Соцмережі для педагогів і батьків

прочитання: 10448
10.11.2020 16:49

Це запрошення на дистанційний навчальний курс. Для педагогів і батьків, як це вказано в назві. Але і для школярів, надто старшокласників, що вже дивляться, в який виш піти вчитись. Втім, декілька важливих обставин ми маємо розглянути до того, як ви підете віртуально навчатись (чи не підете).

Вінницька ФМГ №17

Це дуже поважний навчальний заклад, в якого ще нема сторінки у Фейсбуці. Я коли про це дізнавсь, то був просто вражений. Знаєте, будівельник, поглянувши на стелю, питає, хто це вам так зробив? Чи перукар: кому це ви довірили зробити собі зачіску? Ну так і я, будучи айтішником, здивувавсь: ну хто це так дбає про комп'ютеризацію цього закладу освіти, що забули запустити сторінку? Видавалось, що треба просто трошки допомогти.

Але виявилось, що не так все просто. Вінницькі педагоги, з якими ми в приваті про це поговорили, бачили соцмережі зовсім не так, як я. Відтак народився оцей курс для педагогів. Тепер вже видавалось, що треба просто показати більш докладно можливості соцмереж для педагогічної роботи – і процес піде. Ні, і так не пішло. Не схотіли навчатись. І тут треба нам згадати про різницю між педагогікою і андрагогікою.

Для чого вчитись?

Щоб одержати атестат зрілості і мати можливість працювати або навчатись далі. Це відповідь педагога.

Щоб мати можливість досягти конкретної мети або вирішити конкретну проблему, яка виникла на робочому місці. Це відповідь андрагога.

Дорослі, на відміну від дітей, не навчаються взагалі. От, наприклад, не можна вивчити англійську мову "для підвищення культурного рівня". Англійську вивчають, коли збираються у закордонне відрядження. Так раніше було, за СРСР. Тепер – коли вирішили виїхати на роботу за межі України.

Соцмережі дуже схожі на англійську в тому сенсі, що це тільки інструмент. Комунікаційний. Сам по собі як вміння він жодної цінності не має. Як у людини нема актуальних, важливих для нього задач, що вони можуть бути вирішені саме за допомоги цього інструменту. Чи вони взагалі-то і є, ті задачі, але людина їх не бачить, не помічає. А тим більше не потребує для тих невідомих задач якихось інструментів. Вінницькі педагоги не бачать перед собою таких задач, що вони потребували б для вирішення отих самих соцмереж. Це по факту.

А батьки? Ще не відомо, про це буде далі.

Базова школа

І отак утворилась вакансія. Або лакуна. Це як мати на увазі, що стакан напівпорожній. А як побачити, що він же наполовину повний, то для навчальної сторінки, що не стала вінницькою, з'являється поняття чи категорія "базової школи". Або, як хочете, взірцево-показової. Такої, що могла б бути до певної міри взірцем роботи в соцмережах і її можна було показати вінничанам. Бо ми ж не можемо про них забути. Отож.

Радянський вираз "взірцево-показовий" носить негативний характер, правда? Бо десь тут відчувається "показуха". Ну це коли в певну установу вкладають кошти (за рахунок інших), а потім видають це за результат роботи місцевих кадрів. А як все по-чесному? Коли ніхто не має якихось преференцій, переваг від начальства, коли всі в рівних умовах, то тоді бути взірцем і показувати колегам резуультати своєї роботи – це ж не погано? Навіть почесно, як видається. Передумова ту єдина: все має бути прозоро, публічно, ретельно обговорюватись і допомагати всім побачити плюси і мінуси, переваги і недоліки тих чи інших конкретних результатів.

Директор

В рамках курсу, про якій ми зараз говоримо, є розділ, а вірніше додаток, присвячений корпоративній культурі. Один колега підказав, що дуже важливо було б про це згадати. Безумовно, питання про те, що треба чи не треба знати, чого навчатись – воно адресує нас до оцієї саме корпоративної культури, відчуття людей в певній спільноті, що прочитати певну книжку, може послухати лекцію чи подивитись якусь освітню науково-популярну телепрограму треба. Чи не треба. А формує цю культуру і це ставлення до навчання керівник. Можна сказати лідер, як йдеться про Нову українську школу. А як про стару радянську, то там же керівник – не лідер, а начальник. Він доводить до педагогів політику партії. І уряду. А сьогодні політика уряду полягає в тому, що школа має бути самостійна в своїй освітній діяльності. В межах чи рамках, звісно, законодавства і політики місцевої влади, але самостійна.

