Російськомовні громадяни України : "уявне співтовариство" як воно є

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1699 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(1019)         

Джерело: "Дзеркало тижня"

"Уявними співтовариствами" відомий американський дослідник Бенедикт Андерсон називав нації. "Уявними" - оскільки їх представники, не знаючи більшості своїх співвітчизників, ніколи їх не зустрічаючи, все ж відчувають до них свою причетність. Іншими словами, "уявні співтовариства" існують в уяві їх членів.

Цього не можна сказати про російськомовних громадян.Навряд чи громадяни України, які спілкуються російською мовою, відчувають особливу причетність один до одного. Російськомовне населення досі не проявляло себе і як самостійний суб'єкт громадського або політичного життя.

Проте воно також є "уявним співтовариством", але не в сенсі Андерсона. Особливість цього співтовариства - те, що воно існує переважно в уяві інших суб'єктів. І не просто існує. Вони проголошують його об'єктом захисту або, навпаки, розцінюють як потенційну небезпеку для держави. Це співтовариство служить приводом для гнівних заяв і листів керівництва сусідньої держави, з'їздів в Сєвєродонецьку, жваво використовується в перманентних вітчизняних виборчих кампаніях. Цьому співтовариству приписують певні риси - як обгрунтовані, так і не дуже...

Питання російськомовного населення не можна не помічати.Не тому, що він постійно служить червоною ганчіркою у вітчизняній політичній кориді, і не тому, що це - один з самих хворих мозолів український - російських стосунків. А тому, що без розуміння особливостей ідентичності більше за третину громадян країни, в повсякденному житті тих, що користуються російською мовою, важко говорити про перспективи формування в Україні загальнонаціональної ідентичності, української політичної нації.

Центр Разумкова, продовжуючи досліджувати проблеми ідентичності, поставив мету з'ясувати : чи є російськомовні громадяни однорідним співтовариством; як і в якому ступені мовний чинник впливає на інші параметри ідентичності; що з додаткових атрибутів(національність, мова, культурна традиція, вік) і як впливає на характер ідентичності російськомовних громадян.

Замість вступу:Україна, російськомовні громадяни і "російський світ"

Немає необхідності повторювати усі висловлювання російських державних діячів і політиків різного рівня, які зводяться до одного : усі, хто говорить російською мовою, відносяться до російської культури, а тому мають бути предметом особливої турботи і захисту з боку Росії.

Найбільш показовий приклад - створення указом тепер уже колишнього президента РФ В.Путина фонду "Російський світ". Цей "світ", на думку ідеологів фонду, об'єднує не лише етнічних росіян, громадян Росії або російську діаспору, але і "іноземних громадян, що говорять російською мовою". Отже, 37% населення України, швидше за все, не відаючи про це, стають об'єктом особливої турботи і захисту з боку Росії, і, як можна зрозуміти з матеріалів фонду, від них чекають взаємності...

З цього місця детальніше...

Сенс існування "російського світу" як "мережевої структури великих і малих співтовариств, які думають і розмовляють на рус­ском мові" досить відверто виклав російський філософ і політтехнолог(у останній іпостасі він "підробляв" в Україні на виборах 2002 р.) П.Щедровицкий.

За його словами, "сьогодні все ясніше те драматичне роздоріжжя, на якому виявилася Росія як ядро пострадянського простору : або буде запропонована нова модель розвитку, яка стане основою формування нового народу, або територія РФ, не придбавши посто­янной політичною і государст­вен­ний форми, перетвориться на предмет діяльності світових суб'єктів сили або - у гіршому разі - в звалище людських відходів... Чим більшій кількості окремих громадян інших держав потрібна Росія, тим міцніше позиції Росії у світі.Основи стійкості і необхідності російська державність, що формується, може і повинна шукати в межах російського світу, в політиці конструктивно­го розвитку його світових мереж".

Як бачимо, "російський світ" передбачається використати не лише для зміцнення положення Росії у світі, але і для вирішення її суто внутрішніх проблем - формування(чи реконструкції) російської національної ідентичності. Не секрет, що в Росії останнім часом досить жваво ведуться дискусії про зміст поняття "Російський народ". Є прибічники його етнічного визначення, але переважають ті, хто схиляється до імперської нацио­нальной парадигмі як запоруці відродження російської величі і могутності. У імперському ж дискурсі, одним з представників якого об'єктивно виступає П.Щедровицкий, немає місця для Ук­раины як незалежної держави і українського народу як суверенної політичної нації.

