Вивчаючи старовинні мапи…

Читають: 0Прочитали:1739Коментарів:0    Рейтинг: (1043)   
За свідченням дослідників сучасна назва нашої держави «Україна» вперше зявилась у 1603 р. на географічній мапі Томаша Маковського «Князівство Литовське з багатьма краями, що до нього належать, останньо описане

«Панове, я пропоную вам мапу, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас як у точності, так і правдивості моєї розповіді... Отож, насолоджуйтесь на дозвіллі плодами моєї праці, споглядаючи зі своїх кабінетів цю гарну і рідкісну країну, найбільша частина якої була заселена за мого часу, міста і фортеці, плани яких я сам накреслив…»

Ґійом Левассер де Боплан

За свідченням дослідників сучасна назва нашої держави «Україна» вперше з’явилась у 1603 р. на географічній мапі Томаша Маковського «Князівство Литовське з багатьма краями, що до нього належать, останньо описане. Найсвітлішому і найвищому володареві і панові п. Миколі-Кшиштофу Радзивіллу, Божою Матір’ю князеві на Олиці й Несвіжі, князеві Священної Римської імперії, графові на Шилівці й Мірі, лицареві Св. Гробу у Єрусалимі та ін., чиїм старанням і коштом ця праця вийшла у світ». Примірники першого варіанту мапи надрукованої в Гданську чи Аугсбурзі (1603 р.) не збереглися, і перший відомий варіант цієї мапи у вигляді 4 настінних аркушів було надруковано в Амстердамі в 1613 р. видавцем атласів голландцем Йоганом Блау, з яким пов’язують золотий вік картографії епохи Великих географічних відкриттів.

Мапа охоплює територію від Балтійського моря на півночі до Брацлава на півдні, від витоків Вісли на заході до Чернігова на сході. Позначені державні кордони між Річчю Посполитою, Великим Московським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, а також межі земель, воєводств, князівств.

У Центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом – трохи нижче Києва – позначена латиною «Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом» (Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur) – ось так записано вперше Україну на європейській мапі.

Стосовно ж визначення України як окремого державного утворення, то ця першість, за свідченням науковців, належить французькому інженеру і військовому картографу  Гійому де Боплану.

Гійо́м (Вільгельм) Левассе́р де Бопла́н (фр. Guillaume Levasseur de Beauplan)  родом з північної провінції Франції – Нормандії. Левассери складали досить поширену у Франції родину, що розділилася на багато гілок, кожна з яких носила особливу назву, згідно з назвою зайнятого нею маєтку. Один з Левассерів, ймовірно, батько Гійома, придбав маєток Боплан, чим і поклав початок утворенню нової дворянської лінії.

Записавшись у молодості на військову службу, Гійом незабаром отримав довіру всесильного на той час маршала д'Анкра, який в 1616 році призначив його комендантом фортеці Пон-д'Арш у Нормандії. Відомостей про подальший хід військової служби де Боплана у французьких військах не зберіглося, зокрема історики припускають, що він залишався у Франції до падіння свого покровителя, маршала д'Анкра, тобто до 1624 року. І саме ці обставини, ймовірно, змусили де Боплана шукати щастя в інших країнах (до того часу, ймовірно належить його перебування в Індії та на о. Мадагаскар).

Напр. 20-х – поч. 30-х рр. XVII ст. Гійом де Боплан був запрошений польським королем Сигізмундом ІІІ Вазою на службу до Речі Посполитої як старший капітан артилерії і військовий інженер. Поява і досить тривале перебування де Боплана на українських землях була тісно пов'язана з тими планами і заходами, що здійснювалися того часу Річчю Посполитою для захисту своїх південних і південно-східних околиць. Зростаюча могутність сусідів, особливо Османської імперії, що з кожним роком просувала свої кордони все далі, як і постійні набіги кримських татар і козацтва, сильно турбували урядовців Речі Посполитої, і з метою захисту південних кордонів починається будівництво цілої мережі укріплень.

