Залиш надію за шлагбаумом

Згідно з експертними даними за кордоном перебувають чотири з половиною мільйони українських трудових мігрантів. По географії їх місця перебування можна вивчати політичну карту світу. Вітчизняні дипломати не устигають за переміщенням мігрантів : потрібні угоди у сфері працевлаштування підписані тільки з дванадцятьма країнами.А без подібних документів наші співвітчизники мають прекрасну можливість перенестися і без машини часу на два тисячоліття назад - в рабовласницький лад. Правда, в ролі не хазяїв, а рабів.

Нелегка доля трудівника

Почнемо із самого початку. Коли людина приймає рішення їхати шукати щастя у чужих краях(читаємо: заробляти гроші як гастарбайтер, тому що на батьківщині роботи він знайти не може), найчастіше у нього вже є яке - які зв'язки в тій країні, куди він прямує. Сват, брат, кум - тут підходить все. Але лише одиниці замислюються про те, чи легально знаходяться закордоном родичі і друзі, чи на законних підставах там зможете перебувати і ви. Зазвичай все відбувається по усіх відомому сценарію: поїздка в іншу країну по туристичній візі, "відстати від групи і загубитися", дістатися до вищезгаданих знайомих і - працювати - працювати - працювати.Ні про яке офіційне оформлення на роботу, контролі з боку приймаючої держави і консульського відділу України навіть не йдеться. Про труднощі починають замислюватися, лише прийнявши рішення повернутися додому або потрапивши в яку - нибудь неприємну і непередбачену ситуацію. Тоді - те і виникають важковирішувані проблеми і міжнародні розбирання. А потім уся країна дружно дивується: а чому нашим громадянам так важко отримати візу, наприклад, шенгенську?

Говорити в подібній ситуації про можливість який - або захисту і підтримки з боку України у випадку форс - мажора як - те навіть недоречно. Але ж незаплановані і неприємні ситуації трапляються і у тих, хто поїхав працювати з офіційним дозволом, через надійного посередника, з правильною візою.Куди звертатися в таких випадках?

Міністерство закордонних справ говорить, що за межами Україну функціонує 116 консульств, метою яких "є захист громадян України, їх законного перебування за кордоном відповідно до українського, місцевого і міжнародного законодавства". Та ось випадки, в яких рекомендується звертатися в ці дипломатичні представництва зарубежом, і пояснюють, чому в консульства йдуть, тільки коли біда нагряне і "триматися немає більше сил". При втраті документів, при затриманні або арешті, у разі хвороби або травми в рідне консульство на чужій землі вимушений йти і нелегал. Для консультації за законодавством країни перебування звертаються дуже небагато, і найчастіше це ті люди, які знаходяться в чужій країні офіційно, але хотіли б уточнити деякі нюанси.

Особливо "радує" ще один випадок, коли рекомендується звернутися в дипломатичне представництво, - якщо вас продали в рабство(!) і позбавили усіх документів. Цікаво, як собі це представляли автори закону? Вас під руки на білому лімузині сам "хазяїн" приведе в консульство писати заяву про втрату документів? Про рабство взагалі розмова особлива. Торгівля людьми - третя по прибутковості після продажу зброї і наркотиків. Дуже часто під виглядом легального працевлаштування в країнах Близького Сходу і на Балканах українок вербують у борделі. Професіоналів викрити досить важко. Документи у них на перший погляд в порядку, а поглиблюватися в юридичні нюанси з потенційних клієнтів таких спритних людей мало хто буде. Адже не від хорошого життя погоджуються поїхати в іншу країну на незрозумілу роботу. Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Жнива - Україна" працює якраз в цьому напрямі:експерти центру займаються відвертанням торгівлі людьми, сприяють реалізації прав людини, всіляко допомагаючи знайти своє місце під сонцем в Україні. У такому разі необхідність куди - нибудь від'їжджати, а разом з нею - і ризик потрапити в неприємну історію - істотно зменшується.

Закордон нам допоможе?

