Один із засновників ПН, оборонець Маріуполя Дибленко розповів про оборону міста, рейд на «Азовсталь», полон та тортури росіян

Повний кавалер ордену "За мужність", захисник Донецького аеропорту у 2014 році, миколаївець, один із засновників інтернет-видання ПН, який нині входить до складу загону спеціальної розвідки "Янголи", Артем Дибленко розповів про бої за Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення, легендарний рейд морпіхів на "Азовсталь" та російський полон.

Про це він розповів в ефірі телемарафону.

Артем Дибленко зазначив, що 24 лютого по Миколаєву прилетіли перші ракети, після чого він відправив свою родину на західну Україну, а вже 25 лютого пішов у військомат.

— Начальник військомату мій товариш, він мене відмовляв (йти на фронт, - ПН). Але я все-таки сказав, що піду. І вже 26 лютого я був в Маріуполі. Мене туди завезли в кількості 80 людей, в яких був бойовий досвід. Нас відібрали і це, мабуть, була остання хвиля, коли хлопців завозили до Маріуполя, – розповів він.

Також захисник нагадав, як морпіхам вдалось здійснити рейд через російські позиції з території комбінату Ілліча до заводу Азовсталь.

— Ми сіли у вантажівки без тенту, виставили зброю за борти і вночі поїхали до Азовсталі. Керував цією операцією Сергій Волинський, мій товариш. Це було досить ризиковано, але він мене спитав: "Я їду воювати далі, ти поїдеш зі мною?" Я кажу: "Ну, поїду, а що робити?" В полон дуже не хотілося. І ми їхали, нам махали російські військовослужбовці на блокпостах і ми без єдиного пострілу доїхали до Азовсталі. Тут хочу сказати велике дякую Азову, який супроводжував по всій лінії, по всьому маршруту. У них стояли спостерігачі і трохи нас направляли і слідкували, щоб ми не збилися з дороги. Їм за це велике дякую. Вони врятували цю колону. І Сергію Волинському, який зважився на цей крок, теж дуже дякую за своє життя, – розповів Артем Дибленко.

За словами Артем Дибленко, в цивільному житті він товаришував сімʼями з Сергієм Волинським (один із командирів оборони "Азовсталі", Герой України та нині представник ветеранського руху "Сталеві", - ПН), але вони ніколи не воювали разом, поки не потрапили до Азовсталі, адже Сергій Волинський служив у морській піхоті, а сам Дибленко в 2014 році служив в десантно-штурмових військах.

— І так сталося, що коли я попав до Маріуполя, я не перетинався з ним. Ми там привіти один одному передавали. Я не перетинався з ним до того моменту, коли по радіостанції він не спитав мене, чи бажаю я далі воювати. Це було за день до виходу на Азовсталь. І коли потрапили вже на Азовсталь, я виконував функцію провідника. Адже під сами заводом, ну це дуже велике місто, там багато доріг і ходів під землею. Я вчив все це, заводив злопців на ротацію та виводив. Тобто моє завдання було в тому, щоб вчити ці ходи, щоб в будь-який момент зʼявитись на поверхні в потрібному місці, – додав він.

Захисник Азовсталі відмітив, що з психологічної точки зору найважче на Азовсталі було бачити кількість загиблих, і не лише військових, а й цивільних.

— Було дуже багато загиблих цивільних. Дуже важко було евакуйовувати загиблих. Росіяни вдарили по рефрижератору, де ми зберігали тіла. І хлопців потрібно було десь складати. Ми складали їх біля себе, ну, під землею, – прокоментував військовий.

Він додав, що він тримався завдяки своїй родині: дружина, діти, батьки. Перебуваючи на Азовсталі в нього була змога звʼязувати з рідними, але це були недовгі розмови по суті: "Все добре, неголодний, все є, тримаємо оборону, я буду вдома". Також, за словами артема Дибленко, сили йому надавала його земля, державні символи та держава. Не обійшлось у ці важкі часи і без гумору.

— Без гумору у нас на фронті, ну, нікуди не доїдеш. Одного разу в Маріуполі ми слухали радіо, ну, знайшли маленьке таке радіо. І там я вперше почув: "Віримо в ЗСУ". Товариш мені каже: "О, віримо в ЗСУ", вони прийдуть і нас врятують. Я кажу: "Дурень, то ж ми ЗСУ". Він такий: "О, незручно вийшло. Пішли працювати". Тому без гумору нікуди, – розповів він.

Також Артем Дибленко згадав про день виходу з Азовсталі. Військовий виходив разом з Сергієм Волинським в останній день виходу – 20 травня 2022 року.

— Нас обшукали, позабирали деякі речі і нас посадили до автобуса. Там був Червоний Хрест, він нас опитав і нас повезли до Оленівки. Я пробув там буквально три-чотири дні і нас одразу завезли до Таганрогу. Дуже погане місце, той Таганрог. Там я сповна відчув, що таке російський полон. З першого ж дня мені зламали ребра, забрали мою обручалку і запхали в камеру, де продовжували бити кожен день, – зауважив військовий.

Зокрема Артем Дибленко давав свідчення в Генасамблеї ООН в Нью-Йорку щодо застосування росіянами тортур відносно українських полонених.

— О так, вони почули. Вони побачили моє фото. Я за чотири місяці схуд на 40 кг. І вони всі прокинулись і почали слухати. Я бачив їх очі. Вони, коли дивилися на екран, вони прокинулись і почали розуміти, про що я казав, – прокоментував він.

22 вересня 2022 року Артем Дибленко в ході великого обміну повернувся з російського полону на підконтрольну Україні територію. Каже, що зрозумів, що їх везуть на обмін, коли вже був в літаку, де їх вперше перестали бити. А коли з літака пересадили в автобус, то з ними розмовляли більш ввічливо.

— Нас привезли до кордону, це вже було ввечері, вже темніло і ми йшли пішки через кордон. Була грязюка по коліна. Нам сказали куди йти і ми йшли в тому напрямку. Я вже побачив тоді український прапор. Це мабуть було єдине на той момент, що я хотів побачити. Я тоді відчув гордість. Я розмовляв з поліцейським, який там стояв. І я його постійно питав: "А де фронт, як в містах, як в Харкові, як в Херсоні, як в Запоріжжі". Коли він мені все розповів, я кажу: "Так ще можна воювати, ще все добре". Бо я вже думав, що ми втратили дуже багато територій. Зателефонував дружині одразу, але через те, що я весь час, коли перебував в полоні, розмовлялв дуже-дуже тихо, в мене змінився голос за ці чотири місяці. Вона мене не впізнала одразу, але коли сказав наше кодове слово, то радість, сльози. Я не хотів, щоб вона мене бачила в такому стані, ну, мінус 40 кілограм – шкіра та кості. Але вона на наступний день вже приїхала до мене, – згадує захисник.

Нагадаємо, миколаївські "Янголи" провели успішну евакуацію двох людей з окупованого лівобережжя Херсонщини.