Сприяють поширенню таких ідей на українському грунті і вітчизняні політики, практично з початку 2000 року разыгры­вающие "мовну карту" в політичній боротьбі. Нездатність виробити стратегію розвитку країни, громадська дискусія навколо якої і могла б стати змістом виборчих кампаній, компенсується використанням "суспільно - чутливих" тем, серед яких мовне питання займає головне місце.

Коли політик одного кольору заявляє, що "українська мова - це не мова науки і потреба в нім просто відпаде", а його політичний опонент стверджує, що українці, що вважають рідною російську мову, "просто психічнохворі", "вони не мають права на слово... і їх треба лікувати", то, зрозуміло, це викликає справедливе обурення людей, глибинні чув­ства яких ображені. А ображених легше нацьковувати. Головне - правильно визначити, на кого...

Російськомовні громадяни: загальні риси

Російськомовні громадяни в цьому дослідженні - це громадяни України, в повсякденному спілкуванні що вживають російську мову. За даними опитування Центру Разумкова, такі громадяни складають 37% дорослого населення України1.

Ідеологів "російського світу" і яке - кого з вітчизняних політиків може розчарувати факт, що абсолютна більшість(86%) російськомовних громадян сприймають Україну як свою Батьківщину, а переважну більшість(72%) - повністю або швидше є її патріотами.

Більшість(57%) російськомовних громадян хотіли б, щоб російській мові був наданий статус другого державного. Кожен четвертий(25%) підтримав би ідею об'єднання державного статусу української мови з офіційним статусом росіянина в окремих регіонах.Нинішній статус мов підтримують 12% російськомовних громадян, статус росіянина як єдиного державного - тільки 4%.

У визначення української нації відносна більшість(44%) російськомовних вкладають цивільний зміст, розуміючи націю як "усіх громадян України незалежно від їх етнічної приналежності, мови, на якій вони спілкуються, національних традицій, яких вони дотримуються і по яких виховують своїх дітей". Варіанти визначення нації, грунтовані на етнічній приналежності, підтримують 40% представників цієї групи, а визначення, що містить елемент приналежності до української культури, - 9%.

Третина російськомовних відносить себе до української культурної традиції, майже третина - до радянської, 6% - до європейської. До російської культурної традиції - менше чверті.

Оцінюючи перспективи культурних традицій в Україні в майбутньому, відносна більшість(36%) російськомовних громадян упевнена, що в різних регіонах країни переважатимуть різні культури, кожен п'ятий віддає перевагу українській традиції, кожен шостий - європейську. Російську - лише 7%(тоді як серед етнічних росіян - кожен четвертий).

І на завершення - про бачення російськомовними громадянами проблеми так званого розколу між Сходом і Заходом України. Більше половини(53%) з них не згодна з тим, що відмінності між західними і східними українцями такі великі, що їх можна вважати двома різними народами. Згодні з цією тезою 36% опитаних, не змогли визначитися з відповіддю 12%.

Більшість російськомовних громадян(55%) також заперечують можливість розколу України на підставі протиріч між її західними і східними регіонами, визнають таку можливість 28%, не мають відповіді - 17%.

Переважна більшість російськомовних громадян не підтримують такі варіанти розвитку своїх регіонів, як вихід із складу України з утворенням незалежної держави(79%) або приєднанням до іншої держави(77%). Відчутна більшість(60%) не підтримує ідею федералізації України.

Для більшості(59%) рус­скоязычных бажаним варіантом є збереження нинішнього статусу областей з ширшими правами і повноваженнями місцевого самоврядування. Їх нинішніми розмірами не задоволені 51% опитаних.

Як бачимо, російськомовні громадяни у своїй переважаючій більшості є патріотами України, сприймають її як Батьківщину, підтримують її територіальну цілісність. Головне, чого б вони хотіли, - це підвищення статусу мови, на якій вони спілкуються в повсякденному житті, і великих повноважень самоврядування для регіонів, де вони мешкають.

У пошуках відмінностей

Приведена вище "картинка" цілком адекватна. Проте - одновимірна. У ній не враховане те, що російськомовні громадяни, крім того що розмовляють в повсякденному житті російською мовою, можуть відноситися до різних національностей, культурних традицій, вважати рідною різні мови, не кажучи вже про соціально - демографічних відмінностях.

