Інформаційні війни і Україна. Частина 1

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1153 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(691)         

З приводу визначення поняття "Інформаційна війна" написані багато книг, зламані немало копій і так далі Спробуємо це зробити і ми. Під інформаційною війною ми розумітимемо сукупність дій, що здійснюються за допомогою передачі інформаційних повідомлень, сформованих і передаваних таким чином, що вони завдають шкоди вірогідному супротивникові.

Вони спрямовані на придушення його опору і захисного потенціалу з метою отримання політичного, економічної або культурної переваги.Суб'єктами інформаційної війни можуть бути держави, міждержавні об'єднання, органи державної влади, комерційні і некомерційні організації, а також співтовариства і окремі особи. Об'єктом дії, як правило, являється громадська думка, особливо групова думка людей, що приймають рішення, часто об'єктами є громадські думки в середовищі політичних еліт. Засіб дії в інформаційній війні -- інформаційне повідомлення, спрямоване по відношенню до цієї аудиторії і оброблене так, щоб аудиторія змогла проінтерпретувати і прореагувати на нього належним чином.

Базовою технологією, на якій грунтовано ведення інформаційної війни, є технологія "спиндоктора".Як вона працює? Кожна подія, що нехай навіть вигадана або спирається на неперевірену інформацію, є інформаційним приводом, який можна застосувати, подавши публіці факти в тій або іншій обробці. Стандартно "спиндоктор" застосовується у декілька етапів: на стадії підготовки до події йдуть фонові повідомлення, що побічно стосуються якою те тематики, пов'язаної з подією, потім власне подається інформація про саму подію, часто у форматі сенсації. Стартове повідомлення "обростає" новими подробицями(як реальними, так і вигаданими), в ЗМІ з'являються коментарі учасників і очевидців, думки експертів. Далі, при досягнутому ефекті резонансу, коли пік актуальності інформації пройдений, слідує спад кількості і якості повідомлень, якщо не з'являється принципово нових даних, які ініціатори впливу(або інші зацікавлені сторони) визнають потрібним задіяти.Це призводить до того, що подальші повідомлення на задану тематику переходять в розряд ординарних, їх частота зменшується, врешті-решт, на подію тільки посилаються або взагалі його не згадують. Інформаційний "викид" може достроково знівелювати штучно -- із застосуванням "витісняючих" тематик або інформаційної блокади. Ще один характерний прийом -- "спуск" важливої інформації на такий рівень сприйняття, де вона стає малозначимою і навіть несерйозною. Таким чином, скандал, що розгорається, можна або подавити у зародку, або ще більше звеличить резонансний ефект від нього, навіть не застосовуючи, припустимо, техніка спотворення самої інформації.

Класичний приклад застосування технології "спиндоктора" -- підготовка громадської думки, як в глобальному, так і в локальному плані, до вторгнення США в Ірак.Якщо згадати хронологію конфлікту, то можна побачити, що спочатку американські ЗМІ публікували заяви чиновників США про те, що Ірак продовжує робити хімічну і бактеріологічну зброю, незважаючи на усі санкції(перед цим були декілька прогнозів експертів про те, що США можуть вторгнутися в Ірак, але вони не дістали широкого резонансу). Хоча в той же час спецкомісія ООН, очолювана Х. Бликсом, заявляла про те, що нова зброя такого типу там не знайдена, незважаючи на усі перевірки, США і резидентні ЗМІ, орієнтовані на глобальну аудиторію, продовжували стверджувати, що хімічна і біологічна зброя в Іраку є, і тому Ірак треба примусово роззброїти.Далі почали зв'язувати режим Саддама Хусейна з підтримкою "Аль Каеды" і особисто Усами бен Ладена -- такий "забійний" аргумент, хоча і не витримував критики(Хусейн і бен Ладен -- швидше ідейні супротивники у арабському світі, ніж союзники, та і Хусейн, наскільки відомо, підтримував тільки Організацію звільнення Палестини на чолі з Ясиром Арафатом), виявився дуже ефективним. Мета, принаймні, для внутрішньої американської аудиторії, була досягнута -- військова кампанія легітимізувалася. Проте хімічної і біологічної зброї, як і виробничих потужностей, де воно повинне було вироблятися, в Іраку так і не знайшли(не рахуючи декількох забутих складів ще часів ирано - иракой війни).

Більшість політичних скандалів в Україні, якщо аналізувати їх хронологію, подавалися саме за технологією "спиндоктора" - спочатку запускаються на рівні "зондування" припущення про те, що може статися ця подія(вірогідність і описи обставин можуть бути різними), далі з'являються перші новини про саму подію, яка починає активно коментуватися, не сходить з екранів ТБ, перших смуг газет. Потім подія викликає все менший інтерес у публіки, і його необхідно підживлювати новими заявами, коментарями і подробицями, що прояснилися. Якщо цього не відбувається -- скандал або витісняється з політичного життя новим скандалом, або затихає зовсім і до нього починають відноситися як до рядової події. Мало того, "підготовча" стадія часто не видно широкій публіці, яка, як правило, не учитується в аналітичні статті, де може реалізуватися ця стадія.З - за цього всякі політичні резонансні події на зразок недавнього розпаду "помаранчевої" коаліції сприймаються громадськістю як цілком несподівані, хоча вони прораховувалися заздалегідь, у тому числі і відкрито в мас - медіа.