Вінницька директорка гімназії сформувала власним прикладом, відмовою говорити про сторінку гімназії певний елемент корпоративної культури, що стосується того, треба чи не треба говорити з зайдами про справи власного колективу. А зокрема про сторінку у Фейсбуці. Педагоги підтримали. Я це явище буду в подальшому називати вінницьким синдромом. Він є, без сумніву, варіантом національного "моя хата с краю", але ж у застосуванні до соцмереж, то має право на окрему назву.

Тож як це читають директори закладів освіти, то вони мають пам'ятати: на них дивиться колектив і їх приклад формує ставлення педагогів спочатку до розмови про соцмережі, потім про роботу з цим конкретним інструментом, а потім і взагалі про навчання як таке. І діалог як головний інструмент будь-якого розвитку.

Зараз – можна на сторінці в групі Розвиток це побачити – ми розмовляємо на цю тему з п'ятьма миколаївськими директорами гімназій. Троє з них поза Фейсбуком, то маємо вінницький синдром апріорі. А двоє думають, чи варто, чи не варто?

А на підході сумські директори, обмірковуємо деталі можливого семінару з кафедрою ОІППО. Вінницький синдром? Не виключений, звісно, побачимо.

Але ж без базової школи неможливо, то будемо шукати такого директора, що йому сторінка потрібна. Бо його лідерське бачення включає сторінку у Фейсбуці як суттєвий, важливий елемент. Звісно, в чомусь його бачення тої сторінки відмінне від того, що сьогодні можна побачити на навчальній, але в чомусь вони мають бути подібніу. Як не буває двох однакових шкіл, так не може бути двох однакових сторінок. А подібні в тих чи інших деталях мають бути, про це нам з часом скаже порівняння конкретних результатів, що їх одержать базові школи.

Не директор

А хто? Так просто педагог або хтось з батьків. Або, між іншим, дідів-бабів, пенсіонерів, що хотіли б активно долучитись до шкільного життя своїх онуків. Або й педагоги-пенсюки. Це, до речі, назва відповідного Фейсбук-форуму, поцікавтесь, скільки там учасників і що вони роблять. Але повернімось краще до батьків, стосовно пенсіонерів іншим разом.

Для педагогів і батьків постає багато питань стосовно позиції власного директора школи. Ми і в це зараз заглиблюватись не будемо, а просто зазначимо, що і не директорам, хоч їх вплив на школу набагато менший за директора, але і не директорам переглянути курс не завадить. Ну так, з цікавості. А потім пересвідчитись, що таки ця інформація не була зайва.

Як ваш директор буде за те, щоб сторінку школи запровадити, то ви вже і готові. А як він мовчить і у Фейсбуці його немає, то ви можете починати вправлятись самостійно. Бо те, що ви прочитаєте на курсі, це ж тільки теорія. А вам потрібна практика. Будь ласка, не вагайтесь і не відкладайте до понеділка, починайте практикуватись тут і зараз. Як хочете, то на навчальній сторінці, там, де курс – записуйтесь у модератори форумів, що вам більше до душі. А як хочете, то запустіть власну сторінку чи групу. Не офіційну шкільну, а персональну. У вас же є персональний сайт? У багатьох педагогів є. Ну до сайту додайте ще сторінку – так само персональну. А може й групу. Директора чекати не варто.

Зазначимо ще для батьків: в будь-якій професійній діяльності вміння впевнено працювати з соцмережею буде вам суттєво допомагати. А як мають працювати там ваші власні конкретні педагоги – то ви будете вже знати з курсу. Не зайве, так же? Ну і ваші учні, вони теж мають бути під вашим контролем, хіба ні? Педагог в цій справі подає тільки пропозицію, запрошення, можливість, а реалізація залежить від учня. І вас, шановні.

Персональне запитання до голови учнівської ради чи й президента школи: хто має модерувати форум учнівської ради?

От що я хотів розповісти про цей курс, долучайтесь, будь ласка. А розмову продовжимо, як будуть питання чи зауваження, вже на сторінці. А як нема питань і зауважень, то погано навчались. Відсторонено, без налаштування на роботу, вирішення, як вже було сказано, якихось конкретних проблем. В вас нема? Або ви їх не хочете бачити.