Нові лідери, або Смерть у Венеції

Кілька років на семінар для психотерапевтів запросили двох італійців з лекцією, як краще продавати свої послуги.

"Коли перед вами замовники-великі підприємства ставлять якесь завдання, ви робите серйозний вигляд, кажете, що на створення концепції треба кілька тижнів, а потім йдете в бібліотеку, берете книжку, якій вже років десять, щоб всі вже забули, що таке було, списуєте метод і пропонуєте як новинку", - розповідав жвавий нащадок генуезьких купців.

Схоже, українські технологи послуговуються саме цим принципом. Таке враження, що всі вони згадали кампанію 2002 року і почали наперебій пропонувати "новинки" 16 річної давнини. Юлія Тимошенко, яка розказує рецепт сирників, сильно нагадує Віктора Медведчука зразка 2002, який до 8 березня кришив салат. Петров і Грановський знову генерують смисли як і 20 років тому. Але найголовніший тренд – це нові лідери.

Запуск нового телешоу на телеканалах Пінчука змусив згадати, що олігарх вже не раз пробував реалізовувати подібні проекти. А його хороші стосунки зі Святославом Вакарчуком дали волю чуткам, що це під нього і робиться.

30 громадських організацій заперечують вплив олігарха, і кажуть, що відповідають на запит суспільства. Такий запит справді зараз великий, але він був завжди. І його постійно використовували політики.

2002. Новоспечений, хоч ще і не узаконений печаткою в паспорті, президентський зять Віктор Пінчук, щоб перебити успіх "Нашої України", запустив проект "Команда озимого покоління".

Їх розкручували як молодих та ініціативних, що пережили тривожну "зиму" 90-х і тепер пробиваються назовні, щоб змінити країну на краще. Насправді, цей проект був лише ширмою, яка прикривала більш тривалий, але значно важливіший процес – появи політичних проектів для обслуговування інтересів олігархічних кланів.

Цей далекосяжний план став куди успішнішим, ніж "Озимі", які набрали аж 2% на виборах, і пішли у небуття.

Микола Вересень так і не став політиком, а лишився телеведучим.

Валерій Хорошковського з молодого перспективного директора зоопарку пробився в голови СБУ і міністри, став одним з бенефіціаріїв телеканалу Інтер, і зрештою втік від колег із ПР у Монако. Повертатися не збирається.

Інна Богословська, яка починала з підрахунку каратів в сережках Тимошенко, була кілька разів депутатом ПР, після Майдану підтримала нову владу, а потім різко стала опонентом.

У 2003 Богословська очолювала громадську організацію "Віче України", а її партію "Віче", створену кількома роками пізніше, знову підтримав Пінчук. Натомість Богословська стала його публічним адвокатом у розборках з Кабміном Тимошенко навколо Нікопольського феросплавного заводу.

2006-2010 були роками боротьби двох антагоністів – Віктора Януковича та Юлії Тимошенко, втім навіть у ці часи партії не забували додавати у список молодих політиків, демонструючи свою прогресивність. Так в списку "Батьківщини" з’явився журналіст Андрій Шевченко, а обличчям НУНС став молодий банкір Арсеній Яценюк.

Перед президентськими виборами 2010 в частини українців з’явився запит на нові обличчя. Вони були представлені молодими, але все ж уже відомими Сергієм Тігіпком та Арсенієм Яценюком. При цьому в Януковича думали, що Тігіпка запустила Тимошенко, а Яценюка – Янукович, щоб відібрати відсотки в головного опонента.

2012 – в парламент приходить нова політична сила УДАР. Незважаючи на те, що Віталій Кличко мав на той момент вже 6 річний досвід політичної діяльності у Київраді, партія позиціонувалась як нова молода політична сила, і Віталій Ковальчук набрав у список політичних неофітів.

40 відсотків кандидатів політсили Кличка були молодші за 35 років, дев'ять з десяти членів списку вперше балотуються у Верховну Раду. З 38 обраних до Верховної Ради депутатів від партії парламентський досвід мали тільки Ірина Геращенко, Віктор Пинзеник, Валентин Наливайченко ("Наша Україна").

Експерти називали УДАР політичною силою, яка чи не найкраще виконала суспільний запит на нові обличчя. Так, так, у 2012 цей запит також був. І майже всі партії суттєво омолодили свої списки, хоча в основному відправили молодих кандидатів у непрохідну частину.

