Осінь. Час політичних шизофреніків

Осінь. Час політичних шизофреніків

Не вірю я, хоч задуши
коли в соплях від сантиментів
співає мені пісні про любов
хор безголосих імпотентів.
Ігор Губерман

Не даремно говорять, що навесні і осінню відбувається загострення різних хронічних захворювань. Політична шизофренія - не виключення. Головна, або, інакше кажучи, топ - тема останніх днів - можливі дострокові вибори у Верховну Раду. Те, що демкоаліція ганебно припинила своє існування, вже ні у кого сумніву не викликає.Чи буде нова коаліція між, здавалося б, ще учора непримиренними політичними ворогами, особисто у мене викликає великий сумнів.

А то, що БЮТ і Регіони разом ситуативно голосували за деякі закони, ще нічого не означає, точніше, означає тільки одно - показати діячам з Секретаріату президента, що там дещо загралися. А оскільки діячі з Секретаріату безпосередньо підкоряються Самому, то і йому показати яке - що.

Наприклад те, що і Литвин може бути потрібний країні, а це вже що - те. А усі ці вимоги "Нашої України" про підтримку саме їх заяви по Грузії, страшилки про Крим, заяви про силовий сценарій у разі чого - усе це мало кого чіпає. Правда, у Львові вже встигли зіткнутися прибічники біло - сердечних і помаранчевих, але і це мало кого вже чіпає, окрім політичних шизофреніків.Осінь, загострення.

А ось вчинок народного депутата від НУНС Святослава Вакарчука(це той, що співає в "Океані Эльзы") щиро порадував. Знайшов хлопець в собі цивільна мужність і написав заяву про складання депутатських повноважень. Дістали людину. Руслана Лыжичко, до речі, взагалі відмовилася брати участь у виборах - 2007 і цим заслужила щиру повагу тисяч її обожнювачів. Ось якби усі хороші співаки, музиканти, лікарі, охоронці, прибиральники і шахтарі наслідували б приклад Вакарчука, і зайнялися б тим, що їм ближче, до душі, може, і запрацював би парламент. Хоча, не можу ручатися, політика затягує дуже сильно. Знову ж таки соціальна складова депутатства доки ще досить сильна.

До речі, щодо Грузії, вірніше - наслідків. У дуже західній, дуже респектабельній, дуже НАТІВСЬКІЙ країні Естонії два тамтешні хутори(!) оголосили себе Естонською Радянською республікою і просять Росію визнати їх незалежність.Жителі хуторів сформували свій радянський уряд, до складу якого увійшли і російські комуністи(ось вже всюдисущі, - авт.), що прибули в "ЭССР", а також сформували "народне ополчення", озброєне вогнепальною зброєю і покликане захищати межі нової "держави", де вже встановлені пограничні стовпи.

А коли новоспечені "радянські" зрозуміли, що їх серйозно ніхто не сприймає і не реагує на подібні витівки, вони тут же оголосили, що естонська влада намагається "викурити" "радянських" ієзуїтським способом, без єдиного пострілу, встановивши біля хуторів яке - та секретна хвилева зброя, спрямована на територію "ЭССР". Марення, скажете ви? Ні в якому разі, цей тільки початок. Скоро будинками почнемо відгалужуватися.

З великим здивуванням зустрів повідомлення про те, що, виявляється, в Україні загальна кількість генералітету перевищує кількість усіх генералів в усіх європейських країнах.Мирна українська держава плодить генералів в ім'я "дружби і світу", мабуть? Или в НАТІВСЬКИХ країнах, де нас дуже "чекають", з такою швидкістю надають позачергові військові вищі звання? А у нас генеральські зірки пачками вручаються співробітникам СБУ, МНС, МО.

Причому, судячи з публікацій в ЗМІ, укази про привласнення у більшості своїй - секретні, щоб не дратувати. А найскандальніше виглядає ситуація з головним охоронцем Президента - Валерієм Гелетеєм. Ця гідна людина перевершила в кар'єрному зростанні усіх і поставив своєрідний рекорд, за три роки піднявшись відразу на три звання: зустрівши 2005 рік в званні полковника, він щороку додавав по одній генеральській зірці на погонах: генерал - майор, генерал - лейтенант, і тижні три назад став генерал - полковником.До речі, не так скандально, але не менш цікаво виглядала свого часу "військова" кар'єра шановного Володимира Михайловича Литвина, який під час керівництва адміністрацією президента Кучми не лише достроково став підполковником, а потім полковником СБУ, але і "учасником бойових дій" в Югославії.

Зате рідний брат Владимира Литвина, який є командувачем Пограничними військами, отримав вже зараз вище військове звання "генерал армії". Таке ж звання генерала армії присвоєне і командувачеві Внутрішніми військами МВС Олександру Кихтенко, і коли б не Міністр внутрішніх справ, що підтвердив цю інформацію в ЗМІ, то ніхто б про це не дізнався, бо указ Президента про привласнення також був засекреченим.

Взагалі, дивна ситуація з армією, якщо не сказати - смішна.Стільки років армію скорочували, а після грузинських подій раптом вирішили припинити скорочення чисельності військового складу, стали привласнювати вищі офіцерські звання, і, в той же час, уся країна чує, що армії бракує грошей, солдатів - де практично нічим годувати, склади боєприпасів вибухають "від жари".

А нещодавно по телевізору виступав голова обласної ради Ивано - Франковска, який заявив, що хоче на наших вулицях споглядати українські танки, а не ті, що в Грузії. Що він мав на увазі? А може, він теж який - нибудь секретний генерал? Так, про всяк випадок?

Осінь. Пора політичних шизофреніків. А скоро зима. Газ, опалювання. Що буде.

Ігор Пох