Україна - Білорусь: таке - ось у нас добросусідство?!

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1308 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(784)         

Частішають випадки, коли права наших громадян грубо порушують правоохоронні органи інших держав. Українці при цьому випробовують з їх боку немало принижень, тиску і загроз. Непоодинокі випадки, коли спецслужби сусідніх держав намагаються завербувати наших громадян.

Ти не побачиш ні свою дружину, ні дитину!

В цілому рівень життя волинського Полісся не є високим, тому люди намагаються заробити пару гривен будь-якими способами. Так, жителі одного з сіл Ратновского району безробітних брати Петро і Микола О.узявши 40 пляшок горілки і 43 блоки сигарет, вирішили переправити їх на територію сусідньої Республіки Білорусь поза пунктом пропуску.

У районі населеного пункту Мокраны(РБ) їх затримали. Білоруські прикордонники залишили українцям дещо більшу кількість товару, чим дозволено перевозити. Решту просто сховали в кущах. У молодих людей забрали гроші і мобільні телефони. У Петра, що втратив руку під час ДТП, почали вимагати довідку про інвалідність, яка і так є очевидною. Йому спочатку пригрозили депортацією, а потім співробітник оперативно - розшукового підрозділу Пинского пограничного загону старший лейтенант О. Русин запропонував чоловікові співпрацювати з правоохоронними органами сусідньої держави. За це він обіцяв безперешкодний перетин кордону з будь-яким товаром.

Після відмови Петра від запропонованої співпраці, йому заборонили в'їзд на територію Білорусі на п'ять років, причому рішення про депортацію було прийняте і реалізоване комендантом без рішення суду і виконавчих органів влади МВС РБ.

Миколи ж майже на три місяці відправили до СІЗО. Річ у тому, що його дружина і п'ятимісячна дитина є громадянами Білорусі, чим і скористалися прикордонники.

- Від мене постійно вимагали надавати інформацію про волынянах, які займаються контрабандною діяльністю, - розповідає Микола, - також розпитували, чи дружу я з працівниками пограничної служби України, наскільки з ними знайомі мої друзі або родичі? Чи володію якою - те інформацією компрометуючого характеру на прикордонників Луцького загону ГПСУ? Варта порядку РБ знала, що мій будинок знаходиться поряд з тим, що має в розпорядженні підрозділу ГПС України і я не можу особисто не знати особовий склад цього підрозділу.А ще вони морально давили, погрожували депортацією, у разі якої я не побачу ні дружину, ні дочку. На це постійно натискав співробітник оперативно - розшукового підрозділу Пинского пограничного загону Державного пограничного комітету РБ старший лейтенант Олексій Русин. А ту горілку і сигарети ми хотіли продати, щоб хоч трішки допомогти моїй дружині, тому що вона в декретній відпустці, а допомоги чекати нізвідки.

Слухаючи схвильовану розповідь молодого чоловіка, стає очевидним, що йому довелося немало випробувати під час перебування у "сусідів". Зрештою його депортували на Україну без будь-яких пояснень і документів. Вилучені раніше гроші і телефон білоруси повернути по - видимому забули. Видали лише рішення про депортацію на п'ять років.

Депортація или...сотрудничество?

Двоє дітей і колишня дружина Василя Г. мешкають у Білорусі.Одного разу, відвідавши їх щоб допомогти по господарству, Василь через кордон повертався додому. Проте пункт пропуску "Заболотье"(Україна) - "Хотислав"( Республіка Білорусь) вже був закритий, тому чоловік, якому наступного дня треба було йти на роботу, вирішив перетнути межу нелегально. Пізніше його наздогнав автомобіль, на якому не було ніяких розпізнавальних знаків, з якого вийшло двоє людей в камуфляжі. Вони провели обшук, під час якого змусили чоловіка роздягтися до нижньої білизни. Після цього Василя доставили в ізолятор тимчасового тримання Малоритской пограничної комендатури Пинского пограничного загону Державного пограничного комітету(надалі ГПК) РБ.

Деякі допити білоруси проводили серед ночі, що свідчить про грубе порушення прав людини, які визначені Женевською конвенцією ООН 1948 року скликання. Адже, згідно з положеннями конвенції, допити можна проводити лише до 22 - і години.Пізніше їх проводять лише в надзвичайних випадках.

