«Встановимо цю ракету в нашому музеї»: Ректор миколаївської Могилянки Клименко розповів про плани відновлення університету та про освітній процес у війну

прочтения: 17500
08.09.2022 14:09

Ректор ЧНУ ім. П. Могили Леонід Клименко
Чорноморський національний університет імені Петра Могили вже декілька разів ставав метою російських ракет. Незважаючи на руйнування від ворожих обстрілів університетське життя продовжується не менш бурхливо, ніж до війни. В університеті і викладачі, і студенти впевненні, що основа їх навчального закладу не стіни, а люди.

Ректор миколаївської Могилянки Леонід Клименко не втрачає оптимізму щодо майбутнього і поділився з нами планами щодо відбудови вишу, розповів, як буде проходити навчальний процес у воєнний час та як швидко студенти повернуться в аудиторії після забезпечення необхідної безпеки в Миколаєві.

– Давайте почнемо з того, що у всіх на виду – з фасаду ЧНУ. Чи можливо відновити корпус Могилянки, який постраждав від ракетних обстрілів окупантів? Чи є якісь плани реконструкції?

– Так, цю будівлю можливо відремонтувати. Якщо ви подивитися фотокартки Лейпцигу чи Дрездену, які американська авіація фактично стерла, то їх відбудували та відреставрували. Кожну будівлю можна відбудувати, якщо є її креслення. Питання в обсягах, термінах і фінансуванні будівництва.

– Ви б хотіли бачити будівлю такою, як вона була раніше? Чи є якісь бачення, проекти більш новітньої конструкції?

– Постраждала невелика частина будівлі. При цьому будівля симетрична – якщо є ліва частина, то права не може бути іншою. Ми повинні відновити той вигляд, який вона мала. Єдине що не вдасться відновити – колір. Там закладався в розчин червоний сурик і ним штукатурилася поверхня з мармурною крихтою, потім металевими щітками витиралося і утворювалися такі порожнечі. Штукатурку таку можна зробити, але підібрати такий колір, який був тридцять років тому неможливо. Це можна побачити після ремонту на п’ятому поверсі – там інший колір. Тому ми давно думали перефарбувати цей корпус. Потім буде зроблена реконструкція другого корпусу. Це не пов’язано з руйнуванням. Там потрібно добудувати п’ятий поверх, тому що зліва він є, а у двір виходить чотири поверхи. Необхідно трохи підняти стіну, перекрити і зробити скатний дах, тому що там м’яка крівля і постійно затікає вода. Також є пошкодження системи опалення, водопостачання – ракета попала саме у ввід комунікацій в корпус. Також пошкоджені телефонна лінія, кабель на 10 тисяч вольт, що йде на підстанцію. Але все відновлюється. Те, що цей корпус буде відновлений – в цьому нема ніякого сумніву. І ми над цим працюємо.

– Ви озвучили перелік руйнувань, а є вже якась оцінка спричиненої окупантами шкоди?

– Збитки можна рахувати по-різному. Наприклад, у вас є старий костюм і його вам зіпсували. Але замість нього вам доведеться купувати новий. Які тут збитки? Можна порахувати саме спричинені збитки, а можна вартість відновлення. Те що було вже не повернеш. Тому для мене більш важливе те, що потрібно зробити. Сьогодні я б казав про вартість відновлення. Наприклад, скільки нам потрібно грошей для заміни дерев’яних вікон. Їм тридцять років, їм вартість три копійки, але вони стояли і могли би ще стояти. Але нам доведеться ставити нові, сучасні і по нормам це двокамерні з трьома стеклами. А це вже інша вартість.

– І є вже певні розрахунки?

– Це зараз тяжко порахувати. Ще все залежить від часу, яка буде вартість всіх цих матеріалів і так далі. Якщо подивитися, то цей корпус коштує п’ять мільйонів по його балансовій вартості, це коли долар був 60 копійок. Сьогодні ремонт може обійтися в десять разів дорожче. Я думаю, що для відновлення треба близько 20 мільйонів. Покращення – інше питання. Ми проводимо певні роботи постійно. Ось у вестибюлі робили ремонт, але ще не закінчили, а його вже двічі бомбардували. Кабінет мій чотири рази попадав під обстріл. Востаннє 29 серпня туди влетіла ракета. Слава Богу, що вона вже була збита і болванка не розірвалася – зруйнувала дах, порвала труби, комунікації і впала перед дверима кабінету. Ми вже домовилися, що встановимо цю ракету в нашому музеї. Не хочу сказати, що вона красива, але на ній повністю збереглися фарба, надписи російською мовою про модель, випуск – зрозуміло чия це ракета. Буде на майбутнє студентам, абітурієнтам, щоб бачили, що тут були обстріли.

