«Тіла наших бійців — без голів і взуття. І півдесятка тіл убитих мирних жителів»: Військові розказали про побачене у звільненому Богородичному

перегляди: 32811
13.09.2022 17:31

Військовий журналіст Олексій Кашпоровський, який сьогодні служить в лавах ЗСУ, розповів, що побачили захисники з 81 окремої аеромобільної бригади, коли деокупували селище Богородицьке у Луганській області.

У себе на сторінці в Facebook він також опублікував фото звідти.

Нижче публікуємо його текст без змін.


Над Богородичним знову український прапор. Його сьогодні (11 вересня, - ред.) вранці почепили десантники 81-ї окремої аеромобільної бригади. Росіяни так тікали, що лишили по собі навіть недоварені макарони на плиті. І купу зброї та боєприпасів. І гівно. Гори гівна. Вони гидили всюди - у школі, де жили, в будинках і навіть у церкві місцевого монастиря. Тут вони влаштували сральню просто за алтарем.

В самому селі, за яке точилися запеклі бої, хлопці знайшли тіла наших бійців - без голів і без взуття. І півдесятка тіл вбитих мирних жителів. Останніх тут лишилося тільки двоє - шістдесятирічний Микола і його мати, 93-річна Ніна Іллінічна. Лише вони удвох пережили окупацію. Живуть у крихітному будиночку, квадратів, мабуть, на 8 максимум. Колись це була якась клуня. А зараз - чи не єдина відносно ціла будівля в Богородичному. Всі решта - зруйновані. Побачивши військових, Ніна Іллінічна одразу переймається, чим же нас пригостити. "Ой, я вам зараз картоплі накопаю! Коля, а може гуску? Я зараз її вам і общипаю!", - маленька бабуся говорить одночасно до нас і до сина. "Немає гусей, тільки двоє осталось! Всіх кацапи позабирали!", - кричить їй у відповідь Микола. "Ну так давай їм одного заріжемо, а другого собі залишимо! А вони пом'януть Васю...", - наполягає бабуся. Я відвертаюся, бо на очі накочуються сльози.

Вася - старший син Ніни Іллінічни, брат Миколи. Його застрелили росіяни. І його дружину. Микола поховав обох на горі за хатою. "Я шалапут, а він був розумний, дві вищі освіти мав!", - розповідає про брата Микола. І тут же кличе кудись в бік руїн: "Пішли, я тобі гранати дам, я зняв!". "Ви шо, розтяжки самі знімаєте?", - дивуюсь безтурботності чоловіка. "Так я їх і ставив, на цих підарасів! Вони мого брата вбили!", - з надривом говорить Микола. "Я патріот, понімаєш? Тут моя земля, тут! А еті підараси прийшли, і брата застрелили... Якби не мама лежача, я б сам до них з гранатою...".

На території напівзруйнованого монастиря сильно смердить. Це залишки мертвої кози, які росіяни кинули просто під дерево. Навколо - купа відстріляних тубусів з РПГ і бита цегла. Неподалік лежить купол дзвіниці - він впав після того, як російська авіабомба влучила в монастир. Над церквою вже вісить український прапор. Хлопці спочатку хотіли повісити його над куполом, але не змогли туди дістатися. В самій церкві росіяни жили і зберігали боєприпаси. Тікаючи, вони їх підпалили. Мабуть, сподівалися, що все це вибухне. Але цього не сталося, і десантниками дістався чималий арсенал. З самої церкви росіяни покрали ікони. І обісрали все, що тільки можна. За царською брамою просто влаштували нужник.

Так само обгижена і школа, де розміщувались російські підрозділи. Залишки їжі, порнографічні карти, покинута зброя та амуніція - це місце швидше нагадує якийсь табір бомжів. У закутку бійці "втарой арміі міра" влаштували "місце кохання" - кілька матраців на підлозі, крем для рук і російські порнографічні журнали. Думав, таке вже років двадцять ніхто не друкує.

У дворі школи хлопці годують місцевих котів - консервами з російських сухпайків. Кицьки задоволено муркотять і труться об ноги. Вони теж раді, що в Богородичному знову з'явилися люди. Справжні люди.

Дорогою назад нас знову зустрів Микола. І просто таки змусив бійців взяти трилітрову банку меду.

Ця ніч, ймовірно, буде першою за довгий час, коли в Богородичному буде по-справжньому тихо.

Фотофакт