Маніфест середнього класу України

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1019 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(611)         

Примара бродить по Україні, примара середнього класу.

У холодних квартирах разом з маленькими дітьми, під акомпанемент інформаційних помиїв, мільйони українців з жахом чекають нового курсу долара на міжбанку, чергової виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасніші "чекають - не дочекаються" у гості колекторів і оцінювачів майна.

Так, в кредитних муках, помирає українська мрія про те, кожен, хто уміє і хоче працювати, здатний досягти достатку і жити по - человечески - у своїй квартирі, їздити на своїй машині, мати різноманітне і якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині і Карпатах.

Мільйони людей повірили, що вони можуть жити по - человечески покладаючись тільки на себе, "забивши" на державу, яка, у свою чергу, давно "забило" на них.

Втім, немає, держава "забила" на своїх громадян тільки в тому, що стосується його зобов'язань перед ними, але використало і використовує будь-яку можливість, щоб видоїти останні соки з них.

У цьому немає нічого дивовижного.

Державу давно контролюють декілька десятків олігархічних сімей. У 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Навмисно вони розділилися на синіх, помаранчевих, білих і сіро - буро - малинових.Так простіше управляти народом - принцип "розділяй і володарюй" ніхто не відміняв.

Тому в Україні ще багато людей, які вірять, що між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко є яка, - те різниця. Тоді як різниця така ж, як між Coca - cola і Pepsi - cola, а суть - синтетика.

Таке ж "покоління pepsi" зараз у влади в Україні. Таке ж удаване і таке ж синтетичне, а суть його дій одна - грабіж країни і народу.

Влада ними розглядається як спосіб дерибану всього і уся. Народ - як бидло, яке можна нагинати до безкінечності.

Усі 17 років упирі грабували країну, розповідаючи казки про "бідну Україну". Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Не можна.

Через казки про бідну країну, вони прикривали ту жахливу нерівність, яка з нізвідки не виросло у вигляді великих і малих "Конча, - Засп" по усій Україні. Вони крали, а ми помирали.

Тільки вдумайтеся - без війни населення України скоротилося на 6 мільйонів чоловік! Ми попереду планети усій по темпах вимирання населення і західні дослідники вже називають Україну країною "Пекла мальтузіанства".

Наші "правителі" немов в картині Пітера Брейгеля - молодшого "Сліпі" ведуть нас в прірву. Вони сліпі у своїй пожадливості і не здатні зупинитися. Тягнеться і тягнеться рука. Перший впав, другий, третій. а ми покірно йдемо услід за ними, немов стадо баранів.

Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть занадто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про сильну і красиву країну, на яку зважатимуть сусіди і не лише вони.

Хіба ми барани? Ні.

Багато з нас без зв'язків, чиїй або підтримка, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримують батьків. Усупереч державі дають хорошу освіту своїм дітям.

Ми взагалі живемо усупереч цій державі. 70%(!) українців покладаються тільки на свої сили!

Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і навіть дуже добре.

Та і важко не побачити, коли черговий мажор - вбивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція - "посевать мільйонами" свою посаду. Коли в Холодоморе мерзне добра половина країни, а друга половина з жахом чекає звільнення.

Чому ж ми йдемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани?

Скільки ми ще миритимемося з цією мерзенністю, яка через свої мас, - медіа нав'язує нам розбрат, страх і безсилля?

Щодня нам вселяють, що "все пропало і нічого змінити не можна".Що ми повинні змиритися і. платити!

Платити за спекулятивні витівки нацбанківської банди Стельмаха і До!
Платити банкам, які піднімають процентні ставки, коли долар падає, коли євро піднімається, коли валиться ціна на нафту або коли у банкіра просто виник свербіж в лівій півкулі.
Платити за великі і малі прориви Юлії Тимошенко.
Платити за апетити олігархів Януковича.
Платити за хворі фантазії Віктора Андрійовича Ющенка.
Платити даішникам. Платити пожежникам. Платити бандитам.
Платити придурочным мерам.
Платити МВФ.
Платити Росії.
Платити за відсутність тепла і води. За безглузду зовнішню і внутрішню політику.
Нарешті, платити за імітацію того, що насправді вже давно не існує в реальності - ДЕРЖАВИ!

Так, ну їх в пень! Навіщо платити нам, якщо ця їх держава. Воно і працює на них.

Вони самі визнають(і брешуть, як завжди, зменшуючи), що секунда діяльності Кабміну коштує 60 докризових корупційних гривен. 3 тисячі 600 гривен - хвилина. 216 тисяч 000 - година. 5 мільйонів 184 тисячі - доба.