– Університет планував звернутися до вузу в Москві. Що це за звернення?

– Так, ми написали відкритого листа до ректора Московського університету імені Ломоносова. Якщо дивитися в історію, то це цікаве питання. Ломоносов отримав освіту в Києво-Могилянській академії. Наш університет був створений як філія Києво-Могилянської академії і це єдина філія за всю її чотирьохсотлітню історію. Другий момент – ректорат знаходиться в корпусі, який був збудований у 1899 році як Ломоносівська школа. І на корпусі нашого університету є меморіальна табличка, що тут знаходилась Ломоносівська школа, у Вченій раді поруч з портретом Петра Могили, Тараса Шевченка висів портрет Михайла Ломоносова. Університет Ломоносова в Москві, а у нас – будівля колишньої Ломоносівської школи, яку росіяни-«освободітєлі», «захисники» російської мови та культури, вразили чотирма ракетами. Ми звертаємося до ректора, який, до речі, народився на Харківщині і очолює з 1992 року Московський університет імені Ломоносова. Ми не кажемо, щоб нам допомогли, захистили. Просто нехай вони знають цю інформацію. Можливо якась совість з’явиться, якщо вони інтелігенти. Вони ж, мабуть, розуміють. Вони підписали Велику хартію університетів в Болоньї. В цьому документі кожен ректор підписується під тим, що підтримує світові засади університетів, Болонський процес. Шановні, ми підписанті однієї Болонської хартії, тож відповідайте за свої дії.

– ЧНУ імені Петра Могили уже вів певні переговори щодо допомоги в ліквідацію наслідків, необхідних для відновлення коштів?

– Нам уже обласна військова адміністрація надала допомогу: 650 OSB-листів, якими ми закриваємо вікна, працівники ДСНС допомогли розчищати завали, підключали телефони і так далі, є перемовини, щоб нам допомогли з заміною вибитих вікон. Також ми звернулися до наших випускників, колег, благодійників, всіх небайдужих про фінансову та матеріальну допомогу, вже деякі кошти поступили на наш рахунок. Ми просимо перерахувати кошти на наш казначейський рахунок університету, не на благодійний рахунок, не на фонди, для того, щоб ці кошти були абсолютно підконтрольні і ніхто не сказав, що ми їх кудись спустили. Якщо вони потрапляють на казначейський рахунок університету з позначкою «на відбудову», то кожна копійка буде витрачена тільки на відновлення університету. І це буде перевірено і фінансовою інспекцією, і всіма контролюючими органами, і саме казначейство не дозволить перерахувати ці кошти на речі, які не пов’язані з будівництвом. Це цільові кошти з яких ми не можемо платити зарплати, відрядження чи ще щось – вони підуть на будівництво, виконання рентних робіт, закупівлю знищеного обладнання. Люди, які перевели кошти завжди зможуть дізнатися, куди були потрачені ці гроші. Це гарантія того, що вони будуть витрачені за призначенням.

– Як проходить вступна кампанія?

– Зрозуміло, що очікувати такий набір, як був у нас в минулому році – це утопія. Якщо ми наберемо половину з того, що набрали в минулому році, то це буде нормальна ситуація. Успіхом це назвати не можна, тому що війна триває і вносить свої корективи. Нам сьогодні необхідно утримати кадровий склад, контингент студентів, набрати людей і зберегти матеріальну базу. В цьому напрямку зроблено дуже багато. В червні ми багато найбільш цінного обладнання вивезли в Києво-Могилянську академію. Воно в нормальному стані, передано по опису з відповідними актами зберігання в захищене місце. Всі документи про збереження підписані президентом Києво-Могилянській академії Квітом і мною. І це було зроблено вірно, бо якби не вивезли, то багато чого б було знищено. Багато обладнання було сховано в цокольному приміщенні, хоча туди ракети теж дійшли і теж були там пошкодження, підвали почало затоплювати після удару, але зберегли. Постраждало багато кондиціонерів, які складно демонтувати.

