Спочатку помирають книгарні, потім – міста…

прочитання: 7990
11.05.2021 12:36

«Біографія будь-якої освіченої людини повинна містити дуже детальний опис того, що він прочитав та коли. Позаяк, в якомусь сенсі, ми є тим, що ми читаємо» (Джозеф Епштейн, американський літератор).

Писати треба тоді, коли вже неможливо мовчати. Ця істина стосується й блогів.

Вчора, крокуючи Центральним проспектом повз те, що залишилось на місці колишньої миколаївської книгарні «Кобзар» (на фото), міркував над вище цитованими словами Д. Епштейна. Згадував випускників місцевого педінституту Юрія Любарова, 1965 р. н. та Юрія Гранатурова, 1960 р. н, котрі народились в Миколаєві, постійно мешкають в обласному центрі й нині відповідають «за культуру» в краї та місті.

Я не такий «корінний», як перелічені чиновники. Живу в Миколаєві лише від 1976 року. Але пам’ятаю часи, коли в кожному районі міста існували книжкові магазини, філармонія збирала аншлаги на концертах хорової музики, а на горішньому танцмайданчику в яхт-клубі звучали пісні «Deep purple». До речі, місцевий яхт-клуб є одним з трьох найстарших в Україні, а обсерваторія та будинок офіцерів флоту цьогоріч відзначатимуть власне 200-річчя в очікуванні поточного та капітального, відповідно, ремонтів. Морське офіцерське зібрання було відоме не лише роялем, за котрий сідав і козацький нащадок Микола Корсак (майбутній композитор М. Римський-Корсаков), а й бібліотекою. Аналогічну офіцерську бібліотеку в Севастополі заснував рідний брат нашого миколаївського Миколи Аркаса. Читання книжок в ті часи було ознакою еліти суспільства.

Повертаємось в сьогодення. Протягом 4 десятків років Миколаїв залишається єдиним обласним центром України, де приміщення філармонії відсутнє. Навіть в Сіверськодонецьку та Ужгороді, центрах Луганської і Закарпатської областей (містах з населенням до 120 тисяч осіб), філармонійні зали є. Миколаїв – місто корабелів чи дебілів, котрим і філармонія, і книгарні просто непотрібні за визначенням?

«Буква», «Молода гвардія» чи «Клуб сімейного дозвілля» - маленькі забігайлівки, які площею та повною відсутністю реклами програють будь-якому генделику. До слова, в Миколаєві легально торгують алкоголем 1100 (прописом – одна тисяча сто) точок. В умовах локдауну завдяки роботі продуктових супермаркетів можна без проблем цілодобово купувати горілку з пивом. А ось книжки – зась. Це ж не продукти харчування. Без читання, на відміну від «бухання», можна жити. Не лише можна, а й потрібно. Так вважають і уряд, і МОДА, і керівники міста, і, на жаль, навіть журналісти. В жодному так званому іміджевому інтерв’ю місцевих чиновників, ані перед виборами, ані опісля, ви не побачите питань: «Яку книжку Ви особисто прочитали останньою? В якому році? Де Ви її купили?»

Читання коротких твітів, фейсбучних реплік самозваних лідерів громадської думки ніколи не замінить чуда – прочитання книжки. Умінням читати Творець нагородив виключно Людину. Це привілей. Він є недоступним для дельфінів, мавп чи собак з кіньми. Розумні пси (ангели, яких Бог створив для людей) іноді плачуть від безсилля – вони хочуть читати, але не можуть. На завершення процитую канадського вченого, перекладача, поліглота Альберто Мангеля: «Буде ганьбою, якщо розвиток видатної технології (Інтернет) закінчиться загрозою тому інтелекту, який власне й народив її».