Українськими землями де Боплан мандрував близько 17 років, зводячи та вибираючи необхідні місця для зведення фортець і різного роду фортифікаційних споруд. У 1637-1638 роках брав участь у поході Конецпольського на Павлюка й Остряницю. До результатів інженерного напрямку діяльності Гійома де Боплана дослідниками відносяться будівництво у 1635-1640 рр. Підгорецького замку, ряду інших замків і фортець (Бар, Броди, Кременчук, Новгород-Сіверський та ін.) , відбудова у 1639 р. зруйнованого козаками Кодаку.  Особливо багато попрацював Боплан над зведенням укріплень в прикордонній із степом смузі дніпровського правобережжя, що прикривала собою володіння Речі Посполитої з півдня.

Підшукуючи зручні для укріплень місця, де Боплан детально знайомився з топографією, етнографією, побутом, розташуванням місцевого населення та найближчих територій, що також сприяло складанню за дорученням польського короля Владислава IV і коронного гетьмана Станіслава Конецпольського докладної мапи України. Результати досліджень стали також підґрунтям для створення ним невдовзі «Опису України», що викликав велике зацікавлення в Європі та відкрив Україну для західного читача.

Після звільнення з посади у польській королівській армії 29 березня 1647 р. де  Боплан виїхав до Ґданська, де, очевидно, працював з відомим гравером Гондіусом над своїми мапами та ілюстраціями до «Опису України». До Ґданська де Боплан приїжджав ще раз напр. 1650 – поч. 1651 рр.

На початку 1648 р. Гійом де Боплан повертається до Франції, звідки незабаром виїхав на військову службу до Вест-Індії, де, зокрема, виконав план портового міста Картахени. У 1650-1651 рр. де Боплан жив у Дьєппі, а з 1652 р. - у Руані, служив під командуванням військового інженера, майбутнього маршала Франції С. Вобана. У 1665 р. Гійом Левассер де Боплан отримав звання військового інженера короля Людовіка XIV.

Повернувшись на батьківщину де Боплан продовжив роботу над матеріалами, що були зібрані на українських землях, і складанням спогадів про край, де він служив тривалий час. Наслідком цих праць стали «Опис України» та докладні мапи України і Польщі.

Перше видання праці де Боплана вийшло у 1651 р. під назвою «Опис країн Королівства Польщі, що міститься від кордонів Московії до меж Трансільванії. За сьер де Боплан» (Description des contrées du Royaume de Pologne, contenues depuis les confins de la Moscowie, insques aux limites de la Transilvanie. Par le Sieur de Beauplan).

Успіх першого видання та активізація національно-визвольного руху на українських землях заохотили Боплана і його видавця Жака Кайю випустити в 1660 році друге видання праці з розширеним текстом під назвою «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського. Міститься від кордонів Московії, до межі Трансільванії» (Description d'Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie), де автор подає відомості географічні й економічні, змальовує побут українського селянства та ін. станів, докладно описує дніпрові пороги тощо.

Де Боплан ґрунтовно та з великою прихильністю розповідав про Україну, її «благородний люд, який називається нині запорозькими козаками і котрий заселяє місця уздовж Дніпра і в суміжних землях». Уважне око француза помічало і позитивні, й негативні риси українця. А його меткий розум систематизував ємко та об’єктивно. Ось хоча б кілька рядків, як кажуть, із перших вуст: «Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м'ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо. Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти. Нема також серед християнських народів подібного народу, який так мало дбає про завтрашній день... Вони ніколи не бувають настільки п'яними, щоб не могли розпочати знову пити. Однак, розуміється, це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості... Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя... Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави», – зазначав французький дослідник.

Зі спогадів Гійома Левассера де Боплана можна дізнатися як наші предки лікували застуду горілкою з порохом, ховалися вночі від комарів у невеличких наметах-пологах, як їли перець мов французи горох, та як козацькі дівчата залицялися до хлопців і які були українські весільні звичаї, а ще – як козаки обирали отаманів і здійснювали походи на Туреччину. Читаючи ці описи, зроблені кілька століть тому, відчуваєш, що українська натура запала в душу видатного француза...

Працю де Боплана було перекладено англійською (1704), німецькою (1780), польською (1822), російською (1832) мовами, вона також стала джерелом інформації для ряду інших публікацій, зокрема відомої праці П.Шевальє «Історія війни козаків проти Польщі» (Histoire de la Guerre des Cosaques contre la Pologne, 1653-1663 рр.).