Чи може реально допомогти українське консульство громадянинові України, що потрапив у біду за кордоном? Не у образу нашим дружнім африканським народам буде сказано, але все таки слабо віриться, що консульство який - нибудь Замбії або Зимбабве особливо скандалитиме на весь світ, навіть якщо його громадянина з'їдять в іншій країні. Та і сама Україна, так наполегливо прагнуча в Європу, по рівню консульської підтримки теж ще далеко не на європейському рівні. На захід йти, виявляється, важко не лише політично і економічно, потрібно міняти психологію звичайної людини.Скільки вже було випадків, коли люди зверталися за допомогою в консульство, а там не відповідав телефон, нікого не було на місці, консул від'їхав і коли буде невідомо.

У ідеалі консульство і правоохоронні органи повинні співпрацювати по чітко налагодженій системі, як швейцарський годинник. Тобто, як тільки відділ отримував би запит з батьківщини про яке - або громадянинові, навіть якщо він не зареєстрований і навіть прибув нелегально, то відразу б починав працювати такий простий і зрозумілий ланцюжок, як консульство - міліція - лікарні - морги, список можна і треба продовжити.

Питання відношення до простих громадян - найбільш хворобливий. Не даремно адже ці найпростіші громадяни так не люблять консулів і консультантів українських представництв за кордоном: ще радянська психологія "без мене у тебе нічого не вийде, я тобі потрібний" ніяк не сприяє якості сервісу. І виходить замкнутий круг:людина закономірно не хоче, щоб його принижували, в державні органи не звертається, а коли без звернення обійтися не можна - ситуація повторюється спочатку: ти мені повинен, значить - чекай.

Чому - те ніхто не замислюється, що мігранти можуть викликати справжню міжнародну кризу. Зараз найпоказовішим прикладом є румыно - італійський випадок. Як тільки стало відомо, що в Італії усіх циганів, які знаходяться в країні, в обов'язковому порядку змусять здати відбитки пальців, Румунія відреагувала зверненнями у Брюссель і двосторонніми переговорами. Румунський президент Траян Басеску всіляко намагається захистити представників своєї країни. І це попри те, що в цілому відношення до циганів в державі не найдоброзичливіше. Але Румунія як член ЄС не терпить дискримінаційне відношення до нехай неблагонадійним, але все таки своїм громадянам.І навіть пояснення італійського прем'єра Берлусконі, що це, мовляв, для їх же блага, не зупинили обурення громадськості і ЗМІ.

А ось представники консульських установ України не можуть виступати стороною в суді з метою захисту прав і інтересів наших громадян закордоном, бути посередниками або представниками в справах, які мають характер цивільний, - правових суперечок. Так і виникають ситуації, подібні до сюжету, коли українських заробитчан обшукали з приниженням, відібрали усі гроші і депортували з Німеччини. (У цьому конкретному випадку навіть фахівці не можуть однозначно розібратися, чому виникли проблеми з візами, і хто перевищив повноваження.)

Допомогти українцям з усіма нюансами роботи за кордоном - мета роботи Міжнародної організації міграції. Ті, хто ретельно планував свою поїздку і отримав необхідні консультації, - не опиниться в подібній історії.

Але все ж так не згущуватимемо фарби.Адже за прописаними законами консульство повинне робити(а іноді, ви не повірите, - навіть робить) дуже багато. Тільки чому - те позитивний відгук знайти аж надто важко. Набагато частіше на очі попадаються історії про неможливість укладення шлюбу поза Україною(хоча консульства повинні реєструвати нові осередки суспільства) або про вбивство українського громадянина в Польщі і неможливості навіть забрати тіло з Варшави.

Написане пером - не вирубати і сокирою. Тільки не у нашому випадку. Чому у України може вийти будь-яка країна, так це умінню все декларувати на папері. На ділі - кожному, хто проходить через пограничний шлагбаум по направленню з України, залишається сподіватися тільки на себе. Тому нам варто вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Щоб хоч би компетентні органи називалися такими не даремно і могли грамотно допомагати тим, хто просить про допомогу. Головне все ж - це бажання. Без нього жоден закон не запрацює.Так що, може, варто набрати в консульства іноземців? Для показових виступів...