Дурня тидня: Роман із паспортом, новий “Віталька-боксер” і “Генерал Злинятін”

прочитання: 1833
10.06.2017 19:33

“За шмат гнилої ковбаси і королеву-мати продаси...”

Підозрюваний у корупції голова ДФС Роман Насіров не втомлюється постачати сюжети для нашої дурнуватої рубрики просто з зали суду. Цього тижня Солом'янський суд розглядав клопотання САП та НАБУ щодо стягнення в держбюджет легендарних 100 мільйонів гривень застави, які в березні внесла за арештованого Насірова його дружина. Приводом для конфіскації застави антикорупційні органи назвали британський паспорт Насірова, який той мав здати за умовами звільнення під заставу, але так і не здав.

Сам відсторонений голова ДФС від існування в нього британського громадянства відрікся, а відповідні документи, отримані НАБУ від британських чиновників, назвав фальсифікованими. І хоча достовірність британських паперів підтвердило навіть посольство Великобританії в Україні, патріотична українська Феміда вирішила, що ці англійські штучки значно менш заслуговують на довіру, ніж чесне дзюдоїстське слово людини, яку підозрюють в розкраданні 2 мільярдів гривень. 8 червня Солом'янський суд оголосив, що антикорупційним органам у позові відмовлено без права на оскарження, — щоправда, чомусь мотиваційну частину рішення вирішив оприлюднити аж 12 червня.

Тож тепер до понеділка українському суспільству доведеться лише здогадуватися, що спонукало суд до таких категоричних висновків. Можливо, суд узяв до уваги важкий фінансовий стан сім'ї Насірова — це ж якщо останні 100 мільйончиків забрати в ненажерний бюджет, дітям пана Романа геть не буде чого їсти: електронні браслети ж навіть у ломбарді не приймають! Можливо, суд узяв із Насірова таємну обіцянку до 12 червня позбутися британського громадянства і “більше так не робити”. Можливо, суд узяв до відома, що застава в 100 мільйонів — це єдине, що досі врятувало правосуддя від утечі підозрюваного за Ла-Манш, і якщо її відібрати, волелюбний Роман миттю злиняє з-під варти просто в залі суду.

А можливо, суд просто узяв. Але нам про це 12 червня, звісно ж, не скаже...

Віталька-боксер і військкоматна Голгофа

Друга дурня тижня так само, як і перша, завітала до нас із широкого фронту боротьби з корупцією — тільки цього разу з протилежної сторони лінії цього фронту. Керівник Центру Протидії Корупції Віталій Шабунін отримав повістку до військкомату. І хоча мобілізацію вже давно зупинено, в армію ніхто Шабуніна забрати не міг, а всі претензії до антикорупціонера полягали лише в тому, що він уже багато років не стає на облік у військкоматі, Віталій вирішив, що кращої нагоди довести змову “корупціонерів із БПП” проти його особи годі й шукати. А відтак — влаштував справжню істерику при врученні повістки, з киданням документів на землю, вивішуванням довідки про обмежену придатність до служби у ФБ та скликанням журналістів на його мученицький похід на військкоматну Голгофу.

Здавалося б, замовники цього скандалу отримали все, що хотіли: дивні обставини вручення повістки вже мало кого цікавили, бо так істерично косити від звичайного походу у військкомат у країні, яка воює, — ганьба для будь-якого чоловіка, в тому числі й для антикорупціонера. Але того лайна, яке Шабунін добровільно вилив на себе сам, режисерам виявилося замало. І під військкоматом на Віталія чекав якийсь настирливий “відеоблогер”-помічник нардепа, який після кількох невідомих запитань до Шабуніна (на поширеному в мережі відео сутички з якогось дива відсутній звук) отримав від того чудовий удар у пику, а трохи згодом помстився, пирснувши йому в обличчя з газового балончика. Сам Віталій пояснив побиття “журналіста” тим, що той образив його колегу Олександру Устінову.

Таким чином за один ранок Віталій Шабунін із мажора, який ганебно ховається від військкомату, перетворився на справжнього воїна-мачо, готового вступитися за честь жінки навіть перед загрозою балончиків найманих провокаторів. Більше того — після появи дивного “медіатітушки” всі сумніви щодо замовності шоу з військкоматом також розвіялися: Віталій тепер патентована жертва таємного корупційного Центру Протидії Шабуніну.

От лише з креативом у цього центру якось зовсім поганенько, бо ще пара таких хитрих спецоперацій — і Шабуніну можна буде висуватися в президенти. Чи хоча б у мери Києва — один раз Віталька-боксер тут уже перемагав, чом би не спробувати ще раз?

Єдина проблема для пана Шабуніна — в тому, що після такої масованої й дієвої безкоштовної реклами доводити, що він не “від Кононенка”, доведеться вже самому Віталію...

Барна — забава парна

Якщо в київській політиці ми спостерігали бокс любительський, то в Миколаєві вже впевнено перейшли до професійного. В обласній раді сталася бійка між депутатом Федором Барною (виключеним минулого року з фракції БПП через корупційний скандал) та головою фракції Опоблоку Володимиром Фроленком. Утім, участь екс-порошенківця в “бійці” була суто пасивно-символічною: Барна лише вигрібав у коридорі, причому одразу від двох. Опозиціонер Фроленко міцно тримав жертву за шию, а лупцював її якийсь невідомий чолов'яга, в якому згодом місцеві ЗМІ упізнали “Олега Буца, відомого боксера, майстра спорту міжнародного класу”.

