Народний Рух України

перегляди: 18269
30.09.2022 21:17

…живий, працює, подає свою точку зору на деякі наші суспільні проблеми. Хоч я про нього давно не чув, ну, помилявсь, друзі допомогли в цьому пересвідчитись. Тепер можна той згаданий текст і обговорити.

1. Учасники

О, тут без обмежень, всі, хто хоче приєднатись до розмови, обговорення публікації науковця – будь ласка. Втім, когось я запрошу і персонально. То мої особисті знайомі і я можу до них звертатись з таким проханням або пропозицією: Віктор Мних, Юрій Діденко, Роман Семчишин, Тарас Кремінь, Гліб Головченко.

Дуже б мені хотілось з цього приводу почути і Яна Чарнецького, втім, він хоч колись і прийняв мою пропозицію Фейсбук-дружби, але на контакт не йде, а це дуже прикро. Відтак зробимо ще одну спробу.

2. Формат

Зрозуміло, як хто має десь блог чи публікується на сайті ЗМІ, а може громадської організації, партії, то будь-ласка, пишіть свої есеї і ставте їх там, де вам зручніше. А потім посилання – коментарем до згаданої публікації Павла Гриценка, щоб в нас же утворився ланцюжок, смужка новин чи протокол обговорення.

А, може, хтось схоче поставити свій текст тут, на ПН, але не має такої можливості? Тоді засилайте мені текст, я зроблю публікацію від вашого імені.

Якщо ж хтось цікавиться краєзнавчою роботою і побажає стати постійним автором згаданого Вітовського блогу, то будь ласка, ми з паном Мнихом радо приймемо вас у нашу компанію. І, зважте, це буде практична відповідь автору, так же?

3. Передумова

Але є передумова для участі в обговоренні. Учасник має для початку сказати про свої політичні переконання. Не членство в партії – це інше, саме про свою особисту політичну позицію. Я думаю, що це важливо тому, що хотів би побачити цю розмову не в філологічному чи культурологічному аспекті, а саме в політичному. А тут, звісно, без чіткого розуміння для читача, який у кожного з учасників політичний світогляд, розмови не вийде.

4. Історична довідка

Коли Рух був ще не партією, а саме народним рухом, я належав до його прибічників чи симпатиків. Як і багато інших колишніх радянських громадян, що жили в Україні і бачили її саме незалежною державою. Активісти організації називали себе націонал-демократами (поєднання націоналізму і лібералізму), що всім було цілком зрозуміло як протиставлення партократам з КПРС. Потім, вже за часів незалежності, Рух мав можливість висунути зі своїх лав принаймні дві сучасні партії – консервативну (чи християнську) і соціалістичну (чи соціал-демократичну). В такому випадку Україна йшла б до Європи більш послідовно і результативно. Втім, він залишивсь на невизначених ідеологічних позиціях. Бо сказати про етнічний націоналізм було б надто несучасно, а зробити вибір між одною зі згаданих найбільш популярних в Європі ідеологій не вдалось. Відтак, ані партійна програма, ані її організація, вся партійна конструкція, що будується на засадах «націонал-демократизму», не здобувають жодної прихильності виборця.

Це я так думаю, а учасники дискусії про свої міркування нам ще скажуть. Втім, без звернення до історії, як завжди, не обійтись.