Бути чи не бути…колаборантом?

прочитання: 3933
10.03.2021 15:36

Питання в заголовку не таке просте, як здається. Воно б не виникало в притомних українських громадян, якби на 8-му році війни з РФ, котра окупувала Кримську область та третину Донбасу, вбила 14 тисяч громадян України, завдала матеріальних збитків жертвам агресії в розмірі не менш, як 30-ть мільярдів євро, українська держава вжила б виправдані усім цивілізованим світом заходи.

У випадку війни це: ліквідація дипломатичних стосунків з країною-окупантом; припинення транспортного сполучення між Україною та Росією; націоналізація будь-якого майна – власності російських громадян та РФ на території, контрольованій урядом України: звільнення з роботи усіх українських громадян, які володіють другим-російським громадянством та/або мають близьких рідних (згідно декларацій) – громадян РФ; зменшення товарообігу між агресором та жертвою до нуля; заборона українцям працювати на території Росії; закриття усіх ЗМІ, що зареєстровані в Україні, але працюють на РФ.

У президента П. Порошенка було 5 років, щоб зробити бодай щось з вище наведеного переліку заходів. Результат - 0. Кандидат в президенти України ZE стверджував, що війна не закінчується через те, що команда П. Порошенка «заробляє на війні». Презумпція невинуватості не скасовує закони формальної логіки та здорового глузду – хто тепер майже 2 роки заробляє на війні? Принципово В. Зеленський, як і його попередник, погоджується на російські умови ведення «гібридної» війни. Коли одні канали закривають (за антиукраїнську пропаганду), а інші за аналогічну діяльність не чіпають, коли членів власної команди навіть за «зраду Батьківщини» забороняють звільняти з посад, коли українські спортсмени, митці безпроблемно заробляють гроші в РФ під час війни, нормальна людина не може повірити, що президент та його оточення планують колись звільнити окуповану територію України. Lexnonfavetvptis delicatorum(закон не є схильним до людських примх), казали давні римляни. Уся раптова «санкційна» діяльність В. Зеленського та «слуг народу» виглядає саме як задоволення його примх, тобто, боротьба з тими, хто зазіхає на його рейтинги. Адже ніхто не скасовував ст. ст. 110 - 111 КК України. Проте чомусь українських громадян, обтяжених свіжими санкціями, НІХТО ДОСІ не намагався притягнути до кримінальної відповідальності за вище згаданими статтями. Хоча вони діють проти України публічно, цинічно та зухвало. Замість реальної боротьби представники влади намагаються вчергове заговорити проблему – в безплідних дискусіях про майбутній закон «Про колаборацію».

Під колаборацією цивілізований світ розуміє співпрацю з ворогом, котрий воює з державою, громадянином котрої є колаборант. Різновиди колабораціонізму: військовий (допомога агресору – РФ із зброєю в руках, співпраця з ворожими армією, поліцією, спецслужбами); економічний (робота на підприємствах ворожої держави, сплата податків в державний та місцеві бюджети окупанта - РФ, включно з комунальними платежами за нерухоме майно в окупованому Криму); культурний (співробітництво з країною-агресором та росіянами в духовній царині); адміністративний (співпраця з окупаційними органами влади у владній, самоврядній, освітній, медичній, комунальній сферах життя).

Повертаюсь до назви допису. Одне видавництво з РФ запропонувало мені контракт (співучасть в перекладі польської книжки російською мовою). Маючи багатий досвід роботи з українськими громадянами під час війни, російські видавці та виробники перекладів популярних західних фільмів вважають – мені краще діяти під псевдонімом, як роблять (!) сотні українських представників інтелектуальної «еліти». Контракт якісний: авансовий платіж, авторські та суміжні права, нерозголошення, реальні строки, санкції тощо – всі розділи якісно сформульовані. Робота виключно дистанційна, долари можуть надходити на мій рахунок в будь-якому українському банку. Для бізнесу війни не існує.

Виправдання власним діям шукати не треба. Воно булькає на поверхні політичного бульйону. Як кажуть українські футболісти, тренери «Мнє нада карміць сємью». Україна за 37 років загального трудового стажу та особливі заслуги, відзначені державною нагородою («Хрестом Івана Мазепи») виплачує мені пенсію – аж 2 тисячі 200 грн на місяць, після останнього розрекламованого «слугами» підвищення. Про родини, які треба годувати, розповідають й 400 тисяч заробітчан – українських громадян, що під час війни постійно працюють на території РФ. Знайти в Миколаєві гідну роботу, коли тобі вже виповнилось 60 років, - з галузі фантастики. Якщо ти, звісно, не колишній комуніст, регіонал, досвідчений в схемах, «відкатах» держслужбовець.

Сучасна влада в Україні залишає фахівцям малий вибір: або мігрувати в Європу, або патріотично помирати від голоду вдома, або колаборувати – співпрацювати з агресором. Найважчим покаранням від Творця є примус робити вибір. ЩОДЕННО та САМОСТІЙНО…