Щодо ж картографічних досягнень де Боплана, то впродовж XVII і в першій половині XVIII ст. його мапи доволі широко використовувалися в європейській картографії для відображення українських земель. Хоча , як зазначалося, назва «Україна» зустрічалася на європейських мапах і раніше, саме роботи Гійома Левассера де Боплана сприяли її утвердженню в картографічній практиці.

По мапах де Боплана можна прослідкувати, як за кілька років змінилося уявлення про площу і положення України. Термін «Україна» на мапі Боплана 1648 р. виступає як друга назва «Диких Полів» – «Загальний план Диких полів, простіше кажучи України» (Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis), де «Україною» вважалися терени розташування Війська Запорозького Низового.

1660 р.  у Руані в якості додатку до другого видання «Опису України» де Боплана виходить друком «Мапа України з багатьма її провінціями з межами Московії та Трансільванії» (Carte d'Ukranie Contenant plusieurs Provinces comprises entre les Confins de Moscovie et les Limittes de Transilvanie). Саме у цей період відбувалося становлення Української держави. Міцний зв’язок між поняттями «Україна» та «козаки» обумовлював тотожність назви «Україна» з усіма козацькими землями. Через це «Україна» перетворювалась із прикордонного регіону Речі Посполитої – «окраїни», в окрему землю – «країну». Українські землі, частково у складі Королівства Польського, представлені Поділлям (Podolia), Покуттям (Pocouche), Руссю (Russiæ Pars), Волинню (Volyniæ Pars), Брацлавським воєводством (Palatinatus Braclaviensis), Київським воєводством (Palatinatus Kiioviensis), Чернігівською землею (Terra Czernihovienfis), Сіверським князівством (Severiæ Ducatus). Простір по обидва береги Дніпра, від лівого берега Інгульця (Inhulat R.) до Сіверського Дінця (Doniec R.), названий Диким полем (Locca Deferta abo Dzike Polie).

Загалом за оцінкою дослідників, перелік присвячених Україні картографічних праць де Боплана, що збережені до наших днів, налічує 23 оригінальні мапи, не враховуючи їхніх варіантів. Це план Кодацької фортеці (1639 р.), Українська географічна мапа (1639 р.), Генеральна мапа України (1648 і 1660 рр.), Спеціальна мапа України (1650 р.), мапи Дніпра (опубліковані 1662 р.), 12 мап-ілюстрацій до «Опису України» (1652 р.). Усі вони зберігаються у 16 бібліотеках, розташованих у 14 містах восьми держав Європи.

При цьому варто зазначити, що творча спадщина Гійома Левассера де Боплана мала цінність не лише для його сучасників. Ознайомлення із історичним картографічним матеріалом дозволяє більш детально усвідомити історичні процеси, що проходили на території нашої держави, дослідити «білі плями» та невідповідності вітчизняної історії.

Зокрема, вивчаючи територію сучасної Кривоозерщини між Південним Бугом (Bog) і Кодимою (Kodem), на мапах де Боплана неважко помітити ряд географічних назв, що збігаються із сучасними – Krywe (на місці сучасного Кривого Озера), Bereski (Берізки), Onyskova Stinka (Ониськове), Krasnenky (Красненьке). При цьому порівняння  історичного картографічного матеріалу із результатами сучасних технологій викликає глибоку повагу до професійної майстерності видатного картографа XVII ст.

У спогадах, представлених Жану-Батисту Кольберу близько 1665 р., Гійом де Боплан докладно описує свій метод картографування, який, вочевидь, використовувався ним під час картографування українських земель: «Ось метод, яким я послуговувався... За допомогою кутоміра (астролябії) точно в полудень, [визначивши] висоту сонця і його відхилення, я знаходив широту місцевості. Таким чином [визначено] точні широти всіх міст і містечок, які віддалені одне від одного не більше, як на 8-10 льє. Потім я побував у всіх цих місцях, я виміряв відстань за допомогою дорогоміра, який був міцно прикріплений до сідла мого коня і який показував, скільки кроків зробив кінь, ідучи з одного міста до іншого. Переводячи кроки у льє, я отримую дуже точну відстань. Я користувався цим інструментом лише для того, щоб мати два діаметри провінції; для інших, менших дистанцій, які становлять 6-7 льє, я користувався нічим іншим, як годинником..., на якому я відмічав крок мого коня. Завдяки цьому способу я знаю правдиві відстані між містами, маючи завжди під рукою дороговказ, щоб позначати звивистість доріг. Всі ці виміри я записував, щоб потім позначити на мапі. Коли всі відмітки були зроблені, я подався берегами найбільших рік, щоб бачити їх синусоїди і місце, де ріки впадають одна в одну. Також помічав села, розташовані по берегах рік. Під кінець я побував на рівнинах, покреслених вздовж і впоперек руслами рік, аби помітити села, які розташовані на цих рівнинах. Також ліси, болота і гори - все це слід відмітити на мапі. Ось це і все, що я міг би сказати на цю тему».