Тому, попри продовження антагоністичного протистояння Януковича і вже посадженої Тимошенко в Раду обрались дві нові політичні сили – УДАР і Свобода. Так само як і зайшло чимало нових мажоритарників.

Як не пригодовував свій Ірпінь і прилеглі міста ректор податкової академії Петро Мельник, він програв молодому і невідомому кандидату від "Батьківщини" В'ячеславу Кутовому. Який через кілька місяців став "тушкою".

Секретар київської міськради Галина Герега програла заставлений лавочками від "Епіцентру" округ молодому свободівцю Андрію Іллєнку.

Але прихід молодих і не причетних до великого бізнесу у різних списках тих чи інших партій мало що змінив в політичних розкладах. Єдиним плюсом можна вважати вимучене цілодобовим блокуванням трибуни УДАРом персональне голосування.

Дострокові вибори 2014 по суті теж проходили в рамках зміни еліт. Оновлення складу Верховної Ради порівняно з попереднім скликанням відбулося на 56%.

Всі політичні списки крім Опоблоку оздобились громадськими активістами, популярними журналістами або комбатами. Але вони стали лише красивою шторою, якою прикрили інші непривабливі частини списків.

А далі все було взагалі неромантично.

Молодий депутат Єгор Фірсов поплатився мандатом за те, що вийшов з фракції. Проти нього застосували норму ст 81 Конституції.

З моменту обвинувачень Ігоря Кононенка в корупції депутатів від БПП Світлану Заліщук, Мустафу Найєма та Сергія Лещенка не запрошують на фракції, а також виключили з чатів у соцмережах. Тепер в цих чатах депутати можуть нестримно висловлювати свої корупційні чи лобістські побажання.

Юлія Тимошенко також взяла у список кілька молодих депутатів. Але навряд чи Ігор Луценко чи Олексій Рябчин були в курсі торгів їх лідера з Петром Порошенком за голоси в парламенті, які нещодавно злив з перепискою скандальний Олександр Онищенко. Правда опальний бізнесмен ще не підтвердив найпопулярніші чутки 2014, що купив в тому ж списку місце для брата Анни Безсонової за 7 мільйонів доларів. Був би у списку ще один молодий бізнесмен. Але… брат гімнастки в Раду не потрапив, а щоб "відплатити" лідер "Батьківщини" завела в уряд від свого імені потрібного Онищенку міністра екології.

Можна було, правда, не батракувати на відомі бренди. Після завершення Майдану молодим активістам пропонували створити свою партію, і вони цього не зробили. Посилались на те, що мало часу для розкрутки. По суті, вони поставили свої амбіції вище ідей, виправдовуючи це сподіванням змінити систему зсередини. В результаті вони були нею просто виплюнуті або знівельовані.

Водночас в Україні вже давно існують такі політичні сили як "Демальянс" чи "Сила людей", але їх підтримка дуже низька. Ці партії могли б працювати на місцях – в містечках і селах, але цього немає. На виборах в ОТГ в жовтні 2017 від "Сили людей" переміг 1 кандидат на голову, від "Демальянсу" - жодного. За рік до цього "Демальянс" взагалі не брав участі в цих виборах.

Влітку 2016 політики антикорупційного спектру так і не змогли домовитись про створення спільної партії, бо по суті Мустафа Найєм і Віктор Чумак не поділили, хто буде головним.

Попри все це в українському суспільстві зараз є найвищий попит на нові обличчя і політичні сили. І ті, хто запускає цей проект, лише прагнуть задовільнити цей попит, здобувши кожен свої додаткові бали.

Що відбудеться з тими 100 новими обличчями, які засвітять в ефірі трьох телеканалів Віктора Пінчука, з часовим бюджетом у 4 мільйони?

Насправді варіантів лише кілька:

Ярмарка марнославства. Вони стануть впізнаваними і їх знову розберуть існуючі політичні сили у вершки своїх списків поштучно.

Злитися під лідера. Вони підтримають певного кандидата в президенти- умовного Вакарчука чи Гриценка - і підуть у його список.

Перша дівка на селі. Після участі в телешоу вони розвиватимуть свої незначні політичні проекти. Якщо знайдуть під це спонсора, адже партійні членські внески в Україні померли ще за СРСР. Або спробують осилити мажоритарку.

