Кожна нація має власний погляд на спільну історію

прочитання: 4219
06.01.2021 14:15

В далекому 1992 році я оприлюднив статтю в газеті міськради «Вєчєрній Ніколаєв» (українською мовою) про необхідність принципового перегляду історії Миколаївщини. Тобто, в незалежній Україні пора розповідати правду – Чорноморія не була Диким Степом, який Росія почала залюднювати наприкінці 18 сторіччя. Прикордонні з Кримом землі споконвіку були заселені запорізькими козаками. Історію усієї України та будь-якого регіону зокрема конче потрібно розглядати виключно з погляду української нації. Позаяк так завжди роблять державотворчі етноси. Моя тодішня колега по роботі в Миколаївські ОДА, нині пенсіонерка, заслужена журналістка України, росіянка А. В. написала донос прокуратурі, вимагаючи порушити проти мене кримінальну справу за «розпалювання російсько/української національної ворожнечі». Справу проти мене – депутата районної ради не ініціювали. Але від переляку перед «руцкім міром» місцева влада досі не відійшла, про що йтиметься далі.

Подвійні стандарти в процесі створення чи відновлення держав (коли одним націям дозолено те, що заборонено іншим) є неприйнятними в цивілізованому суспільстві. В Галичині після її остаточного повернення до України в 1944 році практично вся польська та німецька топоніміка набула українського звучання. Поляки на німецьких, українських етнічних землях після їхнього потрапляння до складу РП відразу надавали містам, річкам, горам польські назви. Росіяни після знищення Запорізької Січі в 1775 році перейменували всі (!) козацькі поселення на півдні та сході України. Цього року ми відзначатимемо 30-ту річницю проголошення незалежності України. Проте ніхто не порушує питання про відновлення історичних, українських назв міст та містечок, котрі досі носять тавро російської імперії. Декомунізація без дерусифікації є незавершеним процесом формування українців, як європейської нації. Президентам України Віктору Ющенку та Петру Порошенку не вистачило 10 років «патріотичного» правління для повернення нашій країні українського обличчя.

Погляньте на Миколаївщину. Козацька фортеця Орлик називається «Первомайськом» (навіть не «Першотравневськом»). Козацькі містечка Соколи, Куца Балка, Федорівка відповідно носять надані російськими окупантами імена Вознесенськ, Новий Буг, Нова Одеса. Бузький Гард обізвали «Южноукраїнськом», хоча місцеву АЕС кличуть Південноукраїнською. До складу Миколаєва належить Вітовка (сучасний Корабельний район обласного центру), котра, як і Дашів (теперішній Очаків), заснована князем Вітовтом наприкінці 14 століття. Про це можна прочитати в книжці видатного українця з Миколаєва Миколи Аркаса «Історія України – Руси», надрукованій в 1908 році. Цитую: «За часів Вітовта (1392 – 1430) на Дніпрі од наскоків татарських зміцнено було в декотрих городах кріпості, як от у Каневі, і збудовано нові: Черкаси, Кременчук, Мишурин Ріг, а коло моря кріпость Дашів і Хаджибей або Кочубей (Одеса), котру Вітовт одняв од татар; на ріці Бузі – Вітовтове (Богоявленськ)».

Іноді здається, що владці так старанно оберігають ці сліди «Новоросії», щоб дочекатись перемоги РФ у війні з Україною і отримати нагороди від російського царя. Тому й досі відзначають дні народження російських міст Миколаєва (від 1789 року), Вознесенська (від 1795 року) та турецької фортеці Ачі Кале (від 1492 року), що стала російським Очаковом.

Можна пригадати і Донеччину з Луганщиною, споконвічні землі українських козаків. Приміром, п’ять районів південної Слобожанщини, приєднані в 1937 році до новоствореної Луганської області, минулі 300 років розмовляють українською мовою. На відміну від Львова з його 5-ма російськими школами, в цих районах російських шкіл немає. Як і ЛНР. Коли агітатори з Ростовської області в 2014 році закликали місцевих мешканців приєднуватись до «руцкай вєсни», вони отримували в пику і повертали до Луганська.

Захоплені росіянами міста Луганської області також завжди були українськими. Хоча інформаційна війна, яку веде РФ, передбачає й внесення змін до текстів у «Вікіпедії». Українські та російські історичні довідки про населені пункти так званих ДНР та ЛНР вже суттєво різняться. Зокрема, термін «українські козакИ (запорізькі)» серед фундаторів зимівників, слобідок в 17-18 сторіччях підступно змінюється на «російські (донські) казАкі».

Отже, що окуповано росіянами? Луганськ, котрий починався з Кам’яного Броду, заснованого запорізькими козаками. Один з районів Луганська досі носить цю назву. Роком заснування Алчевська (на честь українця Олексія Алчевського) записано 1895-й. В російських джерелах немає жодної згадки про те, що родина Алчевських була українською. Окупований Антрацит до жовтня 1917 року належав Таганрогському округу. Антін Чехов завжди визнавав себе українцем, з рідною мовою – українською, що народився в українському місті – Таганрозі. Окуповане містечко Ровеньки в 1705 році також засноване українськими козаками. Коли президент Володимир Зеленський стверджує що українці та росіяни завжди жили мирно, він не цікавиться історією Слобожанщини. Загальновідомо, у вересні 1709 року за наказом російського царя Петра на території сучасної Луганщини було спалено 49 (!) українських козацьких поселень. Протягом трьох століть політика Московії щодо українців не змінюється.

В Донецькій області окуповано Донецьк, Макіївку, Горлівку. Донецьк бере власний початок від козацької слободи Олександрівка. Це вже потім він став Юзівкою, Сталіним. Макіївка починалась з козацької Ясинівки, заснованої в 1690 році. Горлівка відома від1779 року як українська фортеця Государів Байрак.

Коли якути з чувашами (російські військові) бігають по ОРДЛО з викриками «ми – руцкіє, ета наша земля», їх треба просто відстрілювати, як скажених лисиць. Переговори з окупантами, катами, ґвалтівниками, грабіжниками можуть вестись лише з допомогою зброї. Таких національностей, як «еленерівєц» чи «денеерівєц» ніколи не було, немає і не буде. Як і відповідних етнічних земель. Поясніть це хтось сучасним керманичам України.