Враховуючи високий професіоналізм та методичність де Боплана, наявність зазначених населених пунктів на трьох мапах (Київського воєводства, Брацлавського воєводств та загальній мапі Київського та Брацлавського воєводств) і відповідність їх сучасного та історичного місцерозташування дозволяє зробити висновок, що під час збирання де Бопланом картографічних даних до звільнення з польської служби у 1647 р. і на час початку національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та формування Української козацької держави, поселення на місті сучасних смт. Криве Озеро та с. Берізки вже існували. І ці населені пункти відраховують свою історію з часів до середини XVII ст., тим більше, що Гійом де Боплан особисто перебував на зазначеній території, оскільки його ім’я безпосередньо пов’язане із будівництвом Конецпольської фортеці. Так само можливо стверджувати про наявність безпосереднього зв’язку між імовірно позначеними де Бопланом на р. Півд. Буг порогами (Onyskova Stinka) та річковою притокою і бродом  (Krasnenky R y B) із назвами сучасних населених пунктів із (с. Ониськове та с. Красненьке).

Підтвердженням того, що зазначені місця здавна приваблювали поселенців є й археологічні дослідження, зокрема, незважаючи на те, що Кривоозерський район є одним з найменш досліджених в Миколаївській області, біля зазначених населених пунктів с. Берізки та с. Ониськове експедицією ОАМ НАН України 1958 р. виявлено поселення черняхівської культури, а також у 1966 р. експедицію Миколаївського краєзнавчого музею було відкрило два поселення біля с. Красненьке – ранньотрипільське та доби пізньої бронзи.

Таким чином, можна дійти висновку про недостовірність офіційної версії відносно заснування Кривого Озера у 1762 р., що також є підтвердженням висловлюваної дослідниками гіпотези стосовно того, що на час засновування у другій половині XVIII ст. поселень на південному – турецькому березі Кодими,  населені пункти з північного – польського боку на початку XVIII ст. вже існували.

Варто також зазначити, що вивчення картографічних праць де Боплана дозволяє зробити припущення, що більш детально на них знайшли зображення саме ті місцевості, що були досліджені ним особисто, зображення ж інших територій могли бути зроблені або на підставі свідчень сучасників або інших картографічних матеріалів, що були менш детальними. Саме цим, зокрема може пояснюватися і відсутність частини назви «Кривого Озера» на зазначених мапах Боплана, а можливо і навпаки, – впродовж подальших десятиліть до увічненої французьким картографом назви Krywe внаслідок якихось подій та трансформацій добавилося «озеро».

При цьому також варто підкреслити, що оскільки в інтерпретації  де Боплана, який будучи французом за походженням із використанням латинської термінології складав мапу для польської корони, доволі чітко проступають українські назви наведених населених пунктів та територій (Krywe\Криве, Bereski\Берізки, Onyskova Stinka\Ониськове, Krasnenky\Красненьке), а також те, що на початку XVII ст. південний кордон Речі Посполитої проходив значно південніше р. Кодими, варто припустити, що зазначені населені пункти на початку свого заснування були невеличкими українськими поселеннями. І вже в подальшому, можливо саме переміщення польсько-турецького кордону до р. Кодими обумовлює подальший розвиток Кривого Озера та його перетворення у прикордонне містечко із польсько-українсько-іудейським населенням.

Місцезнаходження Кривого Озера на мапах де Боплана відповідає і іншим картографічним матеріалам, що можна дослідити порівнюючи мапи, видані як до так і після його «офіційного заснування» у 1762 р., при цьому сама назва населеного пункту постійно варіюється залежно від країни видання та мовної приналежності авторів та видавців картографічних матеріалів.