Логічно припустити, що згадані особливості могли б впливати на позицію російськомовних громадян з тих або інших питань. Щоб підтвердити або спростувати цю гіпотезу, разом з групою "Російськомовні громадяни" були виділені ще три групи, які утворювалися додаванням таких ознак : українська національність("російськомовні українці"); українська національність і українська мова як рідний("двомовні українці");українська національність, українська мова як рідний, приналежність до української культурної традиції("двомовні украинокультурные українці").

Базою для порівняння були обрані дві референтні групи: "росіяни" - громадяни України, росіяни за національністю, для яких рідною мовою є російський і які відносять себе до російської культурної традиції і використовують російську мову в повсякденному спілкуванні, і "українці" - громадяни України, українці за національністю, для яких рідною мовою є український, що відносять себе до української культурної традиції і використовують українську мову в повсякденному спілкуванні. Під час дослідження групи російськомовних громадян порівнювалися як між собою, так і з референтними групами.

Результати порівняння виявилися дуже цікавими.

Російськомовні громадяни:відмінності

У усіх виділених групах російськомовних громадян доля тих, хто повністю або швидше вважає себе патріотом, перевищує 70%. При цьому рівень патріотизму усіх російськомовних груп на 22-37% перевищує показник референтної групи "росіяни". У групі "Двомовні украинокультурные українці" він був лише на 3% нижче, ніж в референтній групі "українці". Як видно з діаграми чи "Вважаєте ви себе патріотом України"?, з додаванням кожної ознаки(національність, визнання української мови рідним, приналежність до української культури) доля ствердних відповідей зростає.

Майже така ж динаміка харак­терну для розподілу відповідей на питання чи "Сприймаєте ви Ук­раину як свою Батьківщину"?. Найбільший розрив в ствердних відповідях між референтною групою "російські" і "російськомовні громадяни", він складає 22%.Також істотний розрив спостерігається між цією і наступною групою - "російськомовні українці"(10%). Доля ствердних відповідей в двох інших групах дуже мало відрізняється від показника референтної групи "українці".

Отже, в питанні патріотизму російськомовних громадян відчутну роль грають такі чинники, як українська національність, рідна мова і приналежність до української культурної традиції. В той же час патріотизм російськомовних громадян України не носить антиросійського характеру. За даними дослідження, в різних групах російськомовного населення від 37 до 61% вважають, що стосунки з Росією мають бути пріоритетним напрямом зовнішньої політики України.

У питанні статусу мов консенсус між російськомовними групами є тільки серед тих, хто вибрав варіант "український - державний, російський - офіційний в окремих регіонах".Коли ж йдеться про державну мову(мовах), ситуація різко міняється(діаграма "Яким чином повинні співіснувати українська і російська мови в Україні"?)

Так, якщо в групах "Російськомовні громадяни" і "російськомовні українці" більше половини або половина респондентів(відповідно 57 і 50%) виступають за введення державної двомовності, то в групах "Двомовні українці" і "двомовні украинокультурные українці" відносну більшість(45 і 49%) відстоюють нинішній статус українського як єдиного державного. Тобто визнання рідною мовою українського і приналежність до української культурної традиції обумовлюють прагнення до того, щоб українська мова мала вищий статус.

Отже, позиція російськомовних громадян в мовному питанні відрізняється як від позиції росіян, так і від позиції українців."Русскоязыч­ные громадяни" неоднорідні(питання статусу мов тут можна вважати найкращим індикатором). Позиції груп, в яких є такі ознаки, як рідна мова - українська і приналежність до української культурної традиції, ближче до українців; групи, де цих критеріїв немає, - до росіян.

Як відзначалося, найбільшу підтримку російськомовних громадян отримало цивільне визначення української нації(діаграма "Яке з визначень української нації для вас найприйнятніше"?). Слід зазначити, що в цьому випадку досить близькі позиції як референтних груп(дистанція між "росіянами" і "українцями" складає 7%), так і позиції груп російськомовного населення(відстань між "крайніми" позиціями - 9%). Помітніші відмінності виникають, коли йдеться про "культурническом" розуміння нації.Тут відстань між референтними групами збільшується до 10%, а між референтною групою "українці" і найближчій до неї групі "Двомовні украинокультурные українці" - 8%.

