Україна. Міф про нейтралітет

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 1162 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(697)         

Хто з українців згоден служити "термінову" сім років? А потім до "сороковника" по першому свистку хапати автомат і мчатися на побудову? Чи може Україна зараз містити в армійських рядах 3,3% населення ?

Сказане Україні у Бухаресті "ні" з приводу приєднання до Плану дій відносно членства в НАТО вже стало приводом для гарячих дискусій. "Атлантисты" вірять, що це питання в осяжному майбутньому вирішиться, їх супротивники продовжують різко виступати проти альянсу. І варто чекати нового сплеску активності прибічників такого майбутнього України, як повний нейтралітет.

На позаблоковості нашої країни політики наполягали ще задовго до того, як Україна почала робити перші реальні кроки у бік Північноатлантичного альянсу. Більше того, саме в цьому статусі бачили нашу державу "автори" української незалежності. Обговорюється така можливість і сьогодні - в Києві різні "круглі столи" на тему можливого нейтралітету давно увійшли в моду. Питання при цьому один: якщо Україна не вступатиме в НАТО, яке у такому разі її місце в системах міжнародної безпеки?

Байки про Швейцарію

Постулати про нейтралітет і невступ в які - або блоки на зорі незалежності стратегічними рішеннями назвати неможливо. Тоді йшлося про що завгодно, окрім статусу "радянської республіки". Мовляв, зараз головне з СРСР вирватися, а там буде видно. Сьогодні йдеться про нейтралітет як альтернативу вступу до НАТО.Насправді - що - те натомість адже потрібно пропонувати! І, звичайно ж, в першу чергу як приклад наводиться процвітаюча, благополучна, повністю нейтральна Швейцарія. Що нам заважає піти по тому ж шляху?

Перш ніж стати "другою Швейцарією", варто уважніше придивитися до першої. Її нейтралітет грунтується на потужних збройних силах і ролі "світового банкіра". Чому - те наші прибічники такої моделі рідко згадують про те, що насправді ця країна має дуже численну і професійно навчену армію.

Кадровий склад швейцарських збройних сил - всього 5000 чоловік. Але це в основному інструктора і командування, в підпорядкуванні яких знаходиться постійний так званий активний і пасивний резерви. Якщо оперувати звичними нам термінами, то термінова служба залежно від військової спеціальності триває 6-7 років. Потім активний резерв - ще 4 роки.Після цього до 30 років кожен(від слюсаря до великого бізнесмена!) швейцарець прикріплений до однієї з військових частин, зберігає удома зброю і регулярно являється на збори, де своїм ключем відкриває бокс в парку техніки і "сідлає" бойову машину. До 42 років він зобов'язаний зберігати будинки зброя, числитися в резерві і прибувати по першому сигналу на збори. У результаті в країні з населенням 7 млн. 500 тис. чоловік постійні під рушницею знаходяться 250 тис. в армії і 280 тис. в силах цивільної оборони, а загальний резерв складає 360 тис. чоловік.

Невдалий орієнтир

А хто з українців згоден служити "термінову"(нехай навіть ночуючи удома, а не в казармі, але носячи форму і виконуючи накази) сім років? А потім до "сороковника" по першому свистку хапати автомат і мчатися на побудову? І ще питання: а чи може Україна зараз містити в армійських рядах 3,3% населення (це "всього - навсего" 1 млн. 518 тис.людина) і трохи більше - в частинах цивільної оборони? Хто з політиків здатний пояснити, де Україні знайти засоби на більше 3 млн. військових? Та ще і проводити постійну підготовку і зміст резерву(нині в Міноборони підрахували, що наша країна в змозі мати професійний резерв за умови збереження його боєздатності не більше ніж в яких - те 10 тис. чоловік)?

Не потрібно бути великим економістом, щоб зрозуміти: відразу після початку подібного експерименту вітчизняну економіку чекає колапс. Про другого швейцарського гаранта нейтралітету - роль міжнародного банкіра - у випадку з Україною краще промовчати. На даний момент це представляється фантастикою.

До речі, швейцарці помалу приходять до думки, що не з точки зору економіки, ні політики, ні забезпечення безпеки повний нейтралітет невигідний.Тому в їх уряді і суспільстві все активніше обговорюється питання про вступ країни в ЄС, а доки - про гнучкіше трактування принципу нейтралітету. При цьому справа не обмежується дискусіями. Так, в травні 2004 р. підписаний "другий пакет" секторальных договорів ЄС - Швейцарія, який(разом з "першим пакетом", що діє з 1 червня 2002 р.) є свого роду альтернативою вступу Швейцарії в ЄС. Після референдумів 2005 р. країна приєдналася до Шенгенського і Дублінського договорам, на неї поширюються положення Договору про свободу переміщень між Швейцарією і новими членами ЄС, що вступили в Союз в 2004 р. Тобто доки в Україні представники деяких політичних сил беруть в приклад Швейцарію, сам Берн, помалу розчаровуючись у власному повному нейтралітеті, все більше тяжіє до загальноєвропейських структур.

У Євросоюзі, але не в НАТО

Другий постулат, що відноситься до альтернативи НАТО, - вступити в ЄС, а до альянсу - ні ногою. І тут вистачає нюансів, починаючи з того, що нинішня зовнішня політика Євросоюзу де - юрі і де - факто(мається на увазі загальна позиція Брюсселю, а не думки окремих європейських країн), принаймні в даний момент, повністю зорієнтована на політику блоку. Виникає питання: якщо говорити про військову безпеку, участю в яких структурах Україна збирається "відзначитися"? Тут відповідь одна - в Загальноєвропейських збройних силах. На жаль, вони доки занадто залежать від НАТО, але в найближчій перспективі, судячи з рішучості найбільших європейських країн, ситуація може змінитися. Помітимо, що МОУ сьогодні веде переговори з ЄС з приводу можливої участі наших Збройних сил в загальноєвропейських СБР.

І останній варіант - забезпечити свою безпеку членством в Організації Договору про колективну безпеку(так званому Ташкентському договорі), дітище Москви. При нинішньому форматі спілкування Києва з Білокам'яною важко собі уявити нормальний діалог у рамках ОДКБ, та і сама організація так і не встала остаточно на ноги. З одного боку, без конструктивної участі Росії цю ідею навряд чи можна назвати вдалою, з іншої - Україна спробувала створити власну регіональну організацію, яка б займалася як торговий - економічними, так і військовими питаннями(ГУАМ). Але на ділі виявилося куди складніше "рулювати" роботою свого блоку, ніж про це заявляти.

Тому рано чи пізно доведеться переступити через політичні амбіції і вирішити питання блоковости.Як свідчить досвід західних держав, це найефективніший спосіб забезпечити і вагу на міжнародній арені, і національну безпеку.

-


Комментариев: {{total}}


українськийполітика