Довга дорога в Європу

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1177 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(706)         

Ситуація навколо інтеграції України в ЄС і НАТО нагадує висловлювання героїні Олександра Калугина донни Рози з кінофільму" Здрастуйте, я ваша тітка". Я(ЄС, НАТО) тебе(Україну) поцілую(приймемо до своїх лав). Потім. Якщо захочеш.

Ось і одноденний візит канцлера Німеччини Ангелы Мергель став показовим лакмусовим папірцем, як же насправді йдуть справи у нас в країні з євроінтеграцією. У Європі нас бачать. Але не зараз. І не на тих умовах, на яких би нам хотілося.

Тітка Ангела приїхала!

Позиціонували поїздку першої особи Німеччини як етап розвитку украино - німецьких стосунків.Єврооптимісти хотіли упізнати від канцлера конкретні терміни приєднання країни до ЄС і НАТО, а також переконатися у беззастережній підтримці Німеччиною України в цих питаннях. Європесимісти прагнули почути офіційну заяву, яка пояснила б рішення квітневого саміту НАТО у Бухаресті, коли Україна так і не приєдналася до ПДЧ. Єврореалісти прекрасно усвідомлювали, що чекати конкретних формулювань під час візиту від Ангелы Меркель не стоїть. "Коли - нибудь", "обов'язково", "ми з великим інтересом спостерігаємо" - обмін люб'язностями пройшов на вищому рівні. Канцлерові вдалося витримати потрібний баланс між багатообіцяючими заявами, які так хотіла почути українська сторона, і тверезою оцінкою ситуації.

Президент Ющенко сипав фразами подібної "ми розуміємо усі труднощі на нашому шляху", а після закінчення спільної прес - конференції був повний європейських надій.Хоча насправді приводів для радості не так вже і багато.

Якщо говорити про перспективи приєднання України до ЄС, то на найближчу п'ятирічку про це можна забути. Всілякі прогнози і аналітичні статті на цю тему перетворюються на неперевірений астрологічний гороскоп. Досить лише сказати, що на даний момент домовленості знаходяться на стадії "як би солідніше назвати перспективу асоціації з ЄС: глибший рівень співпраці або досить тісне зближення з Євросоюзом". Смішно, але не радісно.

Ситуація з НАТО не набагато оптимістично, але хоч би не така туманна і заплутана, як стосунки Україна - ЄС, за сценарієм розвитку яких вже пора знімати серіал. НАТО, ПДЧ - абревіатури із страхітливого сну тих людей, які займаються європейською інтеграцією.

Трохи теорії

Термін ПДЧ чули з екранів своїх телевізорів і бачили в газетах величезну кількість людей.Але мало хто знає, що ж з себе взагалі представляє те, що ховається за трьома заповітними буквами, до яких ми так прагнемо.

ПДЧ - це план дій відносно членства в НАТО. Він включає комплекс політико- - економічних питань, оборонний - військових, питань ресурсів, безпеки і живлення. Країна, що бажає приєднатися до ПДЧ, повинна надати покроковий план підготовки. Фактично ПДЧ - індивідуальний план розвитку країни перед вступом в Північноатлантичний договір. На сьогодні країнами, що приєдналися до ПДЧ, є Македонія, Албанія і Хорватія. Останні дві з великою часткою вірогідності стануть членами НАТО вже наступного року.

Як говорив Мефістофель Гете, "твоя теорія, мій друг, суха, а дерево життя вічно зеленіє". Власне ПДЧ - та теорія, не вивчивши яку, далі йти якщо і можна, то занадто небезпечно. Сама по собі ідея подібного планування проста і геніальна одночасно.Для України з її нестабільним політичним кліматом необхідність розробити єдину стратегію розвитку країни просто рятівна. Адже на сьогоднішній момент навіть невідомо, хто все - таки займається координацією процесу вступу до НАТО. Зважаючи на відсутність єдиного контролера зусиль кожна політична сила може робити тільки їй зрозумілі заяви, спрямовані виключно на завоювання симпатій електорату. А теорію треба застосовувати правильно і в дозованих кількостях.

Хто не дає Україні ПДЧ?

Сполучені Штати Америки згодні надати ПДЧ Україні вже хоч в грудні. Аргументом виступає те, що, мовляв, формально для цього не потрібно згоду усіх країн - членів НАТО, яке треба для прийняття до своїх лав повноцінного члена альянсу. У квітні Україну до ПДЧ не припустимо Франція, Німеччина і Росія. Позиція останньою закріплена в Концепції зовнішньої політики Росії.Франко - німецьке "ні" звинувачували в потуранні російським інтересам. Але під час візиту канцлер Німеччини однозначно дала зрозуміти, що рішення про членство України в НАТО прийматиметься тільки НАТО і Україною. Українська сторона хотіла почути саме це.

Хоча і нинішня позиція Москви проти розширення альянсу цілком з'ясовна і аргументована. Адже експансія НАТО на схід легко може спровокувати появу другої "залізної завіси" і наступний етап холодної війни між Заходом і Сходом. Півстоліття світ вже знаходився на межі третьої світової. А приєднання України до якої - або програмі НАТО спричиняє за собою виникнення напруженості уздовж усього західного кордону Росії. Напруга буде уникнути важко, адже напевно уздовж кордону Росії з країнами - членами НАТО будуть розміщені військові сили.

Чим загрожує Москва? Введенням візового режиму, що, звичайно, потеплінню стосунків між двома країнами зовсім не посприяє. Головне завдання на півроку до грудня, якщо Україна все ж хоче добитися ПДЧ, - заспокоїти Росію, сформувати якщо не позитивне, то хоч би нейтральне сприйняття факту виконання плану дій відносно членства Україною. Хоча півроку - дуже відносний термін. Зараз все більше політиків розуміють, що головним завданням в короткостроковій перспективі є не випитування у західноєвропейських фахівців точного терміну - коли ж Україна отримає право приєднатися до ПДЧ. Зараз на перший план виходить питання взаєморозуміння.

Що маємо в результаті?

У ЄС нас практично прямим текстом не пускають. Для вступу до НАТО треба що - те робити, адже самі по собі потрібні закони і реформи не виникнуть.Та і відношення простих громадян, що виросли під впливом радянської пропаганди, до військового союзу не найпозитивніше. Головним аргументом проти вступу України до НАТО опоненти цього процесу називають бязательно військовий характер взаємодопомоги між країнами - учасницями договору. На самій же справі членство в Союзі накладає на країну зобов'язання тільки відреагувати на дії агресора, якщо такі є відносно якої - або з країн учасниць. Характер реакції країна визначає самостійно, тобто, вступати у військові дії зовсім необов'язково.

У короткостроковій перспективі Україні варто прагнути не до ПДЧ, а до виконання попередніх домовленостей, які за своєю суттю схожі з договором про членство. Ці домовленості - той же план необхідних дій, що тільки цього разу упереджає приєднання до ПДЧ.Але окрім суто політичних правильних рішень треба нарешті - те з'ясувати стосунки з Росією, дати можливість народу визначитися з відношенням до військового союзу НАТО і призначити у кінці - те кінців єдиного головного в європейському векторі зовнішньої політики. Щоб Міністерство закордонних справ, Секретаріат президента і верховна Рада не ділили на усіх шкуру ще неубитого ведмедя.

-


Комментариев: {{total}}


українськийполітика