– Ви сказали про необхідність збереження кадрового потенціалу. Як в цьому напрямку йдуть справи, адже зараз багато людей виїжджають не лише в інші регіони України, а й за межі країни?

– З допоміжними співробітниками, які без ступеню та звання, простіше. Якщо вони виїхали, то їх місце можуть зайняти ті, хто залишився в Миколаєві. Тим паче, що зараз зросли в місті проблеми з безробіттям. Зараз ми набрали в штат додатково велику кількість будівельників і вони повинні працювати, оскільки великий обсяг ремонтних робіт. Викладачів є три групи. Перша, найбільша кількість – це ті, які знаходяться в Миколаєві. Ми провели Вчену раду із 46 членів, а це керівники, професори і так далі, 38 знаходились в Миколаєві. Це левова частка. У нас більше 400 викладачів і з них десь 60 знаходяться за межами України. І тут таке питання, що з одного боку війна і вони були змушені виїхати за кордон, але це все ж таки кандидати, доктори наук, то вони там марно час не втрачають. Багато з них отримали гранти і проходять річне стажування в університетах за кордоном. Це і Німеччина, і Велика Британія, і Китай, Італія, Австрія, Болгарія, багато в Польщі наших. І це додаткові можливості для проходження викладачами таких довготривалих закордонних стажувань. І вони там працюють над грантами, науковими роботами, підвищують свою кваліфікацію, вивчають мови, напрацьовують контакти і так далі. Вони дуже активно працюють.

– А як буде розпочинатися, проходити освітній процес в умовах війни?

– Ми планували, що якусь частку занять будемо проводити офлайн, особливо це стосувалося медиків, комп’ютерників. Але обстріли в серпні показали, що не можна розраховувати на очне навчання в Миколаєві. Не можна наражати людей на небезпеку, такі наші реалії. Ми запланували таким чином, особливо це стосується медиків, що перші два місяці – вересень та жовтень – будуть теоретичні заняття. Якщо за цей час ситуація покращиться, ми організуємо їх практичну роботу на наших клінічних базах і на нашому лабораторному обладнанні. Якщо цього не відбудеться, то ми організовуємо практичну сесію в Києво-Могилянській академії в Києві. Про це теж є домовленості. Там наше обладнання, можливість організації навчального процесу, клінічна лікарня на території академії. Будемо робити все, щоб забезпечити високу якість підготовки. Хоча четверо наших викладачів-медиків поїхали в Німеччину по спеціальному гранту. Там проводиться навчання щодо дистанційної освіти для медиків. Можливо вони і привезуть щось таке сучасне. Я бачив, як вивчають анатомію в США, в університеті Балтімору. Раніше діставали труп, клали на стіл і починали різати. Сьогодні це заборонено і вивчають за допомогою 3D-столів, які в нас є. А в США ще роблять так: є викладач анатомії, який проводить розтин, а камера транслює це в аудиторію зі студентами. А ще ж можна зробити відеозапис і передавати зі Сполучених Штатів чи з іншого місця в Миколаїв. Є технології, які дозволяють надавати освіту дистанційно. Два роки досвіду під час пандемії коронавірусу це підтверджують.

– Війна внесла багато змін, Ви розглядали можливість відкриття якихось нових спеціальностей, які стають актуальними зараз? Наприклад, будівництво?

– Факультет будівництва у нас був років сім тому, інститут інженерії. І ми сьогодні маємо ліцензію на підготовку за спеціальністю «Будівництво і архітектура». Але ми припинили навчання за цією спеціальністю, оскільки не було працевлаштування в Миколаєві, і тимчасово закрили цю спеціальність. Ми цю спеціальність відкрили давно і навіть колись ставало питання приєднання до нас Миколаївського будівельного коледжу. Якщо буде необхідність, то ми готові відновити цю спеціальність. Ми планували відкриття спеціальності «Стоматологія». Зробили вже лабораторію, але відкривати нові спеціальності під час війни не на часі – зараз актуальніше зберегти існуючі спеціальності.

– А вподобання абітурієнтів щодо спеціальностей під час війни змінилися?

