Парламентські сили: Аналіз на НАТО

Тема євроатлантичної інтеграції України за останні півроку не лише встигла перетворитися на одну з самих заїжджених, але і підтвердила статус свого роду лакмусового папірця. Одні політичні сили жорстко наслідують одного разу прийнятий курс, а ось у інших - заяви і дії з приводу НАТО періодично суперечать один одному.

"НАТУ - ні"!

У подібній ситуації найпростіше розглядати позиції принципових прибічників або супротивників шляху України на захід.Якщо звертати увагу виключно на парламентські сили, то, в першу чергу, око може порадувати послідовність представників Комуністичної партії. Представники КПУ у разі крайньої необхідності можуть собі дозволити таку "розкіш" як вирішення законодавчих питань, яке може зажадати ситуативно синхронного голосування з "олігархічними політичними силами"(а у гіршому разі - ще і створення спільного коаліційного сьогодення з оними). Але у всьому, що стосується тісної співпраці України з Європою або(що ще гірше) США, комуністи непохитні майже так само як і прогресивні соціалісти Наталії Витренко.

Свою непохитність "червоні" демонструють і словом, і справою. Наприклад, на найближчий час запланована спільна з ПСПУ спроба зірвати черговий етап навчань Sea Breeze, який повинен відбутися в липні.Невідомо, чия роль в подібних заходах опиняється вирішальною - комуністів або "витренковцев", але в 2006 році подібні навчання в Криму так і виявилися непроведеними. Зате в 2007, незважаючи на сукупні зусилля напівмаргінальних політичних сил, Одеською і Миколаївською областям вдалося побачити НАТІВСЬКУ форму.

На відміну від позапарламентських товаришів, своє "фе" комуністи висловлюють і в сесійному залі. Причому, протест може бути традиційним з точки зору розвиненого парламентаризму. Так, фракція КПУ повним складом проігнорувала квітневе голосування згідно із законом, що схвалив рішення президента "Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України в 2008 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях". Але найчастіше найчервоніші депутати прибігають до знайомих в стінах Верховною раді демаршам:або персональним(коли незгодна із спробами "затягнути країну в агресивний блок" фракція урочисто покидає пленарне засідання), або масовим(у стилі півторамісячної блокади трибуни "імені ПДЧ", ініційованою Партією регіонів у кінці січня 2008 року).

АНТИНАТІВСЬКОЮ риторикою повняться і виступи комуністичних ватажків. Адже недаремно Петро Симоненко із завидною періодичністю обіцяє зробити "все, щоб захистити нашу землю від перетворення на НАТІВСЬКИЙ полігон". Для КПУ подібна війна з вітряними млинами - це і доказ відданого дотримання одного разу заявленої програмної мети, і засіб задоволення мріянь виборців, і зайва можливість для піару. І кожен пункт приносить свої переваги.

Швидше. Ще швидше.

Подібно до комуністів свою позицію по НАТО украй рідко трансформують представники президентського табору на чолі з самим Віктором Ющенком.Як відомо, Гарант Конституції - чи не самий послідовний український прибічник інтенсифікації шляху нашої держави на Північно - захід. А разом з ним - і велика частина відданих партійців.

Офіційна думка НУ - НС з приводу членства України в Альянсі: скоріше б. І висловлювання "зовнішньополітичних" спікерів блоку зазвичай відбивають не українські реалії, а бажану дійсність. Так, наприклад, напередодні візиту в Київ генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера екс - міністр закордонних справ Борис Тарасюк заявив, що спекуляції на темі ПДЧ необоснованны, оскільки Україна і без того максимально наближена до нормативів Плану дій відносно членства. "Україна вже де - факто працює в режимі ПДЧ останні три роки. Щорічні цільові плани складаються за методологією ПДЧ", - пояснив нардеп.

Окрім того, що представники НУ - НС декларують готовність вступати у Блок "як тільки, так відразу"(хоча, подібно до інших політичних сил все - таки "озираються" і на профільний референдум), вони ще і активно критикують усіх можливих супротивників злиття з Альянсом. Останнім часом найбільше "діставалося" соратникам Віктора Януковича - переважно за ідею вступити в листування з Брюсселем з приводу "листа трьох" і спроби перехопити "референдумну" ініціативу на себе. Але "околонатовское" протистояння цих двох сил стало куди менш гострим після того, як в повітрі знову завитали чутки про прийдешнє створення "широкої" коаліції.