- Вже було після півночі, коли в камеру прийшов конвойний, розбудив мене і повів на допит до слідчого Дениса Бурякину, який був старшим пограничного наряду на момент мого затримання, - неохоче ділиться важкими спогадами пан Василь. Він запитував мене про обстановку на межі, чи є серед моїх знайомих українські прикордонники, які сприяють контрабанді? А також чи відомо мені про їх оперативну роботу, або що - те таке, що змогло б їх скомпрометувати? Чи знаю я тих, хто володіє такою інформацією? Я відповів, що нікого і нічого не знаю, тоді Д.Бурякин у присутності пограничного наряду, який мене затримував, а саме, - старшого лейтенанта Д. Пасикова, прапорщика Д. Антоновича і молодшого сержанта військової служби за контрактом И. Шостаковича, мене ударив.На такі дії склад наряду ніяк не відреагував, тому у мене створилося враження, що таке відношення до затриманих тут є звичайною справою.

З цього виходить, що прикордонники сусідньої держави вважають, що, одягнувши форму, вони можуть творити все, що завгодно, перевищуючи при цьому свої службові повноваження?

Враховуючи, що Василь є державним службовцем і має знайомих серед тієї категорії громадян, яка могла б зацікавити оперативно - розшуковий відділ Пинского пограничного загону Республіки Білорусь, йому запропонували співпрацю з цим підрозділом.

- У разі відмови пригрозили, що я навіть до своїх дітей на весілля не потраплю, - розповідає волынянин. Також обіцяли, що у моєї колишньої дружини Ренати на роботі будуть проблеми, а діти не зможуть поступити у будь-які вищі учбові заклади на території РБ. А коли Рената привезла мені передачу, то Д.М.Бурякин викинув її в смітник, свідком чого був ще один українець, разом з яким я знаходився в камері. Згодом ми поїхали в Малоритский райвідділ МВС, де я став свідком розмови Д. Бурякина і начальника паспортного столу майора міліції Пашкевича В. Останній, ознайомившись з постановою, сказав Бурякину Д., що без рішення суду і узгодження з прокуратурою він не поставить штамп про мою депортацію строком на десять років, оскільки це рішення є неправомірним. Незважаючи на це, через півтори години мені привезли мій паспорт з штампом, оскільки Д.М. Бурякин, використовуючи свій службовий стан, змусив працівника міліції піти йому на поступку.

Повернувшись на Батьківщину, Василь подав заяву в МЗС України, в Комітет захисту прав громадян України, а також в Генеральну Прокуратуру РБ і Послові РБ в Україні. Проте йому було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно посадовців пограничних військ Білорусі.У постанові про відмову старший помічник військового прокурора по нагляду за законністю на Державному кордоні і в пограничних військах Республіки Білорусь, старший лейтенант юстиції А. Спасюк відмічає, що факти того, що Бурякин д.М. ударив Василя, а також викинув принесену Василевой дружиною передачу, не підтвердилися. В той же час вони уникнули розгляду питання відносно вербування громадянина іншої держави офіцером спецоргану РБ, який при цьому застосовував моральний і фізичний тиск. Василь знову подав позов до суду в Республіку Білорусь, проте наші сусіди, використовуючи той факт, що він є депортованим і не може особисто подати заяву і відстоювати свої права в суді, вже впродовж двох місяців відповіді на заяву, яку передала дружина, не отримав. Враховуючи попередні загрози з боку Бурякина Д.М., Василь забрав своїх дітей на Україну.Сьогодні чоловік намагається вирішити питання відносно зміни їх громадянства з білоруського на українське.

Я не буду "стукачем"!

Саме матеріальна незабезпеченість змусила 34 - літнього чоловіка братися за будь-яку підробку. Так, в травні минулого року Руслану К. запропонували за п'ятдесят доларів перевезти вантаж свіжомороженого м'яса через кордон України і Білорусі. Його дружина, яка працює на неповну ставку, отримує 270 гривен зарплати, тому чоловікові випав випадок за ніч заробити практично такі ж гроші, які вона отримує за місяць. У сім'ї росте дві дочки, які після школи прагнуть отримати подальшу освіту. На все потрібні гроші, тому чоловік погодився. Вже світало, коли вже порожній "Урал", за кермом якого був Руслан, під'їхав до села Повить(РБ), що за 14-18 кілометрів від держкордону. Згодом чоловік побачив, що його переслідує автомобіль, тому збільшив швидкість.

- Переслідувачі не відставали, - неохоче розповідає пан Руслан. Через яке - той час почувся тріск, я тоді ще подумав, що те, по - видимому, мій "Урал" не зовсім справний. Але через яке - ту мить зрозумів, що це лунала автоматна черга. Стріляли не лише по колесах, але і у бічні вікна кабіни, осколки скла яких мене ранили. Це диво, що я взагалі залишився живим. Далі їхати було неможливо.

