Троє в Фейсбуці, не рахуючи автора

01.02.2019 11:22

Ми тут з колегами обговорювали підсумки Форуму відповідальних християн, зокрема вплив на можливості реалізації його напрацювань за допомоги соціальних мереж взагалі і Фейсбуку зокрема. І я згадав, що чув немовби Ярослав Грицак нещодавно цю платформу залишив, викреслив зі свого життя, щоб не заважала працювати. Ну щось в такому дусі. Треба ж було перевірити? Гугль з цього приводу знайшов ось що. І я відчув (як відповідальний ліберал) велику потребу стати пану Ярославу, що почувається безпорадним, на допомогу. А читача хочу взяти в спільники - або до себе, або до інших учасників розмови. Тим більше, що настрій безпорадності. неможливості вплинути на хід подій досить поширений в суспільстві. Я, зокрема, помічаю його у багатьох своїх знайомих. І то не я одни, як ми побачимо у подальшому.

Але почну зі слів великої вдячності до пана Ярослава, бо саме його книжки (а я прочитав всі, що є в Мережі), зробили з радянського інженера українського ліберала. Зрозуміло, що йдеться не про щось ексклюзивне, бо пан Ярослав вчений, а не якийсь месія, але хіба можно переоцінити значення правильного, наукового розуміння історії в формуванні сучасного політичного світогляду? Отож.

А вже тепер берімося за читання того, про що пан Ярослав пише, апелюючи неявно до Марка Цукерберга.

Підготовчі заходи

Передовсім погляньмо, що ж конкретно каже пан Марк, з яким веде заочну полеміку пан Ярослав? Упс... Нема тексту українською. І так само російською. Але є, на щастя, інший текст пана Марка, його промова, адресована Гарварду. Це, звісно, в поміч, як хтось хоче дізнатись про погляди пана Марка, але ж ми хочемо допомогти пану Ярославу. То тоді будемо брати в розгляд не переказ текста пана Марка чи його інтерпретацію, а безпосередні думки пана Ярослава, його запитання чи твердження, тези, адресовані читачу. Чи й собі самому.

Далі маємо згаданих в тексті поважних авторів теж відсторонити від розмови. Поки що. Бо цитати є цитати, без контексту, в прив'язці до Фейсбуку чи Марку Цукербергу - надто складно. Заважає зосередитись на тому, що каже сам пан Ярослав. І на цьому підготовчі заходи завершено. Переходимо до суті питання.

Питання від пана Ярослава

Згадка про Христа для мене не звучить ані наївно, ані смішно. Я атеїст, але коли люди вбивають одне одного, то я кажу: вони забули Христа! Від цього в мене, переконаного атеїста, не з'являється віра в дідуся на хмаринці. В мене хитається віра в Людину. Що її хтось вважає створеною за подобою Бога.

З революціями теж не смішно. Яка різниця, телефоном чи Фейсбуком хтось дав наказ пану Пашинському привезти на Майдан оті його іграшки? І де були лідери нації, коли в міліцію почали кидати каміння? Чому мовчали? До їх послуг був Фейсбук і вся потуга Інтернету, як їх, може, не пускали на телебачення. Забули Христа? Не знали, що таке насилля?

Що історія - то суцільний негатив, це ж неправда? Зрозуміло, що не самі там радощі і перемоги людства над дияволом, але ж дещо позитивне є? Може не варто про це забувати, щоб не було безпорадності?

Не знаю, чи бракує Європі відчуття солідарності, а Україні точно бракує, це ми всі бачимо наочно, відчуваємо щодня. Розбрат, звинувачення, таврування, найпопулярніше слово: фашисти. І ті фашисти, і цей з-за кордону на нас лізе моральний чи то політичний нащадок Гітлера. Стривайте, а хіба ми не християни в своїй хаті, де наша правда, сила і воля? Навіть ті, що не ходять і не збираються до церкви, хіба вони не на Христовій науці виросли? Хіба ми буддісти чи конфуціанці? І цей розбрат - це наша відповідальність і наша велика помилка. Загальна, до неї причетні всі ми без виключення. То і виправлятись маємо всі разом.

Так що тут про Цукерберга? Не знаю, як так вийшло. Здавалось, ми про Фейсбук, а вийшло, що про революцію і війну. Чи Христа?

Відповіді від пана Мирослава

Знаєте, критикувати завжди легше, ніж пропонувати. Тим більше, професору Католицького університету. Тому я залучу на допомогу пана Мирослава Мариновича, вірніше, його текст зі згаданого раніше Форуму. Спрямований, як мені здається, саме проти того стану безпорадності, неможливості впливати на життя країни. Текст філософський, може богословський, але на його основі можна зробити і практичні пропозиції, що мені як організаційному консультантові ближчі за філософію. Вони універсальні, а тому годяться не тільки для пана Ярослава, але і для будь-якого відповідального християнина (згадаймо Форум).

Коли йдеться про дію як ліки від безпорадності, то це ж у нашому випаду політична дія? А вона починається з політичної самоідентифікації. Адже як хтось хоче включити до нашого політичного процесу слово Христове, він має відчути себе саме християнським демократом. Не націоналістом, не соціалістом чи лібералом (хоч зараз нема такої політсили, що заперечує християнські цінності, навіть комуністи). Ні, християнський демократ - це цілком визначено і конкретно: політичний світогляд. В Україні це не заведено серед політиків, але не так з відповідальними християнами, які повернулись обличчям до політики.

Далі просто: треба шукати спільників - таких саме християнських демократів. Краще у Фейсбуці - це просто і ефективно. Хоч можна і вулицею піти з відповідним плакатом чи символічним ліхтарем. А далі працювати разом на політичному грунті. Це називається партія. Не платформа, не віче, не фронт - саме партія. І не можна тут не згадати, що саме християнско-демократична партія за десять років підняла Німеччину з руїни після Гітлера. З'єднавши, між іншим, католиків і лютеран. Нічого з українського конфесіонального контексту не нагадує? От би пан Ярослав написав про це книжку... Так, як свій вагомий внесок в фундацію і розбудову української християнсько-демократичної партії. Це замовлення? Можна сказати й так.

Додаток від Фейсбуку

Ми на початку розмови кількох вагомих для пана Ярослава авторів від розгляду їх позиції тимчасово усунули. Тепер повертаємось за допомоги Фейсбуку. Клайв Льюис, Ювал Ной Харарі, Лєшек Колаковскі. Можна продовжити, пошукати вже в контексті їх напрацювань як чогось про Фейсбук або Марка Цукерберга, так і про інші питання, дотичні Христа і політики.

Але нас же цікавить Україна, українські християнські демократи. Що вони думають про те, як допомогти пану Ярославу з його безпорадністю? Маю надію, що Миколаїв, Львів, а може і Всеукраїнський Собор стануть тут у допомозі.