Напередодні відкриття ринку землі

прочитання: 4763
22.03.2021 17:12

Коли я чую, як президент України та чільні представники його партії обіцяють (турецьким бізнесменам, кредиторам з МВФ тощо) на початку чергового ковідного літа відкрити вільний ринок землі, усвідомлюю, що ці діячі говорять про те, чого не розуміють. Позаяк живуть в якійсь іншій країні.

Тема вільного продажу, без якого є неможливим «вільний ринок землі», є настільки об’ємною, що не вкладеться в п’ять чи десять блогів. Я працював регіональним юристом в американо-українській програмі «Агроінвест». Тому перелічу лише основні аксіоми, вочевидь, невідомі більшості народних депутатів («СН», «ЄС», «Батьківщина»), що змінили чинне законодавство з метою «відкрити ринок землі». Отже, що треба знати. І депутатам, і власне громадянам, які очікують значного підвищення рівня власного життя в наслідок вільного продажу української землі іноземним громадянам. Поясню без спеціальних термінів. Вважайте це лікнепом.

1. Вільний продаж, про який мовиться, стосується лише земель сільськогосподарського призначення. Коли ви продаєте/купуєте житловий будинок, ви продаєте/купуєте і землю під цією будівлею, котра надавалась (початково) для будівництва житлового будинку та його обслуговування. Забудовники міст житловими коробками-хмарочосами також купують земельні ділянки. І раніше купували.

Усім переліченим не заважали комедійні «мораторії». Як і народним депутатам, міністрам, прокурорам, суддям, працівникам офісу президента – власникам десятків та сотень земельних ділянок в усіх регіонах України. До слова, іноземні дипломатичні та консульські установи в Україні збудовані на земельних ділянках, попередньо придбаних у власність.

2. Земельні відносини регулюються Конституцію України та земельним кодексом, ч. 5 ст. 22 якого звучить наступним чином: «Земля сільськогосподарського призначення не може передаватись у власність іноземцям особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам». Ця заборона не с стосується земельних ділянок іншого призначення.

3. Заборона на вільний продаж земельних паїв, яку парламент щороку продовжував ще на рік, а потім ще на рік….легко оминалась земельним баронами, як їх називають. Існує принаймні три найбільш поширених шляхи фактичної купівлі земельного паю. Всі тонкощі не буду розкривати. Натякну на загал.

Перший — найменш витратний. Його, приміром, полюбляє найбагатший депутат Миколаївської облради, засновник 38 підприємств. Він знаходить в районах області бабусь – власниць паїв, старіше за 80 років. Платить їм дрібні гроші і викликає свого нотаріуса додому. Бабусі нотаріально оформлюють заповіт на користь депутата, за пів року помирають і… борець за народний добробут стає власником чергових гектарів землі.

Другий спосіб пов'язаний з довгостроковою орендою (до 50 років) земельних паїв.

Третій спосіб — фактична купівля земельного паю через оформлення оплати, як грошової позички, яка не повертається. А право на землю за потрібним рішенням суду переходить до позичальника.

4. Створення земельного кадастру, який би охоплював всі землі в Україні ще не завершено.

5. Попри законодавчу заборону чіпати землю берегів рік (великих – в межах 100 метрів, малих — до 50 метрів) практично всі береги річок розорані. Ці землі місцеві мінігархи називають «нєучтьонкой». Мова йде про сотні мільйонів гривень в кожній області, які щороку банально потрапляють замість бюджету до кишень «смотрящіх».

6. Запрошуючи інвесторів, керівники України говорять про вільний ринок землі в контексті швидкої приватизації 10 мільйонів гектарів земель, що поки знаходяться в державній власності. Саме про продаж іноземцям цього загальнонаціонального багатства йдеться в прес-релізах офісу президента.

Земельна реформа, завершальним (а не початковим) етапом котрої є вільний ринок земель аграрного призначення, передбачає кілька нижче зазначених кроків.

6.1. Ухвалення реституційного законодавства. Треба повернути землю чи грошову компенсацію спадкоємцям тих землевласників, у котрих землю забрали під час створення в Україні колгоспів (1922 – 1958 роки). Уявіть: земля в якомусь селі протягом кількох сторічь була власністю Терещенків. Потім землю забрали в колгосп і в 1995 році розпаювали, ніхто з Терещенків в колгоспі на той час не працював, але працювали Іванови, батьки яких прибули в Україну в 1933 — 1991 роках. Тепер в правнуків Терещенків землі немає, а Іванови торгують власними земельними паями. Поясніть цю «справедливість» інвесторові та пообіцяйте, що в Україні більше не буде революцій з колективізаціями, реваншом онуків куркулів тощо.

6.2. Необхідно завершити роботу по наповненню земельного кадастру інформацією про всю землю в Україні. Будь-який український громадянин з допомогою власного гаджету (про державу у смартфоні згадали?) повинен протягом хвилини дізнаватись, хто є власником будь-якої земельної ділянки в межах держави Україна.

6.3. Провести реальну судову реформу. Інвестор не прийде, якщо не буде переконаний — в незалежному, об’єктивному українському суді можна захистити власні права. Навіть без особистого знайомства з амбасадорами, прем’єром, міністром юстиції, «інвестнянею» чи керівниками ОПУ, КМУ, ГПУ.

6.4. Закінчити інвентаризацію усіх земель сільськогосподарського призначення (з оцінкою станом на 01. 01. 2020). На папері вона триває вже кілька років. В реалі — блокується.

6.5. Провести значну просвітницьку роботу серед дійсних та потенційних власників земель аграрного призначення. Визначити в уряді лише одну особу, уповноважену давати коментарі, роз’яснення щодо «вільного продажу землі в Україні». Всім іншим (депутатам, міністрам, прес-секретаркам)— ЗАБОРОНИТИ ВВОДИТИ В ОМАНУ ДОВІРЛИВЕ НАСЕЛЕННЯ «власним, особистим» розумінням (?) суті земельної реформи.