І так рік за роком йде перекачування вічнозелених гривен з наших кишень в їх. Ми платимо податки, а вони купують "Бентлі".

Нееквівалентний обмін який - те. Нераціональний.

Ми їм 13% прибуткового податку, вони нам інфляцію. Ми їм ПДВ, вони 50% зростання курсу долара!

Вони забули, що ми наймаємо, а не вони нас. Раз вони забули, прийшов час нагадати.

Ще краще прибрати їх з дороги, поки вони не убили усіх нас остаточно.

Для цього нам треба іншу державу. Яке буде нашим і стане діяти в наших інтересах. Яке прислухатиметься до нас і десять разів думати, перш ніж піднімати курс гривни. Яке допомагатиме, а не заважатиме. Творити, а не руйнувати.

Нам треба державу життя, а не смерті. Де діти вчитимуться тому, як будувати світле майбутнє, а не ридати над безнадійним минулим. Де святкуватимуть перемоги, а не поразки.

Яке буде досить сильним, щоб вибирати партнерів, а не щоб партнери вибирали його. Яке буде просто ефективним. Нарешті, в якому вада і влада будуть не синонімами, а антонімами.

Як, запитаєте ви, хіба таке можливе, хіба ми можемо що - те змінити? Хіба що - те від нас залежить?

Не нийте!

У Греції поліція убила підлітка. Два тижні уся країна здиблена з - за протестів. У Україні за сімнадцять років убили 6 мільйонів: холодом, голодом, бандитизмом, корупцією. У відповідь тільки що змогли влаштувати дискотеку на Майдані.

Знову таки, ми забули, що не на дискотеках змінюється хід історії, а в організованих діях громадян.Громадянин - це той, хто здатний осмислити себе як частину громадського цілого і захищати його, як самого себе. Той, хто цього не осмислює, залишається гарматною масою, яку ганяють з синього майдану на помаранчевий, а потім навпаки.

А Майдан - не є форма захисту наших інтересів. Швидше, це форма випуску нашої пари у свисток, який дбайливо підсовують синьо, - помаранчеві "пепсы".

Ми можемо і повинні захиститися іншими формами протесту. Він може мати виразитися по - різному - страйки, блокування і так далі, у тому числі, якщо цього вимагають обставини, із застосуванням насильства.

Звичайно ж, нам з ранку до вечора забивають в голову, що українці "не такі", що компроміс є краща форма співіснування. Але ці пани лукавлять! Яке може бути співіснування там, де одна сторона має все, а інший залишають погано пахнучі об'їдки?

Нас їдять, а ми волаємо до їх розсудливості! Не їжте нас, будь ласка, не піднімайте долар, ми ж жити хочемо, у нас дітки, а нам у відповідь - терпите, лохи, платите і вам відплатиться.

Ну, немає вже! Не можна волати до розсудливості Людоїда, звертаючись до його людських якостей - їх у нього просто немає!

Він вас не почує, тому що у нього інша система цінностей. Ваш біль - це його радість. Ваша радість - це його біль.

Для вас падіння курсу гривни - це трагедія, для банкіра - це ще 50% прибули на порожньому місці. Нас взагалі розглядають в контексті оптимізації їх витрат - доходів.

Аж 46 мільйонів голів - як худобину.

Впав, скажімо, прибуток на метзаводі з 300% до 5% - непорядок! Ви - слабка ланка, підіть геть на вулицю і подихайте там голоду, а увечері, якщо повезе, на ТБ про вас розповідять повний смутки сюжет.

Савік Шустер в графіках покаже поважній публіці, як зелена і синя лінії, немов собачки Павлова, рефлекторно реагують на словесне гівно. Ну, і звичайно, Ольга Герасимьюк вас оплаче. Спи, спокійно, український середній клас.

Потому, раз стукатися до них марно, то, значить, треба діяти. Так, це вимагає зусиль і навіть ризику, але альтернативи немає - або дія, або нескінченна коаліціада до двох годин ночі.

Не хочете дивитися? Відключать газ, а заразом і воду з електрикою. Комунальні катастрофи - обов'язкова складова їх мегашоу.

З чого почати і що робити?

Починати треба з простого. Передусім, ми повинні почути один одного.

Безсилля і невіра породжується самотністю. Людина - істота соціальне і вимагає колективних дій. Саме завдяки колективу ми перетворилися на людину.

Настав час згадати, що людина людині - друг, товариш і брат. Ми повинні зробити перший крок, щоб вийти із стану дезорганізації і апатії.