Особлива увага притягає те, що кількість прибічників етнічних визначень української нації серед представників таких груп російськомовних громадян, як "двомовні українці" і "двомовні украинокультурные українці", перевищує(!) рівень його підтримки серед референтної групи "українці" відповідно на 13 і 11%.

Про що це може свідчити? Можливо, українці, що спілкуються російською мовою, проте вважають рідним український і(чи) себе представниками української культурної традиції, відчувають певний дискомфорт від такої внутрішньої культурної роздвоєності. Тому для них важливою є приналежність до українського етносу, що, по - видимому, повинно компенсувати "російськомовність".

Цю гіпотезу можна підтвердити і відповідями на інше питання - "За якими ознаками повинна визначатися національна приналежність людини"?. Серед груп "Двомовні українці" і "двомовні украинокультурные українці" частина респондентів, які вважають, що національна приналежність повинна визначатися по етнічному походженню батьків(одного з батьків), відповідно на 5 і 6% перевищує такий показник референтної групи "українці". Хоча можна було б чекати, що саме для останньої групи він має бути максимальним. Так само більш високою, ніж показник "українців", являється підтримка в цих групах критерію "по рідній мові"(у обох цих групах російськомовних громадян є цей критерій).

З іншого боку, рівень підтримки цими групами варіанту визначення національної приналежності "по мові повсякденного спілкування" нижче відповідно в чотири і двічі, чим показник референтної групи "українці". Слід зазначити також, що усі групи російськомовних громадян оцінюють значущість цього чинника нижче, ніж представники обох референтних груп.

Висновок з цього може звучати дещо парадоксально. Російській­язычность частині громадян України виступає чинником, що посилює особисту значущість "українського" аспекту їх ідентичності : національності, рідної мови, приналежності до української культурної традиції. Тобто частина російськомовних українців можуть бути навіть "більшими українцями", ніж україномовні громадяни.

Російськомовні громадяни помітно відрізняються за ознакою віднесення себе до тієї або іншої культурної традиції.Так, серед "російськомовних українців" до української традиції себе відносять вже 46%, тоді як до російської - 11%. А для "двомовних українців" це співвідношення складає 75 і 2%.

Так само істотно відрізняються видіння різними групами російськомовних громадян перспектив в Україні різних культурних традицій(діаграма "Яка культурна традиція домінуватиме в Україні в майбутньому"?). Значні відмінності у баченні перспективи домінування української культурної традиції спостерігаються між представниками таких груп, як "російськомовні громадяни" і "російськомовні українці", з одного боку, і "двомовні українці" і "двомовні украинокультурные українці" - з іншою.Серед перших двох груп кількість тих, хто вважає, що в різних регіонах домінуватимуть різні культурні традиції, переважає число прибічників інших альтернатив - тоді як серед представників двох останніх груп більшість переконаних в майбутньому домінуванні української культури.

Отже, визнання української мови рідним є дуже важливим чинником для віднесення себе російськомовними громадянами до української культурної традиції. Приналежність же до останньої служить основою для оптимістичного бачення її перспектив. Незгода з тим, що відмінності між західними і східними українцями такі великі, що їх можна вважати двома різними народами, збільшується в групах російськомовних громадян, що відрізняються з, - за додавання ознак "українськості" :українській національності, української мови як рідного, приналежності до української культури - в останній групі частина незгодних складає вже 72%.

Також з додаванням ознак "українськості" росте упевненість, що розколу України не буде, тобто, що розбіжності між Сходом і Заходом не штовхнуть їх жителів до створення окремих держав(чи приєднанню до іншої держави), хоча дистанція до показника референтної групи "українці" залишається відчутною - 13%.

Варто зумовити: "не буде" і "не штовхне", якщо політики не нацьковуватимуть громадян один на одного тільки на підставі того, що хто - те розмовляє українською мовою, а хто - те - на росіянинові. У громадських конфліктах на мовному грунті голос розуму дуже швидко поступається місцем емоціям. Чим це погрожує - добре відомо. На щастя для нас, поки із зарубіжного досвіду.

Російськомовні громадяни:инакость назавжди?

Додати фарб в палітру уявлень про особливості російськомовних громадян може аналіз характеру відповідей представників різних вікових груп цієї категорії. Таких груп виділили три: 18-35; 36-59; 60 років і старше.

