Вибух з минулого: всередині останньої бази України ядерних ракет

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 11999 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(7199)   

Фотокореспондент Amos Chapple та «Радіо Свобода» опублікували матеріал про «чудово збережену ядерну ракетну шахту в Україні», яка знаходиться у Первомайському районі Миколаївщини.

Це - сталеві двері (вага – 121 тонна), за якими колись стояла готова до запуску ядерна ракета, спрямована на США.

Після розпаду СРСР щойно незалежна Україна погодилася знищити десятки шахт з ядерними ракетами.

Але командирам цієї бази неподалік від Первомайська дозволили залишити одну таку базу як музей.

Сьогодні видатну реліквію часів Холодної війни доглядають деякі з тих командирів, яким свого часу потенційно доручили знищити Америку.

Серце бази пролягає через 155-метровий підземний коридор
За сталевими дверима вагою 750 кілограмів.

І на дні 40-метрового валу.

Як пояснює екскурсовод, у цьому командному центрі радянські офіцери провели роки, очікуючи наказу, який би сигналізував про кінець цивілізації, якою ми її знаємо.

Це – модель підземного командного центру, що демонструє житлові та робочі відділення (знизу) під 10 поверхами електроніки та генераторів, призначених для підтримки бази протягом 45 днів у випадку ядерної війни. У межах своєї масивної сталевої оболонки циліндр прикріпили до амортизаторів, щоб ізолювати людей та обладнання всередині від потужності, що «скручує» землю ядерним ударом. Глибоко під землею командири на зміні чергували шість годин за клавіатурою. Вони були прикуті до своїх робочих місць – на випадок ворожого ракетного нападу. Чоловікам не дозволяли їсти або пити, перебуваючи на цьому місці. Місцевий екскурсовод Олена Смеричевська сидить за одним із двох столів, які мають доступ до кнопок запуску ракет.

Ядерний апокаліпсис почався б безпосередньо після прямого наказу з Москви, після чого мав бути визначений код запуску. Після введення коду обидва офіцери одночасно повинні були повернути ключ (праворуч), потім натиснути кнопку запуску (ліворуч). Система у «чотири руки» унеможливлювала запуск ракети однією особою, як пояснили у музеї.

Ракета SS-18 «Сатана» на виставці

Після вильоту через простір зі швидкістю близько 7 кілометрів за секунду ракета «Скальпель» (відома як «Молодец») випустила б до 10 індивідуально націлених ядерних боєголовок. Міжконтинентальна балістична ракета, яка була б запущена з Первомайська, могла потрапити у Нью-Йорк за 20-25 хвилин після запуску. А мішені «Скальпеля» все ще залишаються таємницею, кажуть у музеї.

Під кімнатою управління розташований житловий простір для офіцерів, які не на зміні, який містить приховані сейфи. За дверцятами – одного з них був сейф для службової зброї. За словами Смеричевської, офіцери, які не були на зміні та відпочивали під командним центром, мали наказ взяти свої пістолети, піднятися і вбити товаришів, які відмовилися від нанесення ядерного удару. Військовий експерт, який розмовляв з Радіо Свобода, щоправда, засумнівався в цьому твердженні, заявивши, що пістолети, швидше за все, були там для самозахисту.

Підземний житловий простір також поєднував у собі найсучасніші і найдавніші прилади. Ця мікрохвильова піч була встановлена в базі ще перед тим, як радянські люди отримали доступ до такої техніки. А цей самовар був зафіксований на своєму місці, щоб знизити ризик того, що більш сучасний електричний чайник впаде та нашкодить делікатній електроніці.

На поверхні землі базу оточувала ціла купа підземних датчиків і три огорожі. Струм на огорожі був достатньо потужним, щоб вбити людину (або тварину). Ці броньовані башточки з кулеметами були останньою лінією оборони. Смеричевська каже, що бази у цій місцевості були настільки таємними, що навіть сьогодні деякі місцеві жителі не хочуть говорити про них.

Сьогодні база поступово стає все більш відомою. І інколи через те, що тут працюють колишні службовці, трапляються незвичні ситуації. Смеричевська каже, що швейцарський дипломат, який нещодавно відвідав бункер, запитав її про затримку між натисканням кнопки і запуском ракети з бази. Смеричевська каже, що один з колишніх командирів бази, який також супроводжував екскурсію, здивувався такому запитанню. Він підійшов до швейцарської групи і сказав: «Це дуже чутлива інформація, я думаю, що ви – шпигун». Всі засміялися, але на це запитання відповіді так і не було.

Військові вантажівки на базі. Смеричевська вважає, що вартість цієї однієї бази дорівнює вартості будівництва міста на 100 тисяч осіб.

Кнопка ядерного пуску (в центрі фотографії). За словами Смеричевської, після розпаду СРСР деякі з чоловіків, які працювали на таких базах в Україні, поїхали до Росії, щоб продовжувати робити цю роботу там.

- Найбільш божевільним є те, що просто зараз є люди, які сидять перед такими кнопками і думають про те, щоб їх натиснути, – сказала екскурсовод.

 

Вадим Богданов



Оставить свои комментарии и высказать свое мнение Вы можете на странице «Преступности.НЕТ» в социальных сетях Facebook ВКонтакте


українськийгромада