На мапах Йогана Блау (Амстердам, 1670) та Covens & Mortier (Амстердам, поч. XVIIІ ст.), виданих на основі праць де Боплана, зберігається і назва населеного пункту – Krywe.

На виданій в 1760 р. у Парижі мапі Європи Жана-Батіста Бурґіньона Д’Анвіля (Troisieme partie de la carte d’Europe, contenant le midi de la Russie, la Pologne, et la Hongrie, la Turquie y compris celle d’Asie presqu’entiere, Jean Baptiste Bourguignon d’Anville) на північному березі р. Кодими міститься Paliwe Ozero.

На виданій у 1772 р. Джованні Антоніо Річчі Занноні «Мапі кордонiв Польщi, почавши вiд Балти, аж до рiки Синя Вода, включаючи слободи козакiв уманських i запорозьких; степи татар очакiвських, бесарабських i ногайських, з ïхнiми ордами, якi року 1767 хан кримський поосаджував; знаходиться тут ще подальша течiя Бугу та Днiстру; Днiпро також вiд порогiв, аж до впадiння у море Чорне» (Karta granic Polski, zacząwszy od Bałty, aż do rzeki Sina-Woda, zawieraiąca Słobody Kozaków, Humańskich, y Zaporohowskich, Stépy Tatarow, Oczakowskich, Bessarabskich y Nogayskich, z ich ordami, tak ie w roku MDCCLXVII Han-Krymski poosadzał. Znayduie się tu ieszcze, dalsze wyciągnienie Bógu, y Dniestru) можна побачити позначені де Бопланом населені пункти та назви місцевості: Берізки – Bezryezki, Ониськова Стінка (Stinka та Onyskowa на різних берегах Бугу), Красненьке (поселення та річка Krasnenka), саме ж Криве Озеро на північному березі р. Кодими відсутнє, у той же час на південному березі позначений населений пункт із назвою – Kriva Balta Bazari.

При цьому на виданій у 1774 р. мапі Північної частини Османської імперії Джованні Антоніо Річчі Занноні (Carte De La Partie Septentrionale De L Empire Otoman Contentant la Crimee, la Moldavie, la Valakie, la Bulgarie, avec la Nouvelle Russie, les Gouvernement d'Astracan, et de Voronez, les Tartares, Cosques &c. Par le Sr. Rizzi Zannoni… 1774) чітко позначено населений пункт Krywosiero, який відповідно до розміру шрифту значно перевищує за розміром або адміністративним статусом навколишні поселення.

На виданій в 1784 р. у Венеції мапі укладача «Атласу світу» (Atlas Universe) Роберта де Вагонді на північному березі р. Кодими знов з’являється Paliwe Ozero.


Відповідна ж назва, лише у варіації Patiwe Ozero міститься на надрукованій у 1787 р. в Лондоні Робертом Сайєром мапі Польського королівства британського картографа, гравера та гідрографа Томаса Кітчіна .


На виданій у 1792 член-кор. С.-Петербургської ака­демії наук Олександром Вільбрехтом «Мапі новопридбаної області від Порти Отоманської, приєднаної до Катеринославського намісництва» чітко позначено назву «Кривое Озеро», але при цьому варто зауважити, що назва сусіднього с. Берізки, яке починаючи з де Боплана у різних трансформаціях написання зберігало україномовний варіант назви (Bereski, Bezryezki) подано вже у суто російській варіації – «Берестки».

На виданій Вільямом Фаденом у 1795 р. в Лондоні «Мапі європейських домініонів Османської Туреччини в Європі» (European Dominions of the Ottomans or Turkey in Europe, William Faden) населений пункт «Kryweziero» знов повертається на північний берег р.Кодими.

Варто також зупинитися на картографічних матеріалах виданого у 1899 р. «Історичного атласу Речі Посполитої» («Руські землі» Речі Посполитої – Епоха змін, XVI-XVII ст.)», де назва Кривого Озера позначена у варіанті польського перекладу Krzywe Jezioro і також з розміру шрифту напису також видно, що населений пункт за своїм розміром або адміністративним статусом значно перевищує навколишні.

