Українсько-польські королі – фундатори східного партнерства

прочитання: 3885
11.01.2021 09:13

Здавалось, Гельсінські угоди 1975 року зафіксували незмінність європейських кордонів після другої світової війни. Проте подальші події: об’єднання Німеччини (без східної Пруссії та ост рейха), розпад Югославії та СРСР зруйнував міф про «непорушність». Особливо це стосується визнання світом двох однакових держав єдиної нації – Албанії та Косово.

Як наслідок, почастішали вислови окремих політиків про те, що чиїсь етнічні землі були колись захоплені іншою нацією, тому варто відновити історичну «справедливість». Про цю міфічну справедливість в гітлерівському стилі говорять і керівники РФ, захопивши молдовське Придністров’я, грузинську Абхазію, українські Крим та третину Донбасу. В контексті «справедливості» історію Нагірного Карабаху вже вивчили навіть школярі.

Водночас встановлення європейських кордонів часів середньовіччя популісти оцінюють з позицій сьогодення, використовуючи подвійні стандарти. Приміром, Сілезія (Шльонськ) чотири сторіччя була німецькою землею. Але перебування її, як і німецьких міст Гданськ чи Щецин, в складі Польщі не викликає сумнівів в історичній справедливості. Натомість, Галичина, яка протягом чотирьох століть була в складі РП, повернулась до України якось «не зовсім справедливо». Крим, що в часи Богдана Хмельницького на 2/3 був заселений українцями – мусульманами (для позначення їх навіть існувало слово «топчій») до України повернувся «не справедливо». А Кубань, котра ще в 1918 році належала до УНР, була русифікована Радянською Росією справедливо. Зазначені дурниці дозволяють собі оприлюднювати президенти, міністри чи парламентарі різних зацікавлених країн.

Тисячу чи навіть триста років тому кордони державних утворень встановлювались не лише за мовними, релігійними ознаками чи династичними зобов’язаннями, а й за особистими примхами відомих нині історичних персонажів. Тому розмови про те, якій нації – полякам чи українцям повинні належати (в історичному контексті) Малопольща, Підляшшя, Галичина, Волинь є дороговказом до глухого кута. Особливо враховуючи змішане етнічне походження найвидатніших королів Польщі та України.

Далі аналізуйте самотужки, яким народам належать наступні історичні персонажі та чи є якісь нації ближчими для українців, аніж поляки (братні білоруси ще боряться за власну державність). Особливо нижче написане буде цікавим для миколаївців, котрі нині мешкають в Кракові, Вроцлаві (Бреслау) чи Гданську (Данцігу). Нагадую про «справедливість» й історикам, що вивчають участь українців з Кочубеїва (нині – Одеса), Дашіва (нині – Очаків), Вітовки (нині – Корабельний район Миколаєва) в поході Владислава ІІІ до Варни, яка в 1444 році належала Туреччині.

1. Український король Данило (Романович) Галицький, народжений в м. Галич, 1201 рік, та похований в м. Холм, 1264 рік (нині – РП) є одним з нащадків польського короля Болеслава Кривоустого, з П’ястів. Boleslaw ІІІ Krzywousty (1086 рік, м. Краків – 1138 рік, м. Сохачів, РП).

2. Wladysław ІІ Jagello (1362 рік, м. Вільнюс – 1434 рік, м. Городок, Львівщина), засновник Ягеллонського університету, герой Грюнвальдської битви 1410 року, є правнуком українського короля Данила Галицького.

3. Син Ягелла - Wladysław ІІІ (1424 рік, м. Краків – 1444 рік, м. Варна, Болгарія). Центральний проспект м. Варни носить ім’я польського короля Владислава Варненьчика, праправнука українського короля Данила Галицького.

4. Син Ягелла - Kazimierz ІV (1427 рік, м. Краків – 1492 рік, м. Гродно, Білорусь).

5. Michał Choma Korybut Wiśniowiecki (1640 рік, м. Білий Камінь, РП – 1673 рік, м. Львів).

6. Jan ІІІ Sobieski (1629 рік, м. Олеськ, Львівщина – 1696 рік, м. Варшава), герой Віденської битви 1683 року.

Всі перелічені королі були прихильниками створення єдиної держави – конфедерації польського, литовського, українського, білоруського народів. Нині цю концепцію називають «Східним партнерством», яке має історичне підґрунтя. Ці королі володіли як польською, так і українською мовами, в тогочасній редакції. Тією українською мовою, якою були написані правові джерела: «Руська правда» (ХІ століття), Литовські Статути (1529, 1566, 1588 роки).

У м. Львові стоїть пам’ятник українському королю Данилу Галицькому. Львівський пам’ятник польському королю Яну ІІІ Собєському після другої світової війни УРСР подарувала РП. Зараз цей твір знаходиться в м. Гданськ, броварів якого Ян ІІІ власним королівським листом звільнив від сплати податків через високу якість гданського пива )))

На фото – портрети Яна ІІІ Собєського та Владислава ІІ Варненьчика, котрі знаходяться в угорському національному музеї, м. Будапешт. Мадярська опінія вважає саме цих польських королів (з українським корінням) приналежними до найвидатніших правителів європейських держав. Болгари дотримуються аналогічної думки. Українці – найрозумніші, тому і не цікавляться європейською історією…