Розлючені білоруси застосували зброю АК - 74 в автоматному режимі. За словами потерпілого, він чув з розмови чергової, що Сергій Оксаненко, майор пограничних військ в РБ, під час гонитви використав близько 60 - ти зарядів. Причому частина куль потрапила в кабіну водія, що допускається лише у тому випадку, коли водій стріляє по переслідувачах.

- Колеса автомобіля були пробиті, подальший рух - неозможным, - продовжує сумну розповідь волынянин - Підійшовши, один із захисників білоруської межі ударив мене. Я впав, тому він скинув мене з асфальту в траву і завдав ще декілька ударів. Підішли і інші. Вони били так сильно, що Сергій Оксаненко при черговому ударі травмував собі праву руку, на яку згодом довелося накласти гіпс.

Згодом в напівтемряві чоловіка змусили підписати документ, де було вказано, що поранення він отримав ще до того, як його затримали прикордонники. Незрозуміло лише, як і чого тоді він, скривавлений, вирушав в дорогу?

У ізоляторі тимчасового тримання Пинского пограничного загону РБ, де українець провів сім діб, начальник відділення служби оперативної діяльності і дізнання військової частини 1235 майор Едуард Рак постійно випитував, який являється ситуація в прикордонні України.А ще змушував до співпраці: надавати інформацію про українців, причетних до протиправної діяльності на українському, - білоруську межу. А також іншу: ту, яка йому буде потрібна.

- На це я відповів, що не буду "стукачем", - продовжує свою розповідь Руслан - тоді мені пригрозили довгостроковим змістом в ізоляторі. А ще - накладенням великих штрафних санкцій і депортацією. Після залякувань і загроз Волині депортували в Україну.
Далеко не від хорошого життя усі ці люди наважилися незаконно перетнути державний кордон, здійснюючи таким чином адміністративне правопорушення. Проте навіть у випадках, коли затримані винними, передусім вони - люди, а тому і відноситися до них треба по - человечески.

Адже, згідно із статтею 3 Конституції нашої держави, людина, його життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найбільшою соціальною цінністю.І цінність цю треба берегти.

Під час проведення цього журналістського розслідування, мені із сумом довелося констатувати той прикрий факт, що подібні випадки порушення прав людей і спроба залучення спецорганами РБ громадян України до негласної співпраці, являється не лише непоодинокими, але і зустрічаються вони, окрім Волині, і на території інших областей нашої держави. Зокрема, на Ровенщине...

Мене затримали на... моїй землі

Руслан Г. впродовж останніх трьох років на добровільних засадах був помічником Державної пограничної служби України. Він часто здійснював обхід і ремонт пограничних знаків, тому кому, як не йому знать, де проходить лінія межі.

"Рік тому я поїхав на своєму мотоциклі перевірити пограничний знак "Державний кордон України", який знаходиться де - те за кілометр від села Смородск(Рівненська область), - розповідає Руслан - Там я займався впорядковуванням прилеглої території, а через яке - той час побачив, що з території України до мене наближається білоруський прикордонник, який наказав мені підійти до нього. Я відмовився і, розгорнувшись, кинувся навтіки".

Проте відбігти Руслан встиг недалеко, тому що його збив з ніг інший прикордонник РБ, який в цей час перебував у засідці на території нашої держави.

- При цьому він ударив мене ногою по коліну, а гумовою палицею наніс удар по обличчю - продовжує розповідь Руслан. - Вони були озброєні автоматами, а один з них, направивши на мене, що лежить, зброя, наказав не вставати.По рації вони викликали автомобіль, сказавши, що треба доставити порушника(!!!) державного кордону. Коли ж я сказав, що затриманий незаконно, один з них порадив мовчати і не рипатися, тому що "припаяють" ще і напад на пограничний патруль".

Коли ж під'їхав автомобіль, то білоруські "бійці" перевели Руслана через кордон і вже на території РБ, вилучивши мобільний телефон і де декілька гривен, які згодом так і не повернули, почали складати протокол про незаконний перетин держкордону.

"Написали, що я зайшов на їх територію на чотири кроки у пошуках сінокосу, - продовжує спогади людина. - В пограничній комендатурі "Річиця" мене завели в кабінет, на дверях якого висіла табличка "Ольховой А. Р". Підполковник, який там знаходився, почав розпитувати про обставини мого затримання. Проте, коли я повідомив його, що мене затримали на Україні, він це просто проігнорував.Його більше цікавила інформація, хто з мешканців с. Смородск займається контрабандною діяльністю, якою є ситуація в прикордонні. У кінці розмови мені запропонували співпрацю: надавати необхідну їм інформацію.