– Фактично не змінилися. Єдине, що збільшилась кількість бажаючих вступати на медичний факультет. Сьогодні у лікарів підняли зарплатню, лікарі надзвичайно потрібні не тільки в цивільній, а і у військовій галузі. Також на лікарів шалений попит не тільки в Україні, а й в усьому світі. І традиційно лідером залишається факультет комп’ютерних наук. У нас там чотири спеціальності і всі користуються великим попитом. І залишаються популярними професії юристів, економістів, філологів. Взагалі освіта достатньо консервативна сфера, зміни в ній доволі повільні і не різкі. Тут не можна очікувати чогось швидкого, рішучого. Такого в світі не буває. І це вірно. Дуже різкі кроки в освіті небезпечні. Освіта – це те, що дається на все життя. І воно повинне бути настільки перевірене, гарантовано правильне. Нововведення потрібно втілювати дуже обережно.

– Деякі критикують традиційні форми навчання у школах, вишах, кажучи про відставання від якихось нових форм освіти.

– Наприклад, Болонському університету 900 років. Той момент, який ми зараз переживаємо, то якась невелика частка в просторі і часі, тому треба підходити до цього обережно. Я закінчив університет майже 50 років тому і отримав класичну радянську освіту. І та освіта, яку я отримав 50 років тому, достатньо фундаментальна і дозволяє працювати і приймати дійсно науково обґрунтовані рішення. Такі речі як гідрогазодинаміка, електротехніка, елементарні закони фізики не змінили. Закони суспільства, так, ніхто не каже, що науковий комунізм, який ми вивчали, треба вивчати сьогодні.

– У нас в Миколаєві зазнали пошкоджень три великі університети. А в інших частинах України є виші, які фактично можуть продовжувати роботу як і раніше. У зв’язку з цим є якась співпраця, підтримка чи навпаки це посилило конкуренцію?

– Якщо порівняти наш університет і університети Львівщини, то сьогодні відбувається дистанційна освіта - і наш викладач, і львівський будуть дистанційно читати дисципліни. Все залежить не від розташування університету, а від його електронних можливостей: потужності сервера, системи дистанційного навчання. Ми використовуємо систему Moodle3, яка дозволяє в електронному вигляді контролювати весь навчальний процес. Це і завдання для студентів, і відеолекції, і контроль виконання студентами робіт, і література. Це потужна міжнародна платформа. Дуже нам допомогло те, що ми придбали це все ще напередодні пандемії коронавірусу. У нас є потужний сервер, який дозволяє одночасно спілкуватися великій кількості викладачів і великій кількості студентів, посилати завдання, приймати роботи, перевіряти їх, оцінювати і так далі. Ми повністю готові до дистанційного навчання і, можливо, навіть потужніші від багатьох вишів, які знаходяться на великій відставні від фронту.

– А як щодо якості? Ми, наприклад, вирішували якесь завдання в аудиторії, ховали шпаргалки. А зараз студенту простіше, наприклад, списати.

– Сьогодні є перевірка на плагіат. І якщо людина подає роботи з плагіатом, то це відразу видно. І це стосується і курсових, і дипломних, і індивідуальних робіт, і так далі. Сьогодні питання про академічну чесноту на першому місці і це все контролюється. В електронному вигляді значно легше контролювати навчальний процес. Якщо диспетчери раніше ходили по корпусу, відкривали двері аудиторій і дивилися, чи є там студенти і викладач, то зараз клацнув мишку і за розкладом видно хто і як все робить. Це все записується і зберігається. Зрозуміло, що прямий контакт викладачів і студентів цим повністю не замінити. Найкращий результат дає поєднання електронної системи і очного навчання.

– А як зараз проходять практику? Раніше студентів багатьох спеціальностей направляли до інших установ: юристи – при судах, історики – в архівах і так далі.

– Все відбувається, медики – в лікарнях, деякі штатно вже працюють, виконують багато роботи. Тут менше змін. Підприємства працюють, практика може бути не тільки в Миколаєві, а й в іншому місці.

– Чого побажали б в найближчий час?

– Єдине чого ми очікуємо, програма мінімум – це звільнення Херсону, відсторонення ворога на відстань, яка не дозволяє артилерійські обстріли. Щоб ми трошки могли дихати трошки спокійніше. Головне, щоб звільнили нашу землю: Херсон, потім Південь і далі всі інші регіони.

– Тяжко загадувати, але уявимо, що лінія фронту відходить на відстань, яка надає більше безпеки в Миколаєві. Як швидко університет може повернутися на очну форму навчання?

– З наступного ранку.

Фотофакт