Саме такий польськомовний  варіант напису вже усталеної на кінець XIX ст. назви «Криве Озеро» дозволяє певною мірою зрозуміти причини численних варіацій назви населеного пункту на картографічних матеріалах впродовж кількох століть (Krywe \ Krywosiero \ Krzywe Jezioro \ Paliwe Ozero \ Patiwe Ozero \ Kryweziero): якщо де Бопланом у його матеріалах ймовірно позначалися латиною першоджерельні україномовні назви населених пунктів (зокрема Krywe, Bereski), то іншими картографами могли використовуватися картографічні джерела із польськомовним перекладом місцевих назв, які у подальшому ще більше трансформувалися залежно від мовної належності  авторів та країн, де видавалися мапи. Також маємо врахувати те, що картографічні першоджерела, якими користувалися видавці та укладачі мап, не завжди були у найкращому стані з точки зору збереження, та й порівняльно невеликий розмір населеного пункту обумовлював його нанесення дрібним шрифтом, що також могло спричиняти подальші трансформації в написанні.

Певним прикладом такої трансформації можуть слугувати і наведені варіанти позначення назви с. Берізки (Bereski \ Bezryezki \ Берестки \ Berizki), а також те, як можлива первинна назва річки та одного з місцевих поселень «Гнізділовe», – імовірно через велику кількість пташиних гнізд (Hniezdilowo на мапі «Історичного атласу Речі Посполитої»), у подальшому трансформувалася російськими офіційними органами у Гедзилово (м-ли Військово-топографічної карти Російської Імперії, вид. 1869 р. під кер. Ф.Шуберта та П.Тучкова), внаслідок чого навіть сучасні жителі цієї місцевості, що влилася в Криве Озеро, іменують себе «гедзелянами».

Також наведені факти певною мірою ставлять під сумнів й одну з найбільш поширених версій щодо походження назви «Криве Озеро». Відповідно до існуючої легенди після дводенної Кодимської битви 1693 року, в якій козаки Фастівського та Переяславського полків під проводом полковника Семена Палія розбили ногайских татар, що йшли Куманським шляхом на Київ, в долині р. Кодими утворилось «криваве озеро», що дало назву місцевості і в подальшому трансформувалося у сучасну назву містечка.

Відповідно наведених картографічних матеріалів назва Krywe  існувала вже за кілька десятиліть до згаданої битви. Таким чином, або походження назви також може мати більш просте і побутове пояснення, наприклад, пов’язане із весняним розливом Кодими, що була того часу більш повноводною, і можливо затоплені повінню річкові заплави дійсно нагадували озеро незвичної кривої форми. Або ж назва дійсно пов’язана із утворенням «кривавого озера» під час Кодимської битви, але тоді це була не та битва, у якій брали участь козаки під проводом Семена Палія, а скоріше – Кодимська битва 1516 року, коли після перемоги над Кримським Ханом Мелік-Гіреєм, який відповідно союзу його з Князем Московським Василієм Івановичем ішов війною на Польщу та Малоросію, козацько-польські війська під командуванням одного з перших козацьких гетьманів Остафія Ружинського, зазнали нападу турків і татар, «які виступили були з Білгорода, або Акермана Татарського, що в Бессарабії».

Як розповідається в «Історії Русів»: гетьман Ружинський «довідавшись од прикордонних роз'їздів, що Татари Білгородські з тамошніми гарнізонними Турками виступили на Очаківський степ, відразу одіслав багажі свої на Уманщину, а сам з військами, переправившись через річку Буг, засів в очеретах та байраках над річкою Кодимою. І щойно Татари наблизились до Бугу, то він, наступивши на них зненацька з усіх сторін, зіграв з ними таку роль, яку вони для нього готували, і, розбивши їх ущент, гнав недобитки до самого Акермана…»

Звичайно усі наведені в представленому матеріалі гіпотези і припущення потребують подальшого професійного вивчення архівних матеріалів та першоджерел, але вони є додатковими доказами того, що домінуюче впродовж довгих років твердження щодо незаселеності території сучасної Миколаївщини до часу «приєднання» до Російської Імперії не відповідає дійсності. І при проведенні подальших розвідок у напрямку дослідження історії рідного краю нас чекає ще багато цікавих знахідок.


Алексей Мирошниченко

Комментарии отключены администрацией сайта.
Телефон редакции (0512) 709-666



українськийгромада