Результати дослідження показали, що між різними віковими групами російськомовних громадян практично немає істотних відмінностей в таких питаннях, як патріотизм, підходи до визначення української нації, оцінка відмінностей між західними і східними українцями або глибини і можливих наслідків міжрегіональних протиріч в Україні.

Але в інших питаннях позицій вікових груп опинилися досить помітні відмінності.

Так, в усіх вікових групах російськомовних громадян приблизно однаковий відсоток тих, хто сприймає Україну як свою Батьківщину.Проте серед молоді відсоток тих, хто не сприймає її як таку, дещо менше, ніж серед громадян старшого віку(відповідно 7, 11 і 12%). По - видимому, в цьому випадку грає свою роль те, що молоді люди як особи повністю або частково формувалися вже в умовах незалежної України, і їм не довелося "вибирати" свою Батьківщину.

У усіх вікових групах більшість відстоює введення в Україні двох державних мов. Але серед молоді(18-35 років) відсоток тих, хто вважає, що український має бути єдиною державною і офіційною мовою, а російський може використовуватися на побутовому рівні, дещо більше, ніж серед громадян старшого віку : 15 проти 12% в групі 36-59 - літніх і 9% в групі тих, кому більше 60 років.

В той же час відсоток тих, хто вважає, що обидві мови мають бути державними, дещо менше(51%) в порівнянні з двома іншими віковими групами(59 і 62% відповідно).

Також серед молоді більше тих, хто вважає рідною мовою український(на 4-6%), або і український і російський(на 3%), і дещо менше тих, для кого рідною є російська мова(на 7-9%). Хоча для більшості представників усіх вікових груп рідною мовою є російський.

Значно більше молодих російськомовних громадян віднесли себе до української культурної традиції(43% проти 30 і 22%), дещо більше - до загальноєвропейської(9% проти 6 і 2%) і значно менше - до радянської(13% проти 33 і 46%). Тільки серед молоді носії української культурної традиції складають відносну більшість, в інших вікових групах більшість - носії радянської культурної традиції.

У усіх вікових групах відносна більшість вважає, що в майбутньому в різних регіонах України переважатимуть різні культурні традиції(34, 36 і 40%), хоча серед молоді таких дещо менше. У визначенні перспектив інших культурних традицій таких відмінностей більше. Так, помітно більший відсоток молодих(22% проти 17 і 8%) вважають, що в майбутньому в Україні переважатиме загальноєвропейська культурна традиція.

Досить помітні відмінності між віковими категоріями в думках про те, що напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним для України. Серед молоді тих, хто вважають пріоритетним напрямом відношення з країнами ЄС, майже удвічі більше, чим серед 36-59 - літніх, і майже втричі, чим серед тих, кому за 60(24, 14 і 8% соответст­венозний).В той же час значно менший відсоток людей, для кого пріоритетними є стосунки з Росією - 51, 64 і 71% соответст­венозний(хоча, як бачимо, і серед молоді таких більше половини).

Отже, відмінності між молодшою і старшою віковими групами російськомовних громадян України позначаються передусім у відношенні до питань, пов'язаних з мовою, культурною ідентичністю, зовнішньополітичною орієнтацією. Російськомовна молодь більшою мірою пов'язана з Україною, її культурною традицією і менше - з радянською традицією. Російська­язична молодь є більше проєвропейською, чим старші вікові групи.

Деякі висновки в "нецифровому" форматі

Приведені соціологічні дані неспростовно доводять, що немає підстав вважати російськомовних громадян України ні субетносом російського народу, ні його діаспорою, ні тим більше частиною "російського світу" в згаданому вище значенні цього словосполучення.

У - перших, переважна більшість російськомовних визнають Україну своєю Батьківщиною і вважають себе її патріотами.

У - других, до російської культури відносять себе менше чверті з них.

І нарешті, в - третіх, російськомовне населення не відчуває або, по Б.Ан­дерсону, не представляє себе окремим від українського народу співтовариством або частиною іншого, міжнародного, співтовариства, об'єднаного "в просторі і історії".

Але в роздумах про національні питання не може бути місця ні для апріорних суджень, ні для віри в залізну закономірність, і, дивлячись на сьогодні в історичній перспективі, особливо в перспективі української історії, ми розуміємо правильність популярного висловлювання "ніколи не говори ніколи". Національна субстанція і окремі її сегменти - досить рухлива освіта, чутлива до зовнішніх впливів, особливо, якщо останні є потужними і цілеспрямованими. У Україні саме російськомовні громадяни є їх пріоритетним об'єктом. Ці впливи базуються не на емоціях, а на цілісній, логічно побудованій концепції, яка у своєму практичному застосуванні несе явну загрозу національної безпеки України, оскільки розглядає вагому частину її громадян як потенційний ресурс іншої держави.

