Де ми і де вони, чому?

прочитання: 16677
16.04.2021 16:10

Під терміном «вони» я розумію європейців, словом «ми» я кваліфікував українських виборців - локшиноїдів.

Щоб порівняння відзначалось максимальною коректністю, я обрав одну з доволі небагатих країн Європи – Португалію.

Чому саме її?

  1. Після Польщі ця країна посідає друге місце (у відсотковому вимірі до автентичних громадян) за числом мігрантів з України протягом 2018-2019 років, тобто «доковідного» часу.
  2. Португалія має більшого, за населенням в 4 рази, сусіда – Іспанію. В Португалії мешкає 9 мільйонів осіб, з них українців – 200 тисяч. В 40-мільйонній Іспанії громадян України в 10 разів менше, аніж в Португалії. Іспанія двічі намагалась підкорити Португалію. Безуспішно. Україна аналогічно межує з більшою РФ. Історію «братських» взаємовідносин ви знаєте.
  3. Кожен португалець, окрім рідної мови, чудово розуміє іспанську. Але іспанці абсолютно не володіють португальською мовою. Ситуація дуже нагадує українців та росіян. Хоча іспанці не фарисействують, себто не кличуть португалів «братнім народом».
  4. Португальці першими серед країн – членів ЄС спростили для українців механізм набуття португальського громадянства, без відмови від українського паспорту. Португалія визнає подвійне громадянство.

Надаю трошки статистики для розуміння португальської дійсності. Мінімальна зарплата в цій країні складає 740 євро на місяць Українська «мінімалка» досягла 6000 гривень. Задля отримання соціальної пенсії від держави необхідно мати лише 15 років страхового стажу (в Україні для чоловіків – 35 років, для жінок – 30 років). Мешкаючи в Лісабоні пара пенсіонерів за квартиру з 2 спальнями платить 600 євро на місяць, разом з комунальними послугами. На продукти цій парі цілком вистачить 150 євро на місяць. Порівняйте самі ці показники з українськими цінами.

Усю вище наведену інформацію ви легко знайдете на сторінках мережі Інтернет. Там можна дізнатись й більше про реальне життя в Португалії. Я натомість хочу запропонувати порівняти те, що ніхто не порівнює. Поцікавтесь, яку астрономічну суму українські платники податків витрачають на королівське утримання власних минулих президентів, прем‘єрів: Леоніда Кравчука, 1934 р. н, винахідника «кравчучок»; Леоніда Кучми, 1938 р. н, щедрого дарувальника РФ флоту, Криму; Вітольда Фокіна, 1932 р. н, злодія, що зробив безробітну онуку доларовою мільйонеркою; Юхима Звягільського, 1933 р. н, ізраїльтянина, котрий успішно розкрадав український бюджет. В найбіднішій за рівнем життя більшості населення країні Європи – Україні колишні чиновники, котрі й довели багату країну до стану жебрачки, разом з членами власних родин безоплатно мешкають в палацах з басейнами, саунами, охоронцями, водіями, кухарами, прибиральницями. Все життя відпрацювавши на держслужбі, ці «руки, що ніколи не крали» та їхні дружини, невістки, зятьки, діти, онуки абсолютно безкарно декларують мільярдні статки в якості понад успішних бізнес-леді чи мега-власників виробництв. Як тільки чоловіка призначають на посаду, жінка починає отримувати десятки мільйонів дивідендів )))

Порівняймо з Португалією. Для прикладу я взяв таку видатну особу, як Anibal Cavaco Silva. Пан Сілва, 1939 р. н, протягом 10 років був прем’єром в Португалії, ще 10 років цей доктор економічних та філософських наук очолював країну в якості президента. Анібал Сілва, окрім рідної мови, вільно володіє іспанською, англійською, німецькою, французькою мовами. Після закінчення політичної кар’єри португальський екс-президент продовжує викладацьку та наукову діяльність. Протягом 20 років державної служби Анібала його дружина навіть не зареєструвалась в якості підприємниці. Вона етнічна німкеня/португалка, тому не знає українського «ноу хау» – отримання чоловіком хабарів яко нечуваних прибутків його жінки, підприємниці.

Мешкає колишній прем’єр у власному будинку разом з дружиною, в курортному містечку Кашкайш, столична агломерація Лісабон. В будь-якого українського обласного прокурора є більш коштовні хороми. Ні про яке службове безоплатне житло для екс-президента в Португалії ніхто навіть не веде мови. Що фінансується з держбюджету країни? Зарплата одного водія, одного кухара, одного робітника, однієї прибиральниці та відеоспостереження за будинком. Коли пан Анібал разом з дружиною покидають країну на час відпустки, держава за кордоном забезпечує пару одним (!) озброєним охоронцем. Дорослий син подружжя мешкає окремо. Його імені, адреси, місця роботи не знають навіть місцеві журналісти. ЖОДНОГО СПРИЯННЯ СИНОВІ З БОКУ БАТЬКА – ПОСАДОВЦЯ ніхто й ніколи не помічав.

Ані мільярдів доларів, ані сотень підприємств, десятків тисяч гектарів землі чи автопарків коштовних авто, ані лондонських палаців та футбольних клубів людина, котра протягом 20 років керувала європейською країною, не декларує. Бо цього атрибуту українських олігархів від політики у Анібала Сільви просто немає. Але він особисто знайомий майже з усіма живими нобелівськими лауреатами в галузі економіки, літератури; щороку відвідував, до пандемії, Віденський бал та європейські кінофестивалі; у власному будинку приймає гостей з Голівуду чи Нобелевського комітету.

Скоробагатькам з українськими паспортами та державними посадами означений стиль життя ніколи не зрозуміти. Вони навіть під час війни, пандемії не можуть ні про що замислюватись, окрім «дерибанів», «відкатів», «проплат», «офшорок», «вкусних тєм», кешу… Тому Португалія знаходиться там, а Україна – тут. І в найближчі 20 років (життя одного покоління) змін не відбудеться. На жаль.