Ядерний арсенал, який міг знищити світ 10 разів. Унікальні фото, як ліквідували ракети в Первомайську

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 13858 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(8314)   

Тридцятого жовтня 2001 року Україна знищила останню шахту для запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Таким чином завершився майже десятирічний процес ядерного роззброєння. Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за величиною арсенал ядерної зброї у світі після Росії та США: 176 шахтних пускових установок з міжконтинентальними балістичними ракетами СС-19 і СС-24, а також 44 стратегічні бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю. 

theБабель публікує унікальні фото Валерія Мілосердова, що ілюструють процес ліквідації стратегічних ядерних ракет в Україні у 1993—1996 роках.

У 1991 році ядерний арсенал України загалом складався з близько 2 тисяч стратегічних ядерних боєголовок і близько 2,5 тисяч одиниць тактичної ядерної зброї.

«Це означає, що можна було знищити весь світ, перетворити його на ядерний попіл приблизно разів десять», — розповідає професор Інституту міжнародних відносин політолог Сергій Галака, який досліджує, зокрема, питання нерозповсюдження ядерної зброї.

З 1990 року Україна впроваджувала основні безʼядерні принципи: не утримувати, не виробляти та не набувати ядерної зброї. У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а 5 грудня 1994 року підписала Будапештський меморандум в обмін на відмову від ядерної зброї. Його гарантами виступили Росія, США та Велика Британія, до яких приєдналися Франція і Китай. Вони зобов’язувалися утримуватися від будь-якої агресії щодо України — зокрема і від економічного тиску. Після цього почалось вивезення боєголовок до Росії, і 2 червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус, коли остання боєголовка покинула її територію.

До такого рішення Україну спонукала низка чинників: міжнародний тиск, в першу чергу з боку Росії та США, що загрожувало політичною ізоляцією; контроль над ядерною зброєю залишався у Москви, Київ ніколи не мав ядерної скриньки з кодами запуску; у більшості ракет спливали гарантійні терміни, а на їх обслуговування та відновлення в Україні на той момент ресурсів не було.

Українська ракетна база «Хмельницький», 19-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Командувач 43-ї ракетної армії генерал-полковник Володимир Михтюк (другий ліворуч) і американські сенатори Сем Нанн і Річард Лугар під час ліквідації шахтно-пускового пристрою для міжконтинентальних ракет і капсули командного пункту, що контролював десять ракет СС-19 з шістдесятьма ядерними боєголовками. Реалізація програми Колективного зменшення загрози. 23 жовтня 1996 року.

На початку 90-х років увесь ядерний потенціал України перебував на озброєнні 43-ї ракетної армії Ракетних військ стратегічного призначення Збройних сил СРСР. Найпотужнішою з дивізій, що входили до її складу, була 46-та ракетна дивізія зі штабом у Первомайську Миколаївської області. До її складу входили командний пункт і 9 ракетних полків з боєзапасом у понад 700 ядерних блоків, а також частини забезпечення, польові райони, які розташовувались на території трьох областей: Миколаївської, Кіровоградської та Одеської.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Найкраща чергова бойова зміна заступає на бойове чергування. Первомайськ, Миколаївська область, листопад 1993 року.

Як згадує в одному з інтерв’ю генерал-майор запасу Микола Філатов, який командував 46-ю ракетною дивізією у 1990—1994 роках, усе, що було пов'язано з Ракетними військами, у минулому трималося під багатьма печатками, з грифом «Цілком таємно».

«Відбір кандидатів для служби у РВСП був дуже суворим, особливо на офіцерські посади. Вивчалися дані про всіх рідних і близьких, ретельно перевірялися морально-психологічні якості, інтелект, фізичні здібності».

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). У солдатській казармі. Первомайськ, Миколаївська область, листопад 1993 року.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Дозвілля солдат-ракетників. На репетиції вокально-інструментального ансамблю. Первомайськ, Миколаївська область, листопад 1993 року.

