичний вплив у Києві, щоб мене вигнали з української армії».

Чоловік стверджує, що напередодні поліція схопила його на вулиці й упродовж десяти годин катувала в невідомому місці. Утім, доказів, що норвежця побили саме поліцейські, немає. У Національній поліції на запит Громадського повідомили, що чоловіка з таким іменем не затримували.

«Слідів побиття практично немає. Хіба що мої зап'ястки набрякли. Але мене били професіонали. Вони знають, як заподіяти біль, не залишивши жодних слідів», — Фурхольм показує руки. Попри відсутність видимих побоїв, Йоахім має довідку з чітким висновком травматолога: забій м’яких тканин голови, тулуба та кінцівок.

Іще один доказ катувань — світлина, начебто зроблена під час побиття. Її Йоахім випадково отримав від знайомих. «Одна із поліцейських виявилась дівчиною військового, якого я знав. Вона й відправила йому цю фотографію».

Утім, сам Йоахім має інші клопоти. «Усе, чого я хочу зараз — повернутися воювати на Донбас. За себе помщуся потім».

Удома в окопі

«Я планував приїхати сюди чотири роки. Одного ранку я прокинувся й вирішив: гаразд, сьогодні — саме той день, — згадує Йоахім. — Я зібрав усе, що міг помістити в сумку, сів на літак і прилетів до Києва. Потім спробував тут освоїтись, знайти друзів і налагодити контакти. Зрештою опинився на порозі Святошинського військкомату — і вони допомогли мені потрапити на Донбас».

Йоахім підписав контракт із ЗСУ. Закон дозволяє іноземцям служити в українській армії. Старший офіцер Святошинського комісаріату Олег Коротченко допомагав і консультував норвежця на місці, адже був єдиним, хто знав англійську.

«Фурхольм був не один: він прибув до нас зі своїми побратимами і висловив бажання служити обов’язково в бойових підрозділах. До нас інколи приходять хлопці із західних країн чи Балтії і укладають контракти із ЗСУ. Усе це легально, згідно із положенням про проходження військової служби іноземцями, яке президент затвердив у 2016 році. Таких людей обов’язково перевіряють. Це робить міграційна служба, СБУ, поліція та прикордонники», — розповідає він.

Після того, як владнали всі паперові питання, Йоахіма відправили в Новгородське — на лінію розмежування. Там він служив у 58-мій мотопіхотній бригаді 16 батальйону, за документами, був стрільцем-помічником гранатометника. Норвежець сміється: каже, ніколи не чув такого дивного звання.

«До цього я ніколи не був на війні, ба більше — ніколи не служив в армії. Але завжди відчував: я був народжений, щоб воювати. Війна — не для кожного, але й цивільне життя також. Чесно кажучи, думав, що на Донбасі буде страшніше. Але коли я приїхав на фронт, і там почались обстріли, відчув себе щасливим. Вони стріляють по нас артилерією, все довкола вибухає, крики, кров, метушня... А я усміхаюсь! Тоді, в окопі, я нарешті відчув себе вдома».

Про службу в українській армії в норвежця залишились приємні спогади. Хоч на фронті майже ніхто не говорив англійською, з іншими бійцями він одразу знайшов спільну мову.

«Друзі називали мене Ярл — це такий титул у вікінгів. Мене в роті любили. Мабуть, тому, що іноземець, — знизує плечима Йоахім. — Я б краще був у своїй траншеї під Донецьком, ніж приймав гарячу ванну в Києві й ходив по ресторанах. Там немає цих неписаних правил, дурних ігор, фальшивих масок і нещирості. Там все простіше».

Та на фронті норвежець пробув недовго — місяць і один день.

Блискавичне звільнення

«Одного дня мій командир прийшов до мене і сказав: залиш свої речі, тобі треба негайно з'явитися в командний пункт. Я трохи розхвилювався, — чого б вони відкликали з лінії фронту для розмови звичайного солдата?» — запалює вже котру сигарету Йоахім.

«Там мені сказали: їдь до Києва у військкомат, тебе звільнили зі служби. Офіційно начебто через те, що я провалив підготовку. Але я жодного разу не проштрафився, все виконував сумлінно. Усе сталося дуже швидко, мене звільнили за один день. Командир бригади не спав до четвертої ночі, щоб написати документ для скасування мого контракту. Пізніше я говорив з юристами у Святошинському комісаріаті — все це їх дуже здивувало. Вони сказали, що в українській армії нічого не відбувається настільки швидко».

Йоахім дістає з кишені штанів складені вчетверо документи. Серед них — наказ про його звільнення зі Збройних сил. У самому низу, в розділі «Підстава» зазначено: «Лист заступника Міністра закордонних справ України від 28.07.2018».

«Я цього листа не бачив. Думаю, справжня причина мого звільнення — в політичному тиску з Норвегії через те, що я радикальний націоналіст. Гадаю, вони звернулися до українського уряду, і вже з Генштабу надійшов наказ, щоб мене прибрали», — міркує він.

У Святошинському військкоматі причин звільнення Йоахіма не розуміють.

«Жодних повідомлень про те, чому Фурхольма звільнили з армії, ми не отримували, — каже Олег Коротченко. — Нам невідомо, що насправді стало для цього підставою, адже ні документів службового розслідування, ні будь-яких інших паперів, що свідчать про провалену підготовку, ми не бачили».

У 58-мій мотопіхотній бригаді також вважають, що обставини звільнення Йоахіма Фурхольма досить дивні.

