Пізня осінь наших надій

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1157 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(694)         

А мені матч сподобався. Попри те, що його результат позбавив нас чергової мрії.

У сутичці команди Олексія Михайличенко з дружиною Отто Рехагеля були присутніми сюжет, стилістика і логіка. А в діях наших читалося відчайдушне бажання посперечатися з неминучим. Незважаючи на мокре поле, майстровитість суперників і не занадто натхненну підтримку незаповнених трибун.

Якість гри збірної України, безумовно, залишала бажати кращого. Але хіба воно не було на порядок вище за те, що продемонстрували синьо - жовті в переможних домашніх поєдинках з Білоруссю і Казахстаном? Хіба в донецькій битві з еллінами проникаючих атак, ударів в створ і голевих моментів було не більше, ніж в двох дуелях з хорватами, в яких, нагадаю, ми жодного разу не поступилися? Мабуть, ми не заслуговували фіаско в цьому матчі.Але, мабуть, не заслуговували і туру на африканський мундіаль. Так що результат гри був одночасно і несправедливим, і закономірним.

Мільйони уболівальників у черговий раз пережили те ж, що регулярно випробовують мільйони виборців : їх позбавили ілюзій. Те, що спортивна конфузія сталася напередодні річниці Майдану - простий збіг. Але гріх не скористатися такою оказією поговорити про близькість того, що відбувається на футбольному полі і полі електоральному.

Гру мільйонів багато що ріднить з ігрищами мільйонерів. У обох випадках уболівальники(виборці) тішать себе надіями, забуваючи: чим вище планка очікувань, тим горше розчарування.

Ми безжально критикуємо гравців за бездарні удари і беззубі передачі, безвідповідальні заяви і безладні закони. Ми несамовито обурюємося тим, як вони тринькають голеві моменти і державні кошти. Але в душі чи не кожного жевріє надія.Ну, може, наступного разу? А раптом? Тим самим лишаєм себе можливості чітко усвідомити, чому горезвісний "раптом" наполегливо не настає. Ми відмовляємося дивитися правді в очі. І добровільна незрячість робить нас беззахисними перед не такою вже сліпою долею.

Ми щиро радіємо тому, що у футболі, як і в політиці, всупереч усьому з'являються таланти, які досить швидко виходять на певний рівень майстерності. Вище за яке наполегливо не піднімаються, не витримуючи випробування популярністю, грошима і відповідальністю.

Ми надто багато чекаємо від кожної зірки, що спалахнула, наша уява послужливо домальовувала новоявленому кумирові різноманітні здібності, яких у нього немає, а можливо, і не буде. Засліплені світлом чергового висхідного сонця, ми не здатні побачити: це світло штучне. І не можемо розгледіти тих, хто ці світила запалює. А зірки гаснуть і падають перш, ніж ми устигаємо загадати бажання.Наші надії згорають на вогнищах чужого марнославства, нікого не зігріваючи.

Будь-яке вітчизняне дарування програє на тлі старіючого Шевченка, поступаючись йому і в умінні, і в старанні. Футболісти нової хвилі бояться жорстких стиків, бояться брати гру на себе. Політики нової хвилі - теж. Впасти легше, ніж завдати удару. Лягти під кого - те простіше, ніж встати в повне зростання. Нам по - колишньому є на кого і на що сподіватися, але все так само ніким і нічим особливо гордитися. У нас без виняток ті, хто здатний прославити не лише себе, але і Вітчизна.

У нашому політичному, футбольному(а рівно і усіх інших) господарствах - стіг обдарованих, купа здатних і оберемок талановитих. Але конкурентоздатних, представляючих безперечну цінність, - одиниці. Що вічно подають надії, гріють крамниці запасних у футбольних командах і депутатські крісла в політичних - сотні. Хром їх авто і золото їх годинника виблискує ослепительнее, чим грані їх таланту.

Світ політики, як і світ футболу, зіпсований грошима. Сподіваємося - не безнадійно. Багатство - одна з причин, по яких виборці недолюблюють політиків, а уболівальники - футболістів, вважаючи, що отримувана винагорода не адекватно витраченим зусиллям. З цим можна сперечатися. Але хіба не безперечно, що саме в найвідповідальніші моменти політичним і футбольним гравцям бракує холоднокровності, обачності, уміння зіграти "через не можу".

У результаті Україна футбольна, як і Україна в цілому, із завиднейшим постійністю(яке, на жаль, не завжди служить показником класу) гробив історичні шанси, випадні на її частку. Вихід один на один - ще не гол. І кожен новий промах робить нас ще уязвимее.

Завершуючи тему грошей, помітимо, що сильні світу цього(незалежно від спеціалізації) давно вже не сперечаються, в чому сила. Їх пристрасть до золотого тельця беззавітна.Біляфутбольним і навколополітичним ділкам все одно, чим барыжничать - здоров'ям народу або патріотизмом нації. Ціни на футбольні квитки і ціни на ліки від грипу - тому свідоцтво.

Ми перегодовуємо наших футбольних і політичних кумирів кредитами довіри і авансами. І від подібного переїдання юні нападаючі збірної ледве ходять по полю, а молоді захисники народних інтересів в ранньому віці стають недозволенно товстошкірими.

Але навіть з урахуванням очевидних кадрових проблем потенціал нашої країни взагалі і футболу зокрема вище за місце, нам відведеного. Кваліфіковані виконавці у нас якщо і не в надлишку, то вже точно доки не в дефіциті. Проте їх наявність не є гарантією успіху, якщо немає гідного керманича. Але у представників цього амплуа, відповідно до дивної традиції, в наявності гостра нестача рішучості, послідовності, відповідальності і мудрості.І навіть певні успіхи в тактиці не вибачають їх безпорадності керівника національної команди і керівника держави в питаннях стратегії.

А ще збірною, як і усій країні, насилу вдається стати єдиним цілим. Проблемами цієї збірної і цієї країни залишається внутрішнє суперництво, відсутність довіри і недолік взаєморозуміння. Протиріччя, що штучно підігріваються, призводять до неможливості організовано чинити опір загальному супротивникові. Ми беззахисні перед будь-якою зовнішньою загрозою, поки зусилля наших вождів будуть так же "зіграними", як дії динамівця Хачериди і гірника Кучера під час переможного ривка Салпингидиса. Мистецтвом не привозити собі голи належить оволодівати і чарівникам м'яча, і уболівальникам з VIP - лож.

Ключові футбольні і політичні дійства найближчим часом пройдуть без нас. Звичайно, погано, що тебе ніхто ніде не чекає. І в той же час чудово, що ти нікуди не поспішаєш.Є час зализати рани, перевести дух, зібратися з думками. Спробувати зрозуміти, чому ж ми такі биті, якщо ми такі сильні. Залікувати на лобах рани, що не гояться, від грабель. Спробувати розрахувати, яким буде наш футбол в 2012 - м, і наша країна в 2010 - м.

М'яч круглий, поле неоране, і нехай перемагає найсильніший. І нехай плаче невдаха.

І нехай на кладовищах наших колишніх примарних ілюзій зійдуть паростки нових зміцнілих надій.

-


Комментариев: {{total}}


українськийполітика