Діти, що живуть за гратами

06.10.2009 14:05

Зараз там знаходяться 12 хлопців. Кого - те з них вигнали опікуни, хто - те не витримав гонінь з боку однолітків в інтернаті, кому - те просто захотілося вільного життя. У усьому іншому - це звичайні діти, такі, яких ми бачимо на вулиці, та і у власному будинку. Різниця тільки в тому, що цим хлопцям не повезло.

14 - літній Максим(ім'я змінене) говорить, що неполадил з мачухою, тому і втік.

- У папи було дуже багато шансів відмовитися від мене, а він не кинув, - розповідає підліток. - Йому дружина, тітка Надя, пропонує кинути мене. Говорить: "Відмовися від нього". Але папа не відмовляється. Любить, напевно. Тітка Надя наговорює на мене. Наприклад, я спав удома всю ніч, а вона сказала папі, що я гуляв всю ніч, і що вона бачила, як я у вікно вилазив.

Мати Максима перебувала в ув'язненні, там же захворіла і померла. Батько теж сидів. Коли звільнився, забрав сина з інтернату. Зараз вони живуть у будинку нової дружини батька. Максим говорить, що мачуха відкрито заявляє дитині, що він - нахлібник, і в її будинку - зайвий. Зараз правоохоронці з'ясовують, в яких умовах жил хлопчик і визначають його подальшу долю.

Про свої враження про приймач - розподільника він говорить так:

- Спочатку я думав, що потрапив у в'язницю. А потім зрозумів, що тут можна у футбол грати, і телевізор дивитися, книжки читати.Вихователі тут хороші, не кричать.

У бібліотеці приймача Максим знайшов книгу Валентина Катаева "Син полку". У більшості дітей читання книг - тут одно з основного зайняття.

Сусідка Максима по парті, Олена(ім'я змінене), розповідає, що вже п'ять разів збігала з будинку. На п'ятий раз мати вирішилася і написала заяву в міліцію.

- Коли йдеш з будинку, - говорить Олена, - думаєш тільки про себе. А коли сюди потрапляєш, думаєш про маму.

Більшість дітей обіцяють, що потрапили в приймач - розподільник в перший і останній раз - більше втечі в їх плани не входять. Але 14 - літня Таня(ім'я змінене) призналася, що якщо її знову повернуть в той же інтернат, вона обов'язково знову втече. Її мама позбавлена батьківських прав з - за пияцтва. Зараз мама живе в селі під Миколаєвом разом із співмешканцем. Бабуся не може оформити опікунство над внучкою з - за свого віку і поганого матеріального становища.Інтернат, в який визначили дівчинку, знаходиться далеко від бабусиного будинку. З дітьми в інтернаті Таня не порозумілася, а вихователі, за її словами, не хочуть зрозуміти ситуацію.

- Я хочу, щоб мене перевели в інший інтернат, ближче до бабусі, - говорить вона. Документи з цим проханням співробітники приймача вже направили в обласне управління освіти і науки, і в службу у справах дітей. На питання, чи є у неї мрія, Таня відповідає: "Є. Я хочу, щоб мене узяли в приймальну сім'ю".

У приймач - розподільник діти потрапляють на 30 діб. Впродовж цього часу співробітники УВС з'ясовують, що змусило дитину втекти. Після цього або повертають його в сім'ю, або в інтернат, або за рішенням суду визначають до виправної установи.

- Приймач - розподільник для дітей існує в Миколаєві вже 20 років.Спочатку сюди потрапляли діти, які жили на вулиці, - говорить інспектор по профілактиці приймача - розподільника для дітей Світлана Крайванова. - З 2000 року сюди стали направляти дітей, які скоїли тяжкі злочини - вбивство, згвалтування, грабіж, крадіжку. У нас була дівчинка 12 років, яка задушила дідуся. Вони з компанією вирішили його обкрасти і задушили. А з квітня минулого року до нас стали поступати діти, які збігають з будинку або з інтернату. Таких - більшість. Є четверо хлопців, які потрапляють до нас систематично. Їх вже нічого не лякає, нічого не стримує. Вони просто збігають з інтернату. Їм хочеться вільного життя, ні від кого не залежною. Ми передаємо їх назад в інтернат, а вони знову втікають. Багато дітей "домашніх". Для них ми стаємо стримуючим чинником. Вони розуміють, що їх вчинки можуть спричинити відповідальність. І ізоляція впродовж місяця дуже істотно на них впливає.

Минулого року через миколаївський приймач - розподільник пройшло 136 хлопців. Впродовж 30 днів перебування тут з ними працюють психологи, юристи, фахівці з арту - терапії, діти вивчають предмети шкільної програми. Вихователі говорять, що дуже бракує допомоги учителів. У штаті - тільки два вихователі з педагогічною освітою. Допомогу студентів - волонтерів, які могли б проводити зайняття з дітьми, була б дуже до речі. Періодично в приймач навідуються віряни з православної церкви. Декілька хлопців виявили бажання прийняти хрещення, і священик хрестив їх прямо тут.

На гроші, які виділяє держава, приймач закуповує їжу. Але щоб побалувати хлопців йогуртом або соком, доводиться шукати спонсорів.

- У цих дітей немає багатьох елементарних речей, - говорить директор благодійного фонду "Сприяння дітям" Олена Легка.- Фонд закупив для приймача мило, ліки, постільну білизну. До речі, збирати гроші на лікування дітей, хворих на рак(основна діяльність фонду - авт.) набагато простіше. Коли ж просиш грошей для цих дітей, то на них просто махають рукою, неначе вони вже втрачені для суспільства.

Діти, що потрапили сюди, - не ізгої і для суспільства не втрачені. Їх очі світяться надією, вони люблять своїх батьків, навіть якщо ті від них відмовилися. Вони мріють про інше життя, тому і біжать від цієї. Вони хочуть свободи, і чекають розуміння від нас. У кожного з них є мрія. Хто - те хоче позбавитися від похмурого і неприємного інтернату, хто - те - знайти маму, нехай не рідну, але люблячу і добру. Багато хто з них став непотрібним своїм сім'ям. Є випадки, коли батьки б'ють дитину і не дають йому їжі. А діти все одно вірять, що коли - те усе погане закінчиться.

Блоги
Катерина Колпакова