Старість

перегляди: 6095
01.11.2022 18:45

Згадав, як з дівчинкою Тетяною
Сидів за партою дерев’яною.
Потім вона десь зникла у Франківську,
Я – вже студент, щоб не служити в війську.
Нині старенькій жінці не позаздриш,
А колись за нею бігав весь Калуш.
Ноги Тетянки росли мов від шії.
Хлопці вздовж доріг стояли німії.
Пам’ятай, каже бабця, ти – царівна,
Зовнішність сплине, а внутрішність вічна.
Репутація з нами завжди поряд,
І це – не те, що про тебе говорять.
Вона робить твою спину прямою,
Коли нема неправди за собою.
Онука слухає власну бабусю,
Мудрі слова не спинити у вусі.
Якби хтось дав розум у юні роки,
Створили б ми щось видатне, на віки.
Дійшла наша черга повчати малих,
Здається нам – мудрі тренують дурних.

Насправді ніщо не владне небесам.

Всі помилки ти мусиш робити сам.

Щоби потім, наприкінці дороги,

Сказати, глянувши собі під ноги,

Я рухався так, як завжди і хотів,

Чи бажала, як це жінка казала.

Мені траплялись і гроші, і любов,

Довелось падати і вставати знов.

Таким конче буває справжнє життя.

В цьому весь сенс – в очікуванні чуття.

Поки останній промінь не завітав,

Зроби все, що комусь колись обіцяв.

А далі ти можеш спокійно іти,

Туди, світ заочі, ув інші світи.

Коли народжуємось, у перший день,

Кричимо самотньо, до зриву легень.

Вмираємо теж, зі смертю – сам на сам,

Волання сповзає по мертвим губам.