Далекоглядності миколаївських регіоналів можна лише позаздрити — все-таки прізвище Барна в Україні не настільки широко розповсюджене: а ну як цей Барна такий самий нарваний, як той, що Яценюка з-за трибуни ВР виносив? Тицьне букета в зуби, вхопить під пахву — й більше ніхто тебе не побачить! Авжеж, на такого Барну краще вдвох ходити, та ще й із відомим боксером.

Щоправда, щодо “відомості” боксера на ім'я Олег Буц є певні сумніви — оскільки Гуглові цей “відомий боксер” став відомим лише після того, як відбуцав Барну, а до того єдиним Олегом Буцем, який потрапляв до новин, був лише генеральний директор Іркутського алюмінієвого заводу. Можливо, розгадка в тому, що Буц — майстер спорту міжнародного класу не зі звичайного боксу, широко висвітлюваного в ЗМІ, а з якоїсь менш розпіареної дисципліни? Наприклад, парного боксу — це коли один клінчує, а другий лупцює? А що — в українських органах місцевого самоврядування і навіть у Верховній Раді ця дисципліна доволі поширена, що лише підтверджує імовірність нашої версії!

От кого в цій ситуації шкода, то це братів Кличків: знали б вони, що відомим боксерам і так можна — досі б у чемпіонах ходили...

Мальта? Яка Мальта?!

А от головний тренер збірної України Андрій Шевченко наочно продемонстрував, що нестандартною спортивною тактикою він володіє незгірш за миколаївських боксерів. Коли Україна в товариському поєдинку програла збірній карликової Мальти, яка перемагає раз на кілька років та й то зазвичай своїх колег по одвічному лузерському кошику, здавалося, що від цієї ганьби нам уже ніколи не відмитися. Але не минуло й кілька днів від цієї халепи, як ФІФА сама викреслила цей матч з офіційного списку найвидатніших зрад українського футболу!

Причиною такого рішення стала кількість замін у матчі — у матчах під егідою ФІФА їх дозволено не більше 6, тоді як збірна України протягом гри замінила 10 гравців, та й Мальта відстала лише на одну заміну. Відтак Міжнародна федерація футболу визнала гру в Граці 6 червня “неофіційною”, тож і на наш рейтинг це жахіття не вплине, і в жодних статистичних довідниках навіть не фігуруватиме! От не було такого і все тут!

Після такого щасливого завершення пацаватої історії лишається хіба що жалкувати, що до геніального тренерського ходу рік тому не додумався Михайло Фоменко. Випустив би на 92-й хвилині не одного опорника, а трьох — і ніхто би слова поганого про Толіка Тимощука не сказав!

Але все ж таки краще пізно, ніж ніколи. Тепер, коли панацею знайдено, можна не сумніватися, що більше Україна жодного матчу нікому не програє — навіть фіннам, які пострашніше за Мальту виглядають. І статистика наших офіційних зустрічей буде така, що й усяким іспанцям, німцям та бразильцям не снилося! Ну а що очок це нам не додасть, і вихід з групи на чемпіонат світу в Росії нам усе одно не світитиме — то хіба не для цього Андрія Шевченка тренером збірної призначали?

“Он шол на Одєссу, а вишел к Ростову...”

А от у круїзного лайнера “Генерал Ватутін” цього тижня жодних проблем із потраплянням у Росію не виникло — хоча й розгорнулася навколо цього справжня детективна історія. У вівторок одеські ЗМІ повідомили, що теплохід 1 червня вийшов із Києва в так званий “гарячий круїз”, але в Чорному морі замість заходу в черговий порт круїзу — Одесу — раптом змінив курс та попрямував у напрямку Ростова.

Авжеж, після того, як у Києві декомунізували проспект Ватутіна, втеча його однофамільця до російських берегів виглядала дуже символічно. Тим паче що Одеса, в яку побоявся сунутися “Ватутін”, теж осторонь дерусифікаційних процесів не стояла: тут за зв'язки з Росією буквально за пару останніх тижнів і Світлану Лободу з пляжного концерту в море загнали, і Івана Дорна шуганули так, що концерт скасував, і Наталю Королевську зеленкою облили. Тож пхатися сюди з ім'ям, яке мало того що підлягає декомунізації, так і ще й на “вату” починається й на “Путін” закінчується, — навіть генералу страшно. Краще вже торованими Януковичем стежками повз Крим до Ростова...

Але не минуло й кілька годин після загадкової втечі, як з'ясувалося, що судно ніякий курс не міняло — воно вже кілька років іржавіло без діла, й його просто продали російській компанії. І тут власника цілком можна зрозуміти: навіщо потрібне в Києві таке корито, з яким навіть круїз до Одеси не запустиш? Одеса-то собі й так розваги знайде: вже після історії з “Ватутіним” тут іще й Ірину Білик за польоти з Росії до Криму яйцями закидали. А от у Росії на такому великому й ідеологічно витриманому лайнері можна хоч ціле літо по Волзі з концертами курсувати. І місце на цьому кориті знайдеться всім: і Ірині Білик, і Світлані Лободі, й Івану Дорну. І навіть Наталі Королевській — хоч із зеленкою, хоч без.

Юрко Космина, Lb.ua