Така ось країна.

Будь-який міраж душі угодний
будь-якій ілюзії глоток...
Мій пес гордиться, що вільний
тримаючи в зубах свій поводок.
И. Губерман

Я ось все думаю, ну невже тільки горе і біди здатні згуртувати нас як націю.

Скільки ще затоплених сіл треба, щоб наші обранці зрозуміли, що пора починати думати про країну, а не про свої кишені і преференції? Причому думати серйозно, системно, не від виборів до виборів, а щомиті. Але, навіть загальна біда виявила величезні діри у свідомості, не лише можновладців, а і простих громадян, у черговий раз випнувши на загальний огляд деякі ганебні риси.

Узяти, приміром, повідомлення про те, що в постраждалих районах країни, скориставшись горем людей, що лишилися без притулку і коштів для існування, нехай навіть тимчасово, на світ божий повыползали "комерсанти", які почали торгувати продуктами харчування за завищеними цінами. Адже це не прийшлі спекулянти з Донецька, або, не дай Бог, з Росії, а свої, рідненькі. Що, гроші не пахнуть? Звичайно, не пахнуть! Хто після цього наважиться стверджувати, що захід і схід країни розрізняються ментально? Нехай перший кине в себе камінь!

А виписане окремим законом підвищення акцизного збору на сигарети, покликане збільшити надходження до бюджету більш ніж на 1 млрд.гривень, інакше як знущанням від імені уряду, назвати не можна! У нас що, дуже дешеві сигарети? В порівнянні з Європою - так! Але ми і не можемо дозволити собі купувати дорогі сигарети! Хто там волає про те, що в усіх цивілізованих країнах пачка сигарет коштує п'ять євро? А у нас що, зарплата складає 3-5 тисяч євро? Или може бути плата за нашу працю, все - таки, дещо нижче - в середньому 200 євро? А хто там волає про те, що тепер малолітки менше купуватимуть сигарети? Та тепер за пачку сигарет вбивати стануть! Ті ж малолітки.

Що за ідіотизм у нас процвітає? Те, що нас труять неякісними продуктами, причому поголовно, мабуть мало кого хвилює. Варто шанувати пресу, де пишуть про склад того, що гордо називається вітчизняними продуктами харчування, або подивитися жахливі за своєю суттю репортажі, яку воду ми п'ємо, яким повітрям дихаємо, і мимоволі замислишся про тлінність буття.

Или ось, наприклад, останній опус чиновників : виявляється український народ не готовий до прийому в їжу справжньої ковбаси. Ну, тій, яка з м'яса, а не тій, якою торгують. Ні виробники не готові випускати таку ковбасу, ні споживачі не готові платити за неї справжню ціну. Тобто, наша влада відкрито визнає, що людей труять всякою хімічною гидотою, упереміж з генетично модифікованою соєю, а ситуацію міняти не може. Виробник наш, бачте, повинен переобладнувати виробництво для того, щоб робити ковбасу смачною і нешкідливою. Та м'ясо просто класти треба! Просто м'ясо. А люди вже самі визначаться, купувати їм ковбасу по 100 гривень за кіло, або купити кілограм свіжого м'яса і зробити з нього те, що хочеться. Ну і на біса нам та СОТ, в яку ми так прагнули? Що вона нам дала такого, чого б ми не мали? Дешеві автомобілі? Ні. Якісні імпортні продукти? Що - те не видно.Пристойний одяг, не китайський - турецький - підвальну? Ласкаво просимо у бутики. Може бути висококласні лікарські препарати, за схожою і доступною кожному ціною? Ага, щас! Після довгої боротьби за трамадол(що сильне, що знеболює, яке прописують, в основному, онкологічним хворим, - авт.) в надрах парламенту, його вартість в українських аптеках підскочила удвічі, а то і втричі. А замість звичного і доступного активованого вугілля по 30 копійок, простого, як будь-яке вугілля, нам підсовують таке ж вугілля в капсулах, зате імпортний і у барвистій упаковці, але вже за 20 гривень.

У Європу, в Європу. Як ви думаєте, чи існує така кількість пільгових категорій громадян у будь-якій європейській країні, як у нас? Та жоден бюджет не витримає цього. А у нас за такий бюджет цілі битви по півроку в Раде проходять. Величезні армії пільговиків атакують усі сфери життя.Учасники війни, учасники бойових дій, чорнобильці, афганці, інваліди, пенсіонери, діти війни, діти з неблагополучних сімей, сироти. І так далі, і так далі. У нас країна пільговиків і пенсіонерів! Ніхто не ставить питання заміни пільг грошовими компенсаціями. Усі бояться "народного гніву". А якби замінили, то живі гроші, а не віртуальні потекли б в економіку країни. В усякому разі, з'явилася б можливість нові трамваї і тролейбуси купувати, в яких з ранку і до вечора незрозуміло куди роз'їжджають пенсіонери - пільговики.

До речі, знаєте, скільки у нас пенсіонерів в країні? 14,3 млн. чоловік, з них за віком - понад 10,3 млн. чоловік, по інвалідності - понад 2,0 млн. чоловік. З розрахунку на 1000 жителів доводиться понад 300 пенсіонерів. Не вразило? За шкалою ООН старим населення вважається тоді, коли доля людей у віці понад 65 років складає більше 7%.У Україні вона в цілому досягла 15,9%, а серед сільських жителів - 19,8%. Тому населення країни оцінюється як дуже і дуже старе.

А ось ще яке - що цікаве: в країнах Євросоюзу абсолютно точно відомо, скільки коштує життя людини. На державному рівні встановлено, що людина коштує де - те в межах 2 млн. доларів і вище. У Україні ніхто такими підрахунками не займається, з - за чого родичам загиблих громадян виплачуються копійчані компенсації(як приклад, можна привести компенсації в 100 тисяч гривень родичам загиблих в результаті недавніх стихійних лих в Західній Україні). З'ясувати вартість життя українського громадянина можна тільки за допомогою страхових компаній. Так от, життя пішохода оцінюється в 51 тисяча гривень, життя міліціонера - в 250 тисяч гривень, а ось життя народного депутата - аж в 2 мільйони гривень. Як би їх красти не почали, з метою викупу. Але, не про це мова.

Ідіотизм ситуації в цілому, полягає в тому, що навіть загальні біди не в змозі згуртувати людей. Люди здатні лаяти владу, воювати з сусідами, виступати проти НАТО. Але ніхто не народжуватиме більше дітей, тому що в країні багато пенсіонерів, ніхто не відмовлятиметься купувати ковбасу, пиво або хліб тільки тому, що вони неякісні, зате дешеві. Ніхто не засуджуватиме спекулянтів в зоні стихійного лиха, бо бізнес - є бізнес. І ніхто не назве пільговика нахлібником, у кожного в сім'ї таких багато.

Така ось країна, а жити як - те потрібно.