Командний пункт кожного з полків 46-ї дивізії був під землею і керував десятьма ракетами, шахтно-пускові установки яких знаходилися на відстані 8—10 км одна від одної. Він міг витримати пряме попадання ядерної бомби і функціонувати в автономному режимі півтора місяця. Для цього в командному пункті був запас продуктів харчування, обладнання та спецзасобів.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Навчальний командний пункт, капітани Володимир Бабенко (ліворуч) і Володимир Овчаренко тренуються перед тим, як заступити на бойове чергування. Первомайськ, Миколаївська область, листопад 1993 року.

Ця служба вирізнялася напруженістю навіть у повсякденні. Офіцери бойового пуску чергували глибоко під землею, заступаючи на зміну на три-чотири доби. Тому навантаження збільшилось в рази в кінці 1993 — на початку 1994 років, коли розпочалась підготовка та, власне, ліквідація ядерної зброї.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Навчальна шахта пускової установки ядерної ракети СС-19, на якій відпрацьовували технологію її ліквідації. Первомайськ, Миколаївська область, листопад 1993 року.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Демонтаж ядерної ракети СС-19. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

«Ліквідаторам доводилося працювати не по 4—6 годин, як передбачали регламенти, а по 12—14, — згадує Микола Філатов. — Тоді навіть скликали урядову комісію, яка вирішувала, як переглянути графіки робіт. Але на рекомендації військових і медиків не зважили».

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Демонтаж ядерної ракети СС-19. На бойовій позиції. Ракету вилучають з шахтної пускової установки. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

«Ми відстиковували головні бойові частини ракет майже щодня. Найвідповідальнішу роботу виконували винятково вночі. І от відстикування й рух колони з тим добром мав право контролювати лише я або мій заступник. На сон фактично наклали вето», — розповідає тодішній командир 46-ї ракетної дивізії.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Колона з демонтованою ракетою СС-19 проходить через місто Первомайськ. На знімку видно спеціальну цистерну для перевезення ракетного палива. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Колона з демонтованою ракетою СС-19 проходить повз селян, які садять картоплю. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Ракета СС-19 після демонтажу перед завантаженням на платформу для транспортування до місця відвантаження на залізничну платформу. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

Не менш напруженим етапом став злив ракетного палива, основним компонентом якого був несиметричний диметилгідразин (гептил). Він надзвичайно токсичний, канцерогенний і мутагенний, найбільш небезпечний при вдиханні. Саме тому ракетники працювали тільки в засобах захисту.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Демонтаж ядерної ракети СС-19. Під час перекачування злитого ракетного палива з транспортувальної цистерни в залізничну для відправки до місця утилізації. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

«Процес ліквідації ядерної зброї був надзвичайно складним, перш за все, у технічному плані, дуже динамічним і досить емоційним: зброю знищували ті ж самі люди, які її створювали і обслуговували», — згадує Філатов.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Демонтаж ядерної ракети СС-19. Зняття теплоізоляційної плівки перед зливом залишків палива. У центрі в робочому комбінезоні стоїть начальник регламентної групи демонтажу підполковник Валерій Кукушкін. Лейтенантом він встановлював ці ракети. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

46-та ракетна дивізія 43-ї ракетної армії (Ракетні війська стратегічного призначення ЗС СРСР). Демонтаж ядерної ракети СС-19. Шахтна пускова установка з відкритим люком і ракетою, підготовленою до демонтажу. Первомайськ, Миколаївська область, березень 1994 року.

В Україні досі сперечаються, чи варто було відмовлятися від ядерної зброї. Утім, перший президент Леонід Кравчук, який поклав початок ядерному роззброєнню, не шкодує про своє рішення.

«Ми з ядерною зброєю, не маючи систем управління та випробувань, були б схожі на мавпу, яка тримає у руках гранату і затиснула чеку», — казав він в інтерв’ю у 2016 році.

Колишній посол США в Україні, експерт аналітичного центру Brookings Institution із питань ядерного роззброєння Стівен Пайфер написав влітку 2018 року наступне:

«США та Україна недооцінили Росію і не очікували на прихід Путіна. Якби президенти України Леонід Кравчук або Леонід Кучма могли передбачити події 2014 року, то не погодилися б на підписання Будапештського меморандуму».

Автор: Сергій Пивоваров

Вадим Богданов



Оставить свои комментарии и высказать свое мнение Вы можете на странице «Преступности.НЕТ» в социальных сетях Facebook ВКонтакте


українськийполітика