Гей-паради не належать до правозахисту

прочитання: 3300
07.02.2021 12:09

Конфлікти навколо парадів чи маршів «гідності/рівності», необхідність публічної охорони представників спільноти ЛГБТ вимагають пояснення, за що насправді варто боротись прихильникам одностатевих шлюбів та інших варіацій нетрадиційних стосунків між людьми.

Відразу поясню, що мене не цікавлять грантоїди, котрі заради фінансової підтримки назвуться і геями, і транссексуалами, і квірами, і зоофілами або чортами з хвостами.

Не буду писати й про київські прайди російськомовних «нетрадиціоналістів», третина котрих – громадяни РФ, які щорічно приїздять до Києва помарширувати за оплату від європейських донорів. Позаяк під час війни з Росією українська держава протягом 7 років зберігає «безвіз» та транспортне сполучення з агресором, зміцнює економічні зв’язки та дипломатичну комунікацію.

В західному світі різноманітні громадські організації та спільноти домагаються реєстрації гомосексуальних шлюбів головно через матеріальні причини, пов’язані з недолугістю окремих частин спадкового, соціального права у відповідних країнах сталої демократії. Позаяк, коли створювались ці юридичні норми, ніхто не вважав геїв рівними з гетеросексуалами. Особливо впливові церковники – відомі фарисеї.

Міжнародне законодавство та національні норми нормальних країн стверджують, що усі люди є рівними перед ЗАКОНОМ, судом, у власних правах. Привілеї чи дискримінація ЗА БУДЬ-ЯКОЮ ОЗНАКОЮ є забороненою. Українська Конституція фіксує цю фундаментальну рівність (справедливість) в ст. 21: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», ст. 22: « Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними», ст. 24: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ІНШИМИ ОЗНАКАМИ».

Всім відомо, що в сучасному світі існує успадкування майнових та немайнових прав згідно заповідальних розпоряджень живого спадкодавця. У випадку відсутності заповіту в будь-якій формі відбувається успадкування за законом. Чому одностатеві пари бажають законодавчого закріплення права на реєстрацію їхніх шлюбів? Через таке поняття, як «обов’язкова доля».

Звернімо увагу, приміром на ФРН. Там обов’язкова доля виникла в 1976 році завдяки реформі сімейного права. Від того часу в Німеччині різко зменшилась кількість розлучень. Позаяк з’явилась обов’язкова доля подружжя, чоловіка та жінки, в спадковому майні, незалежно від заповідального розпорядження, таємницю якого ніхто не порушує. Тобто, якщо чоловік вчинив таємний заповіт на користь будь-кого, його дружина (коли він про неї «забув») все одно після його смерті отримає власну обов’язкову долю у спадковому майні. В цій країні така доля (окрім дружини або чоловіка на неї мають право живі батьки) – не менше 1/2 частини, яка належала б їм за законом, у випаду відсутності заповіту. Німецькі особи з обов’язковою долею за законом є кредиторами, котрі мають право вимагати від спадкоємця за заповітом виплати їм їхньої долі.

У Франції батьки померлого не володіють обов’язковою долею. Але така доля належить тому з подружжя, хто пережив спадкодавця та дітям померлого. Окрім того, французькою особливістю є пріоритет дітей над чоловіком/жінкою та більша доля шлюбних дітей в порівнянні з позашлюбними (бастардами). Хоча бастарди, на відміну від гомосексуалвв, на європейські паради гідності не виходять )))

Натомість в Австрії, Греції, Чехії обов’язкові долі шлюбних та позашлюбних дітей не відрізняються – половина частини, що могла б відійти їм в якості спадкоємців за законом. До речі, в Данії обов’язкова доля дітей складає лише 1/4, що безпосередньо впливає на одну з найнижчих народжуваність серед європейських країн.

В Португалії обов’язкова доля однієї дитини дорівнює 1/3 долі за законом. Коли в померлого спадкодавця дітей більше, аніж одна, їхня доля, що ділиться рівно на всіх дітей, складає 2/3.

В Іспанії обов’язкова частка спадкового майна складе 2/3. Але усі діти мають право лише на 1/3. Іншу третину заповідач ще за власного життя може заповідати в якості додаткової долі для «улюбленої» дитини. Іспанія – єдина європейська країна, що визнає наявність улюбленої (в правовому сенсі) дитини, тобто «найрівнішої серед рівних» )))

В Англії з її англо-саксонським прецедентним правом від 1975 року діє «Акт про спадкування». Рішенням суду, незалежно від змісту заповіту, подружжя, що пережив/ла померлого та діти можуть отримати «розумне утримання» від спадкоємця, який вступив у права. Для подружжя (жінки або чоловіка) розумне утримання, в якості обов’язкової долі, може з’явитись лише у випадку, якщо він/вона не зареєстрував/ла новий шлюб.

Всі європейські країни та півсотні членів ООН, що використовують англійське прецедентне право (з власними історичними варіаціями), передбачають в тій чи іншій мірі існування обов’язкової долі подружжя, незалежно від потаємного змісту заповіту чи заповідальної угоди, оформленої за життя заповідача. Україна рухається власним шляхом. Куди? Тому у нас частини подружжя/жінка та чоловік/ не мають обов’язкової долі в спадковому майні. Про інвалідів – окрема розмова.

Одностатеві пари воюють за повну легалізацію гомосексуальних шлюбів у власних країнах. Щоб той з гей-подружжя, хто залишився живим, незалежно від існування заповіту, дітей, мав законне право на обов’язкову долю в спадковому майні. Але відповідні зміни в національному законодавстві не досягаються через скандальні, конфліктні паради.

Додатково активісти спільноти ЛГБТ змагаються і за власні соціальні права. Коли пересічна подружня пара укладає страхові угоди з однією страховою кампанію, вона має бонус. Якщо задля складної, коштовної операції бракує грошей на страховому рахунку чоловіка/жінки, він може скористатись страховим полісом власної жінки/чоловіка (коли вони перебувають в легальному, законному шлюбі), де гроші є. Партнерські одностатеві пари, без зареєстрованих шлюбних відносин, такої можливості позбавлені. Тобто, замість того, щоб відповідно корегувати безліч законів, треба лише легалізувати одностатеві шлюби. Зазначений спосіб забезпечення загальної рівності усіх перед законом, незалежно від сексуально орієнтації, є найбільш дієвим.

Фальшивим захисникам доволі гнучких християнських цінностей нагадаю дещицю.

Перші три сторіччя від моменту виникнення християнство вважалось лише молодою гілкою давнього юдаїзму, котрий, як і посталий в 7 сторіччі нашої ери іслам, визнавав нормальним існування більш, як однієї дружини, рабинь, з якими встановлювались сексуальні зв’язки, позашлюбних дітей тощо.

Всі римські папи, по теперішній день, були або геями, або традиційними мужчинами, що легко порушували целібат (кохали жінок, підтримували власних дітей).