Чим закінчилась весна на Зарічній вулиці

перегляди: 4531
07.01.2023 08:41

Аналізуючи класику радянської пропаганди, неможливо оминути фільм «Весна на Зарічній вулиці», одну з улюблених кінострічок наших батьків. Хоча фільм про кохання в Запоріжжі, усі мешканці Донбасу вважали, що кіно про них, молодь з Маріуполя, Лисичанська чи Бахмуту. Наші мами досі полюбляють цю стрічку. Вона ж оповідає про них, молодих, здорових, вродливих та впевнених, що ось-ось, незабаром почнеться райське життя. Бо війна з німецькими окупантами закінчилась, генералісимус Йося помер, його культ буде знищено, комунізм збудують незабаром.

Традиційно намагатимусь уникати оціночних суджень. Наведу лишень неспростовні, загальновідомі факи про кіно та обставини, з ним пов’язані.

Фільм вироблено на «українській» кіностудії в Одесі протягом квітня 1953 року (в березні помер Сталін) – листопада 1956 року (повстання угорців, знищене Росією/Радянським Союзом тривало від 23. 10. 1956 до 11. 11. 1956). Вихід в прокат стрічки про весну вдало перебив новини про іншу весну, залиту кров’ю в Будапешті. Орбан, звісно, фсбешнелайно. Але поясніть йому, чому вбивці мадярів в 1956 році саме в теперішній Україні користаються пільгами УБД. Такими значними пільгами та шаною, яких вони не мають в жодній колишній республіці СРСР, навіть в Росії. Перш, аніж звинувачувати очільників Угорщини, подивіться на власні бородаті мармизи у дзеркалі. Ви три роки поспіль казали те («нада проста пєрєстать стрєляць»), що нині слідом за вами повторює мадярський боневтік.

Прізвища авторів сценарію, режисерів, операторів, композиторів картини про майбутню весну народів не називаю, щоб уникнути звинувачень в антисемітизмі. Тим паче, слова пісні «мнє знакома каждая палатка, гдє нальют мнє кружечку півка» були відзначені преміями за геніальність поетичного образу. Це ж – не пропаганда алкоголю? Як і не є рекламою тютюнопаління сцени, де головний герой після пива смалить цигарки/папіроси, лежачи у власному ліжку.

Події фільму, котрий до епохального з’їзду КПРС в 1961 році встигли побачити 33 мільйони глядачів, відбуваються в 1953/1956 роках в Запоріжжі, населення якого тоді налічувало 380 тисяч осіб, з яких українцями себе вважали 70 %, росіянами називались 25 % мешканців обласного центру. Станом на кінець 1956 року українськими в місті залишались лише 35 % шкіл, в усіх інших навчальний процес провадився російською мовою.

Про акторів та їхніх типажів варто сказати окремо. Третина героїв – 7 осіб носять українські прізвища, включно з головними: Т. Левченко та О. Савченком. Проте ЖОДНОГО українського слова в цій російській картині про Україну ви не почуєте. УСІ ролі віддані російськомовним росіянам, щоб «хохличьота нє іспортілі». Фільм, зпродукований ніби на українській кіностудії, наклав табу на слово «Україна». Ані в Запоріжжі, ані в Одесі, на думку авторів кіно, в 1956 році України вже немає. Нагадаю, все відбувалось в часи, коли УПА збройно продовжувала воювати на українській землі за незалежність України. С. Бандера ще був серед живих. Росія планувала вбивство Л. Ребета, яке було виконане 12. 10. 1957. Всі вбивці, що організовували фізичну ліквідацію Л. Ребета, С. Бандери, засуджували борців за волю України іменем російських окупантів, й дотепер в ніби незалежній державі вшановуються в якості учасників війни, УБД, ветеранів суддівського корпусу.