Окрім декларації ідейної близькості до Північноатлантичного альянсу і демонстрації відданості президентським позиціям, у НУ - НС можна знайти ще одну причину і на словах, і на ділі підтримувати НАТО - інтеграцію.Як відомо найближчим часом повинна стартувати чотирирічна промо - кампанія, яка покликана змінити думку українського народу з приводу приєднання до Блоку. Під благородну мету заплановано виділити чималі кошти, а рупором агітпоходу, швидше за все, стане саме НУ - НС. Якщо тільки новоствореному "Єдиному центру" не вдасться перехопити у блоку ініціативу.

Положення зобов'язує

Подібно до альянсу "Нашої України" і "Народної самооборони", про свою відданість євроатлантичним ідеалам із завидною регулярністю заявляють БЮТ загалом і прем'єр зокрема. З одного боку, це - обов'язкова частина підтримуваної Блоком Юлії Тимошенко політики "впровадження" в європейські і загальносвітові структури. До того ж чимала частина електорату БЮТ до ідеї НАТО - інтеграції відноситься більш ніж поблажливо.З іншого боку, в надмірній активності в цій сфері і багато "бютівців", і саму Юлію Тимошенко звинуватити складно. Адже після того, як навколо знаменитого "листа трьох" розігралася політична криза, Юлія Володимирівна відразу ж виявила готовність відкликати свій підпис - під зразка епістолярного жанру. Та і під час візитів у Брюссель глава уряду, на відміну від президента, не демонструє готовність вступати в НАТО "з розгону". Навпаки, Юлія Тимошенко з активністю, гідною кращих спікерів Партії регіонів, апелює до народної думки і вже морально готується до референдуму.

За великим рахунком, офіційна позиція у БЮТ з приводу НАТО приблизно така ж, як у НУ - НС, - тут дійсно положення зобов'язує. Положення коаліційної сили, положення представників демократичного табору, положення поводирів України у світле майбутнє. Але багато що упирається і в деталі.Важко сказати, наскільки особисто Юлія Тимошенко зацікавлена в НАТО - інтеграції. Судячи з усього, це - не та проблема, недозвіл якої заважатиме прем'єру спати. А тому, в "околонатовской" діяльності БЮТ часто прослизають нотки неодмінного бажання гідно "відповідати" моменту, але не більше.

Представники БЮТ справно голосують за усі необхідні закони і програми. Вони наполегливо декларують необхідність євроінтеграції України. Але при цьому намагаються "не скривдити" інші зацікавлені сторони. Далеко не усі виборці Юлії Тимошенко - полум'яні прихильники Альянсу? Саме на них розрахована риторика про референдум, причому супроводжувана цифрами, які тим же "нунсівцям" і не снилися. "Референдум може бути після виконання усіх умов - а це років через 10", - такою думкою ще у березні поділився глава фракції БЮТ Іван Кириленко.Не хочеться занадто вже псувати стосунки з Росією? У БЮТ вважають, що у Блок можна увійти одночасно з "північною сусідкою"(за десять років, напевно, планується кардинальним чином змінити відношення Москви до Альянсу). Подібна вичікувально - акуратна позиція хоч грає на БЮТ, але, окрім іншого, дозволяє і засумніватися в стовідсотковій щирості намірів "тимошенковцев".

Так. Ні. Напевно.

Не БЮТ - сумнівами єдиними. Яскравим прикладом того, що позиція українських політичних сил по НАТО багато в чому залежить від "місця сидіння" служить Блок Литвина(а переважно - все ж його лідер). Інтеграційні пориви Володимира Михайловича цікавим чином залежать від міри його персональної інтеграції у владу. Обмовки про референдум є присутніми в словах нинішнього лідера блоку імені себе давно, але в цілому "думка із приводу" пережила ряд трансформацій.

У 2002 році нещодавно обраний спікером нещодавно обраного нового скликання парламенту Володимир Литвин був "усіма руками - за" євроатлантичну інтеграцію. "Ми готові йти до співпраці настільки далеко, наскільки готово до цього НАТО", - говорив він. Втім, в ті далекі часи українські НАТО - перспективи виглядали досить примарними для того, щоб можна було дозволити собі порівняно безболісні гучні висловлювання.

У 2005 році Володимир Михайлович продовжував залишатися переконаним прибічником дружби з Альянсом. Більше того, він свято вірив, що в НАТО Україну візьмуть раніше, ніж в ЄС. "Я візьму на себе сміливість сказати, що готовність НАТО мати тісніші відношення з Україною набагато перспективнее, чим стосунки з ЄС. У нас стосунки з НАТО більше просунуті, ніж з ЄС", - світив оптимізмом голова парламенту.