Явище, дуже схоже на працюючий механізм "спиндоктора", але що має "натуральніше"(у контексті спонтанності виникнення, трудності управління і сприяючих культурних чинників), називається "Політичним спектаклем". По Ги Дебору, спектаклем, по суті, являється усе публічне життя суспільства, як спосіб громадського виробництва, відтворюючий просторово, - тимчасові зв'язки.Культурними коренями "політичного спектаклю" є театралізація життя в європейському суспільстві -- з історії культури Європи відомо, наприклад, що в Середньовіччі поряд з "офіційним" способом життя, просоченим релігійністю і зреченням усього мирського, існував і "народно - карнавальний" спосіб життя, що являється майже прямий протилежністю першому. Політичний спектакль як такий проявляється в кризових умовах(принаймні, усі підтверджені випадки відносяться саме до кризових явищ - наприклад, пригнічення "Празької весни" в Чехословаччині в 1968 році або знос Берлінської стіни в 1989, що стали епохальними і символічними подіями) і його цілеспрямовано можна створити тільки "під ситуацію". Взагалі "політичний спектакль" досить важко відрізнити від спонтанно виниклої кризової ситуації, яка на досить довгий період часу стала основною тематикою в мас, - медіа.До речі, "кольорові революції", подібні до тих, які сталися в Грузії і Україні, мають усі ознаки "політичних спектаклів" -- "театральність" того, що відбувається, основний акцент на роботі з медіа, "картинність" протистояння між опозицією і владою, по можливості - ненасильницький результат подій, у фіналі -- зміна влади. При умілому управлінні "політичним спектаклем" його можна експортувати в інші країни -- тим паче, що в сучасній геополітиці це є одним з найбільш ефективних способів поширення свого впливу. Підтримуючи опозицію фінансово і організаційно, можна змінити уряд в іншій країні ззовні, не прибігаючи до інших, більше насильницьких методів. Наслідки такого "експорту демократії", "політичного спектаклю", що використовує явище, не завжди однозначні.У Україні, наприклад, "помаранчева революція", ліквідувавши напівавторитарний режим Кучми(а в той же час - зруйнувала управлінську вертикаль за допомогою "компромісної" конституційної реформи, не створивши ні замість чого іншого), тим самим посилила вплив великого бізнесу на ухвалення рішень і залежність України від рішень, що приймаються США на глобальному рівні. Адже основні ринки збуту українського експорту, зокрема, металургії - США і країни ЄС, отже, на українських експортерів можна "давити" за допомогою економічних санкцій і таким чином впливати на внутрішню політику України, незважаючи навіть на те, що велика частина колишньої "помаранчевої" еліти лояльна США.

Якщо "політичний спектакль" явно спровокований штучно, то його можна назвати успішно реалізованою спеціальною інформаційною операцією.Мета такої операції в загальному контексті - руйнування сталої гегемонії(як способу досягнення консенсусу в суспільстві - по Антонио Грамши), або створення нової. Конкретні цілі можуть бути наступними: зміна правлячого режиму в державі, що "цікавить", зміна правлячої еліти на лояльнішу, зміна громадських цінностей і парадигми мислення, створення вогнища політичної нестабільності. Ключовим об'єктом впливу в інформаційних спецопераціях є політична свідомість елітарних груп і інтелігенції, що виступають носіями гегемонії. Якщо ж об'єктом є політична свідомість неелітних груп, то в цьому плані у більшості випадків операція зводиться до викиду "компромату", що знижує довіру до еліти і шантажу елітарних груп як за рахунок розсекречення невигідної інформації, так і за рахунок нагнітання протистояння між ними.У разі того, якщо метою є зміна політичного режиму в цій державі на лояльніший, то інформаційна операція має зазвичай 3 етапи: дискредитація існуючої влади з метою визнання її суспільством нелегітимної, підтримка "ручної" опозиції і приведення цієї опозиції до влади з виконанням умов замовника інформаційної спецоперації. Загальний механізм такий:

1) спочатку підбирається серед еліти група людей, чиє мислення може різко відрізнятися від іншої еліти(бажано, щоб ці розбіжності лежали в області ідейних і політично чутливих питань - варіант "п'ятої колони").

2) починається "розкручування" новоствореної опозиції за класичною технологією "спиндоктора" в локальних і глобальних ЗМІ(причому найбільший ефект внутрішня аудиторія відчує саме від ЗМІ міжнародного рівня як "авторитетніших") під гаслами а ля "Злочинний режим Х веде країну Y до катастрофи" і так даліВнутрішні ЗМІ створюються на засоби, або за підтримки замовника інформаційної операції. Повідомлення, що транслюються ЗМІ, часто містять приховані інструкції для потенційних учасників масових акцій. Також створюється або збирається із вже існуючих партійних і громадських організацій політична інфраструктура, спрямована на об'єднання і "розігрівання" протестного електорату.

3) провокується власне дестабілізація(у економіці - шляхом несанкціонованої емісії валюти, в політиці - організовується яка - те гучна відставка, провокація проти опозиції, можливо - теракт)

4) організовується власне "оксамитова революція" шляхом мобілізації протестного електорату через опозиційні ЗМІ і партійно - громадську інфраструктуру. Починаються масові акції протесту, які мають в основному ненасильницький характер і форму, що "театралізується".Влада підноситься в ЗМІ як зборищі корупціонерів і супротивників усього прогресивного. Практично обов'язковим кроком є інтернаціоналізація конфлікту, спочатку в ЗМІ, а потім із залученням міжнародних організацій. Обов'язковим є проведення дострокових виборів, на яких опозиція упевнено перемагає дискредитовану і позбавлену підтримки владу. Новий уряд так чи інакше виконує завдання замовника інформаційної спецоперації(забезпечення доступу на ринки, розміщення військових баз, спільний контроль над транспортними коридорами і так далі)

У одній з наступних статей ми проаналізуємо з цієї точки зору "помаранчеву революцію" 2004 роки.

Максим Побокин

-


Комментариев: {{total}}


українськийгроші