Маска проти політикан-вірусу

прочитання: 3348
04.05.2020 11:54

Ні, ні, йдеться не про корона-вірус, а про дещо інше – зараз поясню. Перечитував класичну лекцію Макса Вебера "Політика як професія і покликання", і відвідали мене химерні думки.

Зрозуміло, передовсім я ще раз пересвідчився, що в таких текстах завжди знайдеш для себе щось нове. Але потім відчув, що мова гейдельбергського професора, який звертався до аудиторії у 1918 році, сьогодні сприймається важкувато. А думки ж для реалій України актуальні дуже й дуже. То вирішив спробувати переказати власні враження чи власне сприйняття за допомоги сучасних засобів у довільній, так би мовити, трактовці: за мотивами, як кажуть. Ну, а як хто візьметься читати і здобути інше бачення, то і чудово, обговоримо у якомусь форумі. Отже, схема питання виглядає так:

Матриця політикан-аналізу

А далі хотів був спробувати використати матрицю для розділення поважних політиків та мерзенних політиканів. Накласти її на наші реалії. Але зрозумів, що то заскладна задача. Ну одне ж діло, як воно має бути взагалі чи є в логіці Вебера, відображеній на схемі, а зовсім інше, що маємо в житті. Бо як наші місцеві депутати є безоплатними - офіційно - то насправді ж воно не зовсім так. А народні депутати? Хіба їхня заробітна платня є основним доходом? Так має бути, звісно, чи так малює картину Вебер. Як основу, ідеал.

Але, мабуть, кожен з нас має тут подумати, поміркувати? Кожен, хто цікавиться політикою, а Вебера ще не прочитав. І, знаєте, німці і у 1918 році, а ще більше потім, теж багато помилок зробили в політиці, так же? Але знайшли рішення, вивели політику на якийсь прийнятний для суспільства рівень, навчились професійних політиків і виховувати, і контролювати – цивілізовано, по Веберу. То нам підказка. Але це взагалі, а є ще і конкретні зауваження.

Лідерство

Вебер весь час згадує про вождів. Політичних. Зрозуміло, що сьогодні, після Леніна-Сталіна-Гітлера це слово має для нас зовсім інше значення, ніж на початку ХХ сторіччя. Сьогодні маємо говорити про лідерів. Спочатку демократично обраних в їхніх партіях. На підставі особистих програм чи пропозицій, з урахуванням їх реноме, біографії, реальних здобутків на тих чи інших напрямках політичної роботи. Ну а потім вже представлених суспільству. Не від окремого дуже поважного громадянина, що фінансує, а саме від партії, що обрала, а потім особисту програму лідера спільними зусиллями довела до стану загальнопартійної. Ну і, звісно, готова ту програму після виборів виконувати. Не покладаючи всю відповідальність на одну людину, нехай і високої посади, а обіцяючи суспільству власні колективні зусилля, спільну роботу. Чи може одна людина зрушити цілу країну? Як вона не вождь, а саме лідер.

І тут наведену матрицю треба вжити як фільтр: подивитись крізь нього на відомих вам особистостей і спробувати дати відповідь: в якій частині знаходиться політик Х? А його колега У? Політики вони чи політикани? Лідери чи наймані працівники?

Ідеологія

В 1918 році політичні ідеології ще не набули того виразно окресленого вигляду і такого вжитку у політичному процесі, який вони мають сьогодні. Так, були ліберали, консерватори й соціал-демократи, але ж соціалізм не мав ще радянського і, скажімо, шведського досвіду. Християни більше зважали на конфесію, ніж загальнополітичні питання. Ну, що там казати, інші часи. А наша маска чи, як ми тепер вже назвали її, фільтр? Як ідеологія відображена в ньому, де її місце?

Мабуть, там, де зовнішня мотивація, "для людей"? Тобто, служіння суспільству, державі за моральним імперативом офіцера чи поліцейського, так же? Вчитель чи лікар теж до певної міри служать суспільству, але, зрозуміло, люди в погонах, що готові за наказом командира покласти за державу своє життя – то найвищий щабель. Політик має бути десь поруч. І до цього стану не може бути іншого шляху, як тільки через особисті переконання. Чітку політичну позицію, вірність певній ідеології, тим чи іншим виразним і зрозумілим для людей цінностям. Для соціалістів – Солідарність і Справедливість. Для консерваторів – Христова наука.

Ви скажете, що в нас таких політиків нема? Так, згода. Бо ми здебільшого не такі, ми ставимо до влади демагогів, що будуть обіцяти нам світле майбутнє – взагалі, без деталізації. Ми в них не питаємо про політичні переконання з дуже простої причини: самі не хочемо нічого знати про ті ідеології, самі не маємо політичних переконань. То звідки візьмуться ідеологічно переконані політики?

Тест

А тепер практична вправа. Із застосування нового інструменту.

Як будете гуляти чи десь підете у своїх справах, то зверніть увагу, будь ласка, на ошатну, впорядковану ділянку біля якогось багатоповерхового будинку. Так, не всю ту прибудинкову територію, бо такого в нас нема, а саме окрему діляночку, що її якась невідома вам людина привела до покращеного стану. Питання: чого вона це зробила? Для себе чи для людей?

Відповіли?

Аналізуємо ту відповідь. Тест був не для тої людини, що порядкувала в себе під вікнами, тест був для вас, шановний читачу. Бо ж ви до тої невідомої вам людини приклали власне бачення, власну життєву позицію і досвід.

Думаєте, що для людей? То ви подвижник і герой, свято вірите в людей.

Думаєте, що з матеріальної вигоди для себе? Тоді ви бізнесмен, підприємець, працюйте, заробляйте, але політика – то не для вас.

Думаєте, що і так і так, трохи того, а трохи й іншого – невідомо, чого більше? То ви звичайна пересічна людина, що має, як про це каже Вебер, кожного разу думати і зважувати, що можна (чи треба) зробити для людей (чи для себе) в політичній сфері? І, бачте, інструмент універсальний, можна і до інших прикладати, і до себе. Треба вправлятись, звісно, або просто мати на увазі, не забувати про поради Макса Вебера.