Через деякий час(і після "прольоту" на чергових виборах") думка Володимира Литвина істотно змінилася. До виборів - 2007 він вже схилявся до кардинально іншої точки зору : "Я виходжу з того, що Україна повинна, напевно, закрити тему розмов про вступ до НАТО. Я упевнений в цьому і я наполягаю на тому, що ми повинні керуватися Декларацією про державний суверенітет, де чітко зафіксований позаблоковий статус України".

На виборах, можливо, "АНТИНАТІВСЬКА" риторика виявилася не зайвою. В усякому разі, до парламенту Блок Литвина потрапив, де до цього дня займає почесну аморфну позицію. З одного боку, представники блоку заявляють про неготовність України вливатися, куди б то не було, з іншою, - справно і повним складом голосують за законопроекти, подібні до тих, що підтримують проведення спільних навчань.За великим рахунком, позиція БЛ занадто сильно залежить від миттєвої кон'юнктури політичного ринку, щоб можна було з легкістю розібратися: так хочуть або ні "литвинівці" вступати в НАТО.

Технологія використання різних кошиків

При усій яскравості результатів порівняльного аналізу висловлювань Володимира Литвина, до кращих проявів суперечності а - ля Партія регіонів його блоку далеко. "Регіонали" будучи на словах принциповими супротивниками якщо не самого Альянсу, то вже точно найближчих перспектив вступу в нього України, на ділі далеко не завжди виявляються такими принциповими. І саме результат діяльності ПР з найбільшим "скрипом" проходить "аналіз на НАТО".

Зовнішня позиція Партії регіонів по НАТО проста і добре кореллируется з поглядами переважної частини "регіональних" виборців :неагресивність Блоку не доведена, тісно співпрацювати з ним не варто(тільки в межах міжнародної пристойності), приєднуватися навіть до ПДЧ можна виключно по волі народу і взагалі - Україна - держава позаблокова, а дружити повинно в першу чергу з Росією.

Краще всього у "регіоналів" виходить дружити з Росією, інші пункти принципової НАТО - позиції можуть помітно коригуватися залежно від реалій і потреб.

Якщо залишити за дужками необгрунтованість більшої частини традиційних аргументів спікерів ПР(у українській Конституції не зафіксований позаблоковий статус держави, як би цього не хотілося деяким), виникає питання: чому ж тоді виникають такі гучні скандали. Як показує практика, НАТО - тематика - благодатний привід(а не причина) для створення парламентських криз. І події січня - березня 2008 року це виразно продемонстрували.На ділі ж у опонентів Партії регіонів є маса можливостей довести непослідовність тих, що були "біло - блакитних". Як відомо, закон про основи національної безпеки(де і проголошується український шлях на захід) був ухвалений в 2003 році чималою кількістю голосів і з боку "регіоналів" теж. У свою чергу, будучи прем'єр - міністром, Віктору Януковичу доводилося підписувати програму співпраці "Україна - НАТО" і це не викликало у нього різкого відторгнення. Та і за проведення "Морського бризу" і в 2007, і в 2008 роках сили НАТО можуть багато в чому дякувати депутатам - "регіоналам". Наприклад, 11 квітня поточного року вже згаданий закон багатонаціональних навчаннях благополучно підтримали 117 представників ПР.

Самі завзяті супротивники "втягнути Україну" завіряють, що принципово не проти співпраці в НАТО, просто вступати туди не хочуть.Але при цьому, вустами Василя Кисельова обурюються тим, що уряд Юлії Тимошенко не виконує усі умови програми "Україна - НАТО". Найбільше поведінка Партії регіонів нагадує спроби розкласти яйця по різних кошиках : і догодити супротивникам євроінтеграції, і залишити собі простір для необхідного маневру, якщо раптом ситуація настільки зміниться, що необхідно буде змінити офіційний курс. В усякому разі, "інтеграційний" Універсал національної єдності Віктор Янукович вже підписував. І невідомо, що ще зможе стати вкладом ПР, наприклад, в гіпотетичну "широку" коаліційну угоду. Не виключено, що президентові - знатному євроатлантистові - будуть зроблені "поблажки".

Флюгерская позиція відносно НАТО властива не лише "регіональним партійцям".Українські політичні сили в принципі не чужі такої схеми поведінки, при якій декларується одно, намекается на інше, а робиться - вже третє - четверте. У питаннях інтеграції України із Заходом, як у багатьох інших, правлять бал міркування доцільності. Причому не зовнішньополітичною, а внутрішньопартійною. Шкода, тільки у керівництва Альянсу погляди не настільки широкі, щоб оцінити традиційну українську "майже багатовекторність".