Після цього Руслана відвели в камеру, а вже наступного дня передали українській стороні в пункті пропуску "Городище". При цьому наші "брати - слов'яни" вручили йому квитанцію на оплату штрафу, сума якого складає близько 300 доларів.

Свідком того, що сталося з Русланом, був його односелець, який того дня працював на сінокосі.По - видимому, білоруським прикордонникам, які заступають нести службу по охороні межі своєї держави, слід давати карти з детальним його позначенням(адже на тому місці, де розвивалися усі вищезгадані події, лінія межі є чіткою, оскільки там - рівнина, на якій пропахана смуга шириною близько метра), а то вони на землях України поводяться куди вільніше, ніж місцеві жителі. А ще - провести інструктаж відносно перевищень ними службових повноважень і пояснити, що незаконний перетин державного кордону України білоруськими прикордонниками зі зброєю кваліфікується як злочин і посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.

"Нам давали на добу лише склянку чаю і шмат хліба".

У той злощасний зимовий вечір Сергій Д. зустрівся зі своїми друзями. У двох з них були мотоцикли, тому хлопці вирішили покататися.

На жаль, Білорусь донині не ратифікувала з Україною договір "Про державний кордон" і тому на місцевості візуально важко зорієнтуватися, де закінчується одна країна і починається інша. Втративши орієнтири, друзі заїхали на територію сусідньої Білорусі. Там їх і затримали озброєні прикордонники. Згодом приїхала група білоруських прикордонників, яка відвезла затриманих в пограничну комендатуру "Річиця", де усіх відвели в камери. До речі, одного із затриманих - неповнолітнього, вони били. Після того, як він повернувся додому, медики місцевої лікарні зафіксували на його тілі численні гематоми.

Проте одному з них, - Анатолію Д. вільної камери вже не вистачило, тому хлопця відвели в одно із службових приміщень. А, щоб не втік, то... приковували наручниками до батареї.За ніч йому так перетиснуло руку, що лікар згодом сказав, що якби він пробув в такому положенні ще трохи часу, то це могло б привести до трагедії, - хлопець міг залишитися без руки.

- І я, і мої друзі ночували в камерах, які зовсім не опалювалися, тому ні про який сон не було і мови, - цілу ніч я ходив по камері, щоб хоч трішки зігрітися, - розповідає Сергій - А уранці мене викликали на допит. Офіцер, який його проводив, розпитував про соціально - політичній обстановці в Україні, про порядок несення служби українськими пограничними нарядами. А ще - чи не знаю я серед місцевого населення тих, хто займається контрабандною діяльністю. Пізніше той офіцер запропонував мені співпрацювати з ним, говорив, щоб я дуже добре подумав відносно цього - продовжує Сергій - Він давав мені номер свого телефону і сказав, щоб я телефонував йому відразу, як тільки що - те дізнаюся про контрабандні перевезення.Я йому відповів, що співпрацювати з ними я не буду.

Згодом нас змусили підписати протокол, де було вказано, що білоруські прикордонники затримали нас тоді, коли ми здійснювали контрабандне перевезення товару. Ми заперечували і відмовлялися підписувати ці папери, проте вони психологічно давили на нас, ображали нецензурною лайкою, а одного з нас вони обрали своєю "жертвою" і кілька разів били на наших очах. Ось таким чином нас змусили це підписати.

Згодом, зустрівшись з тим хлопченям, якого били і який став головною "жертвою" білоруських прикордонників, я довго не могла повірити, що цій дитині вже виповнилися шістнадцять, - невисокого зростання, худенький, в його погляді, окрім печалі, було ще що - те таке, чого я так і не змогла зрозуміти. По - видимому, це можуть зрозуміти лише ті, хто пережив те, що довелося пережити цій дитині.Адже усі четверо діб, які хлопці провели в камерах, їм не лише довелося страждати від холоду, - їх ще Морил голодом, даючи на день склянку чаю і один шмат хліба. Проблемним було і відвідування санвузла, змушували чекати по декілька годин, поки хто - те з прикордонників не відреагує на їх прохання.

Також хлопців використали для... підготовки репортажу журналістами Республіки Білорусь, при цьому наказували розповідати про себе неправдиву інформацію, ніби вони везли через кордон контрабандний товар. Слухаючи усе це, забуваєш, що живеш вже в третьому тисячолітті, де говорять про права і свободу, захист громадян, відстоювання їх честі і гідності. А може тому воно так і є, що про усе це лише говорять?

-


Комментариев: {{total}}


українськийзлочинність