Діти заслуговують кращого?

У більшості західних розвинених країн питання забезпечення якісним харчуванням школярів прирівнюється до питання національної безпеки держави. У сучасних країнах світу з розвиненим державним соціальним забезпеченням, таких як Швеція, Данія, Німеччина, Фінляндія, державні дотації можуть складати до 80% вартості шкільного раціону.

Наприклад, в Сполучених Штатах Америки діти забезпечені харчуванням в школах і інших громадських інститутах завдяки програмам дитячого харчування, беручи участь в яких учбові заклади отримують від 50% до 80% компенсації своїх витрат. У деякі школи запрошують відомих шеф - кухарів, щоб прищеплювати дітям бажання правильно харчуватися, також багато програм спрямовані на боротьбу з ожирінням (Джерело: 1 ).

У Японії теж не відстають, і після впровадження спеціальних програм по живленню в учбових закладах, за 60 років після Другої світової війни японська нація виросла на 16 сантиметрів (Джерело: 1, 2, 3 ).

Але живемо ми не в США і не в Японії, і проблеми у нас, звичайно ж, інші. Корисність і збалансованість дитячого харчування в школах у нас доки не найактуальніша проблема. За ті, що пройшли 5 років ми спостерігали декілька скандалів, пов'язаних з якістю живлення і непрозорістю тендерів ( У Миколаєві директор КП годує малюків в дитсаді локшиною з пліснявою і гнилою морквиною чи Миколаївське комунальне підприємство продовжує годувати вихованців дитячих садів гнилими продуктами і так далі)

Мене вже не дивує, а більше, мабуть, факт, що кожного разу яка - те нова проблема з'являється як грім серед ясного неба і викликає роздратування громадськості і ступор чиновників. Ось, наприклад сьогодні –з 11 січня, діти пішли в школу після зимових канікул, і уперше учні 1-4 - х класів не будуть отримувати безкоштовні сніданки. І тільки сьогодні 11 січня проблему почали «екстрено» вирішувати, а саме «цікаве» пропозиція прозвучала від заступника міського голови Валентини Бондаренко : «Дивитимемося, як поступатимуть інші міста. Можливо, буде постанова Кабінету Міністрів або що - те інше». Тобто що робити ніхто навіть особливо замислюватися не хоче, все пущено на горезвісний «може».

Також прозвучала пропозиція використати на покриття витрат, так звані «депутатські гроші» , причому доки тільки від фракції «Самодопомога». Це приблизно 50 тисяч гривен на кожного депутата в рік, якщо не помиляюся. Явно на усіх не досить.

У - перших, розпочну з того, що немає ніяких «депутатських грошей» , є гроші платників податків - нас з вами. І це не вирішення проблеми, а дрібний піар. Для вирішення проблеми потрібний комплексний підхід.

У - других, якщо ми говоримо про майбутнє, треба створювати майбутнє, а не подовжувати сьогодення: необхідно передати підприємцям право годувати дітей, а міській владі - жорстко контролювати якість продуктів. Тим бідним людям, які не зможуть забезпечити харчування своїх дітей, - виділяти цільову допомогу - на карту дитині, гроші з якою неможливо буде витратити ніде, окрім шкільної їдальні.

У школі має бути кафе, як в Миколаївській облдержадміністрації. Там підприємці за результатами конкурсу отримують право годувати чиновників. На 30 грн доросла людина може пристойно пообідати. Необхідно насамперед також «люстрировать» більшість кухарів і директорів шкільних їдалень. Вони не сприймуть ні одноразовий паперовий посуд, ні правила гри, що змінилися.

І чому йдеться тільки про молодшу школу? Доступ до нормального живлення повинні мати усі школярі. Але ключовий момент: в дитині обслуговуючий персонал і хазяїн такого кафе або їдальні повинні бачити клієнта, який платить, а не «пільговика» , який отримує подачку.

Це виховуватиме в дитині три важливі якості.

Перше: почуття власної гідності–він платить і отримує послугу.

Друге:уміння вибирати і нести відповідальність за свій вибір–погоджувати з батьками і дієтологами 4 типи блюд (вегетаріанські, рибні, м'ясні, дієтичні), з яких діти зможуть вибирати.

Третє: соціальна адаптація–навіть діти бідних громадян зможуть дозволити собі платити за їжу.

Це тільки один з варіантів швидкого рішення проблеми. І не треба буде чекати і дивитися «як вирішують інші міста» чи, щоб Кабмін видав спеціальну постанову. Уподібнюючись трієчникові, не здатному ні на що інше, чим списати у тямущішого однокласника. Діти адже наші і проблеми теж наші. Пора вже дозволити не лише окремим чиновникам типу Надії Шуличенко «якісно годувати» дітей, а дати можливість це робити бізнесу. Адже, де є бізнес–там є конкуренція, а де є конкуренція–є якість. Для нас, батьків, в цьому випадку «якість» визначальне слово.