Мовно - "мовні" історії, які трапляться з вами, якщо ви - україномовний житель Миколаєва

14.01.2015 11:38

Так склалося, що я–україномовний житель Миколаєва. Половиною місцевого населення я автоматичний зараховуюсь до міфічних «бандерівців» або до «новомодних» патріотів. Хоча я і розмовляю українською більше шести років, а мій південноукраїнський білінгвальний мозок так добрі сприймає і українську, і російську, що у російськомовному середовищі я інколи починаю «мочити на суржику» - що не може не засмучувати.

Однак, починаючи від першого року навчання у Миколаєві, через небачене зухвальство спілкуватись українською мовою в Україні, зі мною трапляються різні, веселі і сумні, мовно - мовні історійки.

Сморід неодмінно трапляться і з вами, якщо ви вирішите тут культивувати українську у своєму житті. Деякими потішними випадками, які трапились в останній мій приїзд до Миколаєва, я з вами поділюсь.

Найбільш розповсюдженою історією завжди була і буде така.

- А ви можете розмовляти по - русски? Я взагалі нічого не розумію.

І це у нас пригноблюють російськомовних? До речі, для «нєпонімающіх» я завжди розмовляю російською без будь - яких претензій. Люди, котрі знають більше однієї мови, мають бути поблажливими до менш освічених.

***

Маршрутка на Володарського, добираюся до військового шпиталю.

- Лікарня є?–звертається до пасажирів водій.

- Лікарня!–кричу.

- А якщо лікарня, то що, виходити не будете?–добродушно питає водій.

Уся маршрутка лягає від сміху.

***

Маршрутка по проспекту.

Водій:

- На Радянській виходять?–звертається шофер.

- Радянська!–кажу.

- Ага. Соборна нікому не потрібна?–втомлено - глузливим тоном проказує він.

***

Їду в ДЮСШ №2 на Спортивній. 29 грудня, за снігом не видно світу.

- Ви зможете зупинити на «Надії» ?–живлю у водія.

У розмову вступає пасажир - сусід.

- НАДІЯ, вона помирає останньою, - каже він із сильним наголосом на слові «Надєжда».–Помре віра, помре любов. Але НАДІЯ житиме завжди.

Пильно дивуватися на міні, чекаючи реакції. Але міні на такий «понт» не візьмеш.

- А що ж вам треба на «НАДІЇ» ?–не дочекавшись, знов провокує міні набридливий москаль.

- До боксерів їду, - відповідаю.

- До кого?

- До боксерів.

- Що? Що вона говорить, не зрозумію!–звертається до водія.

- До боксерів!–розшифровує водій.

- А! Так тепер зрозуміло. А то «боксери» , «боксери». Не розумію я ваш гуцулський.

***

Замовляю каву в улюбленому вуличному кіоску. Юнак, що обіймає свою супутницю, прислухається до мого «латте без цукру, зі спеціями» , вирішує спитати:

- Дівчина, а ви що, по - украински розмовляєте?

- Так, звичайно.

- Так може, варто було б поїхати жити у Львів, і вже там пити свою каву?–із загрозливими нотками в голосі пропонує він.

- А може, я вип'ю свою каву просто тут? Дякую.

Дівчина шикає на юнака і тягне його геть.

***

Заразом, коли у Миколаєві «у тренді» патріотизм, тут більш комфортно і безпечно, на відміну від попередніх років. Сподіваюсь, що й надалі можна буде спокійно спілкуватись рідною мовою у рідній країні, і тобі не відправлятимуть до якогось віртуального гетто.

Поділіться своїми історіями у коментарях.