При цьому старі політичні проекти завжди будуть підозрювати, що нові лідери – це якась гра їхніх опонентів. Це почасти буде перебільшенням, але часто і правдою.

Свого часу, щоб посилити УДАР як політичного гравця і свій вплив на політсилу, Сергій Льовочкін організував підтримку політпроекту найвагомішим політконсультантом країни Юрієм Левенцем. В політикумі вважали, що таким чином глава адміністрації президента вирощував Януковичу потрібного спаринг-партнера під президентські вибори, а сам розкладав яйця у різні політичні проекти.

На початку Євромайдану його теж часто називали технологією Льовочкіна.

"Мені Юрій Луценко в очі говорив: "Я знаю, що Руслана отримує там від Льовочкіна по 2 мільйони за ніч. Ти хоч не отримуєш", питав він у мене. Нічого такі гроші, я вам скажу", - розповів Олег Рибачук нещодавно в ефірі SKRYPIN.UA.

В ті дні лідерів "Об’єднаної опозиції" справді до біса дратувало, що організатори мітингу під стелою не пускають їх до себе, за винятком Кличка. Тоді і з’явилась теорія, що таким чином Льовочкін розкручує молодих лідерів, щоб витіснити з цього поля "Батьківщину".

Насправді за 27 років незалежності в Україні промайнуло багато нових обличь, але в більшості випадків вони виконували лише піар-функцію фасадного озеленення.

Навіть у випадку створення нової політичної сили, за нею проглядалось лобіювання певних економічних інтересів. Так УДАР досі звинувачують у захисті інтересів Дмитра Фірташа.

Стосунок нових політиків з українською владою і олігархами чимось нагадує взаємовідносини венеціанських купців. Там з початку Х сторіччя існувала така форма взаємодії як коменда, коли осідлі венеціанські багатії давали молодим підприємцям заробити статки на супроводі морських вантажів та торгівлі. Навіть якщо молодий чоловік не мав капіталу, а вкладався старший партнер, за роботу в морі і торгівлю в інших країнах, він отримував значне збагачення. Вам це нічим не нагадує зростання влади і впливу Сергія Березенка?

Правда, коменда існувала в Венеції не досить довго. Стару еліту не дуже влаштовувала поява нових обличь нізвідки в органах влади, а тому систему досить швидко зарегулювали через "La Serrata" (Закриття).

27 років української держави показали, що в українському політикумі неможлива внутрішня конкуренція, а успішними стають лише хлопчики на побігеньках.

Поява нової якості політики можлива лише за умови, коли більшість в країні готова до вільної конкуренції і чесних правил, а не підмазати і домовитись вкрасти. І найняти лобістів, які формуватимуть і захищатимуть чесні правила, а не Роттердам+.

Просто показ 100 лідерів у телевізорі не вирішує питання інклюзивності інститутів влади. Навіть, якщо уявити, що це будуть 100 геніїв економіки і права, то найпростіше їх провести в Раду і змінити еліту - це змінити систему виборів на мажоритарку. Саме так у 1994 відбулася найбільша ротація депутатського корпусу – 84% зміни складу Ради. Але чи пройдуть ці політики сито з "добрих справ", який попросту називається підкупом виборців. І чи уникнуть вони самі цієї зваби?

Ті ГОшки, які працюють над створенням телепроекту, вчинили б значно ефективніше, якби 4 роки працювали над створенням і розвитком партії.

15 травня представники громадських організацій вийдуть під Раду вимагати ухвалення закону про відкриті виборчі списки. Це буде хоч і штучним, але все ж способом запустити внутрішню конкуренцію в партіях через відкриті списки. Чи ухвалить Рада такий закон – питання. Минулого разу цей "успіх" був досягнутий неконтрольованим випендрьожем "вільного голосування", коли "Народний фронт" дав більше голосів, ніж дозволив Олександр Турчинов. Тепер такий успіх стане можливим, лише якщо великі партії вже вигадали, як осідлати вільну конкуренцію на округах.

І тоді шоу про нових лідерів стане способом випустити пару, сублімовано задовольнити потребу на нову якість політиків і пережити ще одне розчарування.

А також породити ще одну плеяду політичних істеричок, яких в українському політикумі і так доста, бо представники саме цього психотипу мають найбільше шансів стати телевізійно успішними.

Тетяна Ніколаєнко, INSIDER