Власне, це стоїть за більшістю "плачів" політичних і громадських "Ярославен" місцевого виробництва над долею російської мови, освіти, культури в Україні і попранным правом донецьких глядачів дивитися фільми в кінотеатрах виключно на мові північно - східного сусіда, за партійними ініціативами по проведенню всеукраїнського референдуму з питань державної двомовності, за спробами деяких псевдофілологів представити російську мову як "загальне надбання східнослов'янських народів", а сучасний український - як варіант галичанского діалекту, чужого для більшості навіть етнічний українець.

Загалом, кому - те дуже треба, щоб російськомовні громадяни України все ж коли - те(і чим раніше, тим краще) представили себе окремим співтовариством, чиї інтереси не співпадають з інтересами власної держави і чиє майбутнє пов'язане з іншою державою.Але поки що тверезий розум наших співгромадян дозволяє їм представити раніше усього наслідку такого розвитку подій і робити практичні висновки на користь своєї Батьківщини, що є кращим запобіжником від втілення різного роду політичних і культурологічних химер.

Але, з іншого боку, очевидно, що російськомовні громадяни України є досить неоднорідними в соціально - культурних аспектах, чимала їх частина знаходиться в транзитному стані. Це підтверджує, зокрема, зв'язок між патріотичними настроями, визнанням рідним української мови і віднесенням себе до української культурної традиції. Тому політика української влади відносно цієї категорії громадян має бути гранично зваженою і продуманою.

Так само неоднорідними є російськомовні громадяни, якщо характеризувати їх за віковими ознаками.Російськомовна молодь менше пов'язана з рудиментами радянського минулого, більшою мірою сприймає Україну і її культуру, є більше проєвропейською, чим старші громадяни. Це дозволяє сподіватися, що певні міжкультурні розбіжності можуть бути в майбутньому зняті в процесі інтеграції України в загальноєвропейський культурний простір.

Найбільш фундаментальними умовами для посилення цивільного патріотизму є прогресивні зміни в політичній, економічній і соціальній сферах і розвиток громадянського суспільства.Впровадження оптимальної моделі державно - адміністративного ладу, ротація політичних еліт, економічне зростання і справедливіший розподіл соціальних благ, нарешті, виведення країни з порочного круга стагнації, перманентних політичних криз, тотальної корупції і громадської апатії - це те, що може і повинне посилити почуття гордості за свою приналежність до "Українського світу" і причетності до його долі. Це і те, на тлі чого значно більше розуміння і підтримку матиме поширення вживання української мови і впливу української культури в переважно російськомовних зараз регіонах.

Якщо говорити про конкретні проблеми мовної адаптації російськомовних громадян і їх інтеграції в український культурний простір, то головними є поліпшення якості і підвищення стандартів україномовної освітньої(передусім освітньою!), культурної і інформаційної продукції, надання більшої системності і послідовності заходам по розширенню українського мовного простору.

Звичайно, потрібно позбавитися від рожевих окулярів і зрозуміти, що хто - те ніколи не купить україномовну книгу і не піде до кінотеатру на дубльований українською фільм, незалежно від їх якості. Але потрібно розуміти, що ці особи не репрезентують соціально значиму частину російськомовних громадян. Дані соціологічних досліджень дають підстави сподіватися :раціональні, зважені, а головне - послідовні дії держави відносно реалізації визначених Конституцією України основ мовної політики переважною більшістю російськомовних громадян будуть сприйняті позитивно. Адже вони відповідають корінним інтересам кожного громадянина - жити в стабільній державі, позбавленій зайвих внутрішніх бар'єрів, - хай і віртуальних, але таких, які за бажання можна легко перетворити на цілком матеріальні барикади.

А тим часом днями стало відомо, що в Луганську планують відкрити фонд "Російський світ" по популяризації російської мови.

1У статті використані результати опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 31 травня по 18 червня 2007 р. в усіх регіонах України. Опитані 10956 респондентів у віці від 18 років. Теоретична погрішність вибірки - 1%.

-


Комментариев: {{total}}


українськийзлочинність