Для цього ми повинні вчинити одно просту дію. Назвемо його "ДІСТАЛИ"!. Рівно в 12-00 в понеділок 22 грудня 2008 року треба натиснути на клаксон свого автомобіля і потримати його три хвилини.

У Києві більше мільйона авто, якщо одночасно натисне хоч би кожен десятий - цей рев буде чутний по усьому місту. Якщо це зроблять в інших містах - почує уся країна.

Якщо це станеться одномоментно, як результат єднання волі сотень тисяч людей - це означає, що не все втрачено. Так народиться перша нота прекрасної цивільної симфонії.

Для усієї цієї братії, що перетворила Україну на європейське посміховисько, вона носитиме похоронний характер. Нехай почують крик згвалтованої країни і здригнуться, тому що це і буде той самий дзвін, який дзвонить для них.

Для нас це буде перший крок до нового життя. Цей крок ми повинні використати для того, щоб сорганизоваться. Така велика акція вимагає довіри з боку абсолютно незнайомих людей. Адже відсутність довіри є саме те, від чого наша держава виявилася на краю загибелі.

Природно, на цьому все не закінчиться, а тільки почнеться.

Влада мріє, щоб протести почалися навесні. У цьому є своя страшна логіка. До березня - квітня дві третини боржників по важких кредитах виявляться нездатними платити по своїх кредитах. У них спробують забрати майно, заздалегідь промивши мізки цинічною пропагандою, загрозами колекторів і просто бандитським рекетом.

Сотні тисяч людей викинуть на вулиці з роботи, і вони чіплятимуться за будь-яку копійку, аби тільки нагодувати свої сім'ї. Ось вона, ласа здобич, для нових майданмейкеров.

Тому, затягувати з моментом акцій протесту не можна. Кожен втрачений день, послабляє нас, оскільки у нас менше запасу міцності, чим у зграї олігархів з їх мільярдами.

Треба починати давити їх тут і зараз. Як мінімум одну акцію протесту треба провести перед Новим роком. Для цього треба створювати Комітети Опору з усієї України.

Вони повинні займатися організацією захисту наших інтересів по найрізноманітніших напрямах - починаючи від іпотеки і невиплат по кредитах і закінчуючи організацією самооборони у разі потреби.

Якщо банки перекладають усі кризові риски на боржників і не хочуть рівномірно розподіляти втрати, то означає, треба перестати платити по кредитах.Врешті-решт, більшість позичальників опинилися у важкій ситуації не тому, що не хотіли платити, а з - за фінансових спекуляцій з доларом(до яких мали відношення багато великих банок).

У всьому світі долар падає, у нас по - сумашедшему росте. Де логіка? На момент початку кризи офіційно у України було 38 мільярдів доларів золотовалютних запасів. Де гроші?

Якщо банки не хочуть входити в ситуацію позичальників, то і вони мають право відмовити банкам в їх претензіях. Коли ж банки спробують забрати майно боржників, значить, за нього доведеться битися у прямому розумінні цього слова, у тому числі, притягаючи створені загони самооборони.

Звідки вони з'являться? З самоорганізації боржників. Виходу у них все одно немає.

Добре, якщо можна повернутися до батьків, а якщо не можна? З дітьми на вулицю тільки тому, що хто - те вирішив закосить за наш з вами рахунок ще пару мільярдів доларів? У цій ситуації позичальникам втрачати нічого, окрім кредитних ланцюгів.

Підсумком цієї боротьби має бути поява груп контреліти. Вона сформує принципи нової української держави. Контреліта не має бути причетна до ганебного правлячого режиму в усіх його синіх і помаранчевих проявах.

Її головний принцип - ніяких компромісів з правлячою "елітою". Будь-який компроміс з ними буде формою продовження агонії держави і в умовах, що склалися, приведе до його загибелі.

У ідеалі, контреліта повинна буде створити партію, яка сконцентрує протестний потенціал на собі. У гіршому разі, це буде декілька партій, які з різних флангів розриватимуть напівдохле тіло Другої напівреспубліки.У боротьбі, що розгорнулася між ними, і народиться новий політичний режим.

У цій боротьбі ми можемо виграти, а можемо і програти. Природно, ніхто нам не дасть гарантію перемоги, та і сам пошук гарантій є виправдання свого страху перед змінами.

Та все ж будь-яка спроба вирватися з нинішньої клоаки виглядає прийнятніше, ніж безвільне мазохістське споглядання як рушиться те, що нам дороге.

Врешті-решт, доля, будучи жінкою, любить сильних і відчайдушних, але для того, щоб завоювати її приязнь треба діяти.

-


Комментариев: {{total}}


українськийзлочинність