«Наскільки я знаю, прийшло звернення чи то з норвезького посольства, чи то з уряду. У Норвегії хлопця звинувачують у нацизмі. І оскільки це вийшло на рівень Генштабу, командування не хотіло кидати тіні на Збройні сили. Тож Фурхольма звільнили. Хоча його безпосередній командир на це згоди не давав — його просто поставили перед фактом», — розповідає боєць з 58-ї бригади, який попросив його не назвивати.

«Звинувачення в нацизмі? Я не здивований, — зі спокійним обличчям каже Йоахім. — У мене досить специфічні погляди».

Разом з Одіном

На кожному пальці Йоахіма скандинавські руни: він сам собі їх витатуював перед тим, як піти в армію.

«Найважливіші ось ці дві, — показує він на середній та безіменний палець правої руки. — Венн і Ельгаз — руни перемоги та життя. Але все тут має своє значення і стосується переважно успішного бою та захисту. Усього того, що мені було потрібно в Україні. Я вибрав ті руни, які б ґарантували мені безпеку й перемогу, а після цього — красиву жінку та багато щасливих дітей».

На грудях у норвежця витатуюваний Мйольнір — молот Тора, і валкнут, скандинавський символ потойбічного життя.

«Це означає, що моя душа належить Одіну — і коли я помру, ми будемо разом з ним пити й розважатися у Вальгаллі аж до Рагнароку — останньої битви. Мене така перспектива влаштовує».

Спершу Йоахім хотів служити в норвезькій армії. Але його туди не взяли — за словами чоловіка, радикальних націоналістів на службу не беруть. Крім того, раніше в Норвегії він потрапляв за ґрати — у 18 років намагався пограбувати банк. Фурхольм переконує, що банк був «корумпованим» — каже, награбоване разом зі своїм другом хотів віддати бідним. За злочин отримав 3 місяці в’язниці та 3 тисячі годин виправних робіт.

«Після теракту, який скоїв Андерс Брейвік, до мене дзвонили із поліції — я був на обліку спецслужб з 15 років. Тоді вони питали, де я і що роблю — думали, що також можу бути причетний до нападу. Я Брейвіка ніколи особисто не знав. Але він зробив усе для своєї ідеї — і за це я його поважаю».

На батьківщині у Фурхольма залишились чотирирічний син і родичі, проте з ними в нього «не найкращі стосунки». З батьком він зовсім не спілкувався вже декілька років — той навіть не в курсі, що Йоахім в Україні.

«Більшості мого оточення завжди було абсолютно начхати на мене. Але тільки коли я сказав, що збираюсь їхати на війну, сім’я почала переживати — в них з’явилося відчуття, що мало приділяли мені уваги. Але я не єдина у світі людина без нормальної сім’ї».

У Норвегії Йоахім багато де працював, та на жодному місці довго не затримувався. Цивільне життя було для нього «нудним і нецікавим».

— Чому я проміняв Норвегію на Україну? Для мене вдома немає нічого цікавого. Зате є, що робити тут. Я хотів воювати за свободу України й допомогти повернути території.

— Але чому норвежця має хвилювати свобода України?

Йоахім усміхається.

— А чому норвежців хвилювала Київська Русь? У нас є звичай їхати в інші країни на війну. Думаю, це наша традиція.

****

Що було в листі МЗС України, який став офіційною підставою для звільнення Фурхольма з армії? У відомстві не дали чіткої відповіді:

«Інформація, яка надсилалася згаданим вами листом МЗС України, не стосувалася питання звільнення зі служби в ЗСУ громадянина Норвегії Йоахіма Бергсвіка Фурхольма».

У прес-службі міністерства також додали, що лист містить інформацію для службового користування, а тому її заборонено публікувати в ЗМІ. На запитання, чи зверталися до міністерства з норвезької сторони, також не відповіли.

Під час свого візиту до Києва міністерка закордонних справ Норвегії Іне Сьорейде пояснила, що норвезьке законодавство обмежує право своїх громадян в участі в іноземних збройних конфліктах.

«Я не володію всіма деталями, але ми маємо досить суворі правила для так званих іноземних бійців. Це означає, що громадянин Норвегії не може підписати контракт зі збройними силами інших країн. Саме через це ми також маємо суворі правила для іноземців, які хочуть служити в норвезькій армії. Ми не приймаємо громадян інших держав на службу в збройних силах Норвегії», — прокоментувала вона Громадському.

У норвезькій поліційній службі безпеки, де, за словами Фурхольма, він перебував на обліку, сказали, що не можуть відповідати на питання про приватних осіб. Проте детальніше пояснили правовий бік питання:

«Участь у військових операціях за кордоном може бути незаконною. Утім, це не означає, що всі такі випадки будуть переслідуватися законом. Оцінюватися повинна кожна окрема ситуація. Сама по собі участь у збройних конфліктах від імені державних сил не є забороненою. Однак, вона, звичайно, може бути незаконною з інших причин. Норвезькі громадяни можуть бути заарештовані за інші форми злочину, як-от убивство, військові злочини або тероризм».

У консульстві Норвегії в Україні запит Громадського щодо Йоахіма Фурхольма залишився без відповіді, а під час особистої зустрічі посол Уле Тер’є Хорпестад відмовився надавати коментарі, посилаючись на зайнятість.

Нині Йоахім перебуває в Києві на базі полку «Азов». Він не проти приєднатися до нього та хоче взяти українське громадянство. «У Норвегії мені може загрожувати кримінальна відповідальність за тероризм. Та й на Заході не люблять радикальних націоналістів, — каже Фурхольм і додає, що на батьківщину повертатися не збирається. — Я б хотів іще повоювати на Донбасі. А через багато років купити собі будинок у Карпатах і виховувати там своїх дітей».

Остап Яриш, Дарка Гірна, Громадське