Коли розмір дійсно має значення

24.02.2017 12:16

Публікую лист від громадянина, який звертався за правовою допомогою у протистоянні з недобросовісним кредитором та згодом довів у суді свою непричетність до боргу. Сьогодні він змушений протистояти колекторським компаніям, для яких рішення суду не є вагомим. Прізвище громадянина змінено. Деякі словосполучення, за згоди автора, також змінено на більш толерантні.

***

Я, Сердюк Юрій Іванович, згідно Ваших рекомендацій нещодавно змушений був звернутись у райвідділ поліції з такою заявою:

ЗАЯВА

Я, Сердюк Юрій Іванович, проживаючий за адресою…, отримав __.__.2016 та __.__.2016 два листа від нібито ТОВ «… боргова компанія» з вимогою сплатити борг в сумі ____ грн. 33 коп. В іншому разі мені погрожують та попереджають про запланований візит до мого помешкання __.__.2016 р. о 18:00 або __.__.2016 р. о 16:30.

З інформації на форумах я зрозумів, що ця шахрайська установа дійсно існує і для стягнення боргів часто вдається до послуг кримінальних елементів. Мене та членів моєї родини це налякало та вивело зі стану душевної рівноваги.

Прошу Вас вжити заходів та захистити мене і мою родину від небажаної зустрічі з бандитами. Сам я є законослухняним громадянином та пацифістом за переконаннями і не маю досвіду спілкування з бандитами. Саме тому, у випадку нечемної поведінки з їхнього боку, не беру на себе відповідальність за наслідки. Навіть, зважаючи на мою безмежну миролюбність, я не впевнений, що зможу гарантувати цілісність бандитських організмів, транспортних засобів, тощо.

__.__.2016. Завжди законослухняний, Сердюк. Ю. І.

Ніяких підстав для моїх страхів працівники поліції не побачили та порадили звертатися з заявою, коли злодії навідаються до мого помешкання безпосередньо. Воно ніби й зрозуміло, реальної шкоди мені ще не завдано, а попереджувати злочини у нас, мабуть, ще тільки вчаться… Все ж, завдяки моїй наполегливості, «реформовані» правоохоронці таки змушені були зареєструвати мою заяву. Та мені дали зрозуміти, що на реальну допомогу поліції розраховувати не варто, принаймні до того, як злочин буде вчинено. Мене такий розвиток подій не може влаштовувати. Розуміючи, що пов’язані з «… борговою компанією» бандити, можуть не тільки вибити двері, побити господаря та винести цінні речі з помешкання, а й попередньо відрізати телефон та глушити зв'язок мобільних пристроїв (про що йдеться на форумах), фактично я можу розраховувати тільки на себе. Провівши інвентаризацію власних засобів, я дійшов висновку, що мої можливості зупинити злочин, в разі потреби, дуже обмежені. З доступних засобів самозахисту в мене лише рушниця 16-го калібру та набої з картеччю. Живу я в багатоповерхівці і згідно законодавства, правом на самооборону зможу скористатись аж коли злодій вломиться в квартиру. Та зустрівшись з бандитом в коридорі, який не довше двох метрів, враховуючи розмір мисливської рушниці, я буду позбавлений будь-якого маневру і не матиму часу на щось більше аніж постріл впритул, що напевно заспокоїть навіки бідолаху чи двох. Але ж вся справа в тім, що хоч і не маю бажання бути «тєрпілою», я противник правосуддя по-філіпінськи! За статистикою, після застосування мисливської зброї летальним буде результат у 85% (впритул близько 100%) випадків, тоді як з короткоствольної нарізної зброї лише в 15%. Це дає всі підстави стверджувати, що мисливська зброя є антигуманною і мало підходить для виховної роботи чи самозахисту. Виникає справедливе питання: чому держава, яка не здатна захистити свого громадянина належним чином, позбавляє його права на цивілізований самозахист? Адже в моєму випадку, я б міг підійти до бандитів індивідуально та в разі потреби гуманно пошкодити кінцівку чи щось репродуктивне саме тому з них, кому треба і лише тоді, коли це дійсно було б крайньою необхідністю. Адже, як стверджує народна мудрість, «Пуля очень многое меняет в голове, даже если попадает в задницу». Таким чином і я не взяв би гріх на душу, та й бандит мав би можливість і далі боротися за виживання, до того ж вже більш прийнятними для суспільства методами. Не зрозумілим є таке відношення з боку законодавців, як до прав потенційного злодія, так і до природного права законослухняного громадянина. Першому не залишають шансів на виправлення в подібних моєму випадках, а останнього, в такому разі, самого переводять у категорію злочинців. А по великому рахунку, так чи інакше, саме законослухняного громадянина залишають беззахисним. Адже іноді бандити вчиняють злочини без зайвого галасу, проникаючи в житлове приміщення через вікно в нічний час або ж зустрічають «жертву» скажімо в темному під’їзді. Зауважу, що оформленням дозволу на будь-яку зброю, як знаряддя злочину, бандити себе не обтяжують… Звичайно ж я розумію, що свідомий громадянин просто зобов’язаний вірити у реформу поліції, прокуратури, судів та у їх спроможність захистити життя і здоров’я, честь і гідність кожного незалежно від товщини гаманця. Та на жаль такі вірування ніяк не впливають на представників злочинного світу, які з об’єктивних причин надто активізувалися останнім часом. В звичайного ж пересічного громадянина така віра не є стійкою і часто перше ж звернення до «реформованих правоохоронців» по допомогу дає зрозуміти, що майже нічого не змінилося і відповідальність за безпеку людини несе тільки вона сама. Тож як людині захистити себе в наших реаліях? Як скориставшись невід’ємним правом на самооборону, не перетворитися з законослухняного громадянина на підсудного? Адже при настанні певних наслідків у разі реалізації права на самозахист, сподівання на справедливий розгляд справи гібрисними суддями та прокурорами годі сподіватись. Практика показує, що гуманними вони бувають дуже вибірково…