Агресія Росії

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1376 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(825)         

Цього тижня Росія обзавелася свіжою Концепцією зовнішньої політики, деякі розділи якої прямо торкаються і України.

Нова дипметла

Третій президент Росії поступово продовжує уживатися в роль хазяїна Кремля, хоч і з оглядкою на Білий дім уряду Путіна. 15 липня він представив на суд російського дипкорпусу нову концепцію зовнішньої політики Росії. Її він представляв під час своєї програмної мови у будівлі міністерства. Для того, щоб послухати Медведєва, зі всього світу з'їхалися повноважні представники країни.

За словами спостерігачів, стиль виступу Медведєва був, якщо можна так виразитися, "путінським", тобто агресивним і напористим. Втім, як і сама Концепція, яка прийшла на зміну путінської восьмирічної давності.Керівництво закликає своїх посланців давати жорсткішу відсіч на спроби ущемити інтереси Росії.

Свій спіч третій по рахунку глава РФ початку із слів: "Росія дійсно зміцніла і здатна переймати на себе велику відповідальність за рішення проблем і регіонального, і глобального масштабу", даючи зрозуміти, таким чином, що послам пора вже, нарешті, скористатися плодами економічного розквіту Росії і діяти не оглядаючись на центр і з більшою самостійністю.

В якості одного з прикладів негативних тенденцій, проти яких доведеться боротися кремлівському МЗС, Дмитро Медведєв назвав "спроби витягувати на світло тези про "цивилизаторской, визвольній місії" фашистів і їх посібників". Натяк зрозумілий? Фінальним акордом до цих слів прозвучала новина про створення в структурі російського МЗС Агентства у справах СНД.

Після офіційної частини "презентації" почалася частина закрита, під час якої глава конкретизував нові вектори діяльності. Її учасники із завидною регулярністю повторювали слово "агресивність".

Немає приводу не "наїхати"

Що ж цікавого для нас можна винести з тексту самого документу? Україна є однією з чотирьох країн СНД, згаданих в Концепції. Ті, хто в темі, можуть з ходу здогадатися, що Київ, а також Тбілісі згадали в негативній іпостасі "кандидатів на вступ до НАТО", мовляв, не потрібний вам той ПДЧ("Росія зберігає негативне відношення до розширення НАТО, зокрема до планів прийому в члени Альянсу України і Грузії"). До речі, під час закритої частини Медведєв назвав причину необхідної агресивності на просторах СНД - щоб американці не видавили.

Така постановка завдання перед російській дипломатії вже зараз повинна струсити український МЗС.І питання тут не у впливовості американців або ще кого - або - часто росіяни бачать те, чого насправді немає. Річ у тому, що не за горами - продовження Великого договору з РФ. Крім того, над Банковою і Грушевського панує проблема - 2017, відкладання в довгий ящик якої відгукнеться великими складнощами в середньостроковій перспективі.

Відносно більшій агресивності, про яку просив хазяїн Кремля, то Києву варто чекати посилення і без того сильного дипломатичного тиску з боку РФ по усіх фронтах: Голодомор, Чорноморський флот, делімітація морських меж, мовне питання - та хіба мало що?. Перша ластівка, до речі, вже "прилетіла": наступного дня після виступу Медведєва перед послами глава МЗС РФ Сергій Лавров призвав Україну дотримуватися усіх положень Великого договору.І це при тому, що вітчизняні дипломати вже десятки разів слали ноти протесту своїм російським колегам саме у зв'язку з порушеннями договору про дружбу і співпрацю якраз Москвою. Не пройшло і доби, як МЗС РФ знову висловив претензії до України - тепер у зв'язку з вилученням нашими митниками знятого матеріалу у російських журналістів. Адже зовсім не хвилює наших сусідів, що журналісти навіть не потрудилися звернутися в український МЗС за акредитацією і, отже, взагалі не мали права працювати на території України. Виходить, для російської дипломатії тепер головне - знаходити приводи для "агресії"(на жаль, при нинішньому способі ведення зовнішньої політики такі приводи виникають з незавидною постійністю). А серед них, до речі, улюблених коник росіян - стосунки Україна - НАТО і прагнення нашої країни отримати ПДЧ. Ось і тут росіяни вже встигли "відзначитися":вони визнали ті, що проходять в Криму спільні миротворчі навчання українського флоту і сил НАТО "антиросійськими".

Ну і, звичайно, куди ж без газу. Заклики, ультиматуми і прямі загрози підвищити ціни на блакитне паливо триватимуть і далі, причому їх тональність тільки посилюватиметься. В той же час, очевидно, прямого військового конфлікту між Росією і Україною чекати не потрібно - адже у такому разі припиниться транзит газу до Європи(а наша труба - доки єдина для РФ, як ні крути).

"Це суверенне право держави - вписувати такі речі в документи державного значення, у тому числі концепцію зовнішньої політики, - відмічає Наталія Шаповалова, політичний аналітик, експерт по зовнішньої політики і європейської інтеграції Міжнародного центру перспективних досліджень.- Нам треба прогнозувати, яким чином ця концепція може реалізовуватися, які інструменти впливу є у Росії, і, відповідно, готуватися до цього".

А як Україні реагувати на зовнішні зміни? У - перших, обмірковувати кожен свій крок, що так чи інакше зачіпають інтереси Росії. Це ні в якому разі не означає відмови від дій взагалі, навпаки, просто треба буде заздалегідь передбачати реакцію Москви і превентивно готувати симетричні дипломатичні заходи. У - других, для того, щоб протистояти інформаційній атаці ззовні, державі слід найняти професіоналів у сфері мас - комунікацій, а не віддавати гранти і фонди на розпилювання чинушам. Інакше ідея вступу до НАТО просто програє під час обіцяного нашим прем'єром Москві референдуму по Альянсу. А наслідку цього будуть досить невеселими - ми ще на десяток років віддалимо свою європерспективу.І доки топ - гравці вітчизняного політикуму цього не зрозуміють і не об'єднаються для відбиття атаки ззовні, Україна перманентно терпітиме дискомфорт з - за розв'язаною проти неї Росією війни. І першим кроком до Європи і відповіддю недоброзичливцям стане зразково - показова підготовка до Євро - 2012.

А доки замість Києва відреагував Вашингтон, заявивши, що Росія не має права голосу при рішенні країнами НАТО коли і яку державу "підключати" до Плану дій для членства в Альянсі. Крім того, не варто забувати, що обидва кандидати на пост президента США заявили про спадкоємність "українського вектору" американської зовнішньої політики.

Цікаво, що і Париж, багаторічний друг Москви і головний її партнер в Західній Європі, в які - те повіки відреагував негативно, запропонувавши Путіну(у останній главі Концепції відмічено, що зовнішньою політикою займається саме уряд РФ) припинити шантаж Києва.

Так, Пьер Лелюш, екс - президент ПА НАТО заявив: "Я належу до тих, хто вважає, що Євросоюз, європейці, загалом, дуже прохолодно відносилися до України. Вони відкладали енергетичне питання, йдучи назустріч російським газовим інтересам".

У цьому контексті хочеться згадати ще про один з пріоритетів РФ, вписаних в документ. Він звучить як "доведення до логічного завершення міжнародно - правового оформлення державного кордону РФ, а також меж морських просторів". Думається, російська морська база ніяк не вписується в цю тезу.

Проте до 2017 - го, роки виведення ЧФ з Севастополя, ще багато часу. Можна все виправити.

Шанхайський вектор

У іншому Концепція зовнішньої політики РФ відбиває зміну глобальних пріоритетів російської дипломатії.Зокрема, в ній відзначається, що "Захід втратив монополію на глобализационные процеси" і що РФ добилася "формування багатополярної системи міжнародних відносин". Великий в новій Концепції, пише оглядач Михайло Зыгарь, прописана необхідність розвитку стосунків з таким країнами як Індія, Китай і Бразилія. І це при тому, що РФ пропонує Європі збудувати нову систему колективної безпеки, відправивши на звалище історії ОБСЄ.

Для України євроазіатська переорієнтація Північного сусіда не повинна здаватися дивною. Зараз спостерігається інтенсивне формування тієї ж Шанхайської організації співпраці - своєрідного антагоніста для НАТО, головними гравцями в якій виступають КНР і РФ. Так, і про спостерігача в ШОС Ірані, який, правда, в нинішній Концепції був згаданий побіжно, не варто забувати. Цю організацію слід розглядати в контексті протистояння наростанню впливу США в Євразії.

З цих передумов слідує і різні позиції членів ШОС до НАТО і ЄС, тих структур, куди так прагне потрапити Україна. Якщо з Євросоюзом, як вигідним партнером, "шанхайцы" намагаються нарощувати співпрацю, то до Альянсу у них відношення, прямо скажемо, поганеньке.

І враховувати подібний нюанс в зносинах з Китаєм, самому швидкорослою в економічному плані державою світу, українцям необхідно вже зараз. Поки ж доводиться констатувати, що наша еліта саме східному вектору дипвідносин приділяє недостатньо багато уваги.

Глобальний інтерес, пише Ольга Сбитнева, експерт Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна, який Україна може складати для Китаю, полягає в можливості ослабити Росію. І це треба враховувати. Це треба використати. Саме тому КНР і не зацікавлена, щоб Україна була членом ЕврАзЕс, НАТО або, наприклад, ОДКБ.В той час, як її вступ в ЄС є цілком сприятливим чинником.

Загалом і в цілому можна зробити висновок, що найближчими роками перед вітчизняною дипломатією встають нові зовнішньополітичні виклики, які вимагають свіжого і системного підходу, а не кавалерійських наскоків по окремих напрямах. І чимала частка відповідальності в підвищенні якості української дипломатії лежить і на вищому керівництві країни, яке повинне, в - перших, дати МЗС чіткі пріоритети роботи, не відволікаючи на не принципові(хоч і теж важливі) напрями типу міжнародного визнання Голодомору;і в - других, прийняти принципове рішення про залучення до діалогу в критичні періоди російський - українських стосунків третіх сторін, оскільки впоратися самостійно з усе більш агресивною Росією, що ігнорує навіть власні зобов'язання по невтручанню у внутрішні справи України(відповідно до Будапештського меморандуму) нашій країні в нинішньому стані і при нинішній політичній гризні буде неймовірно складно.

-


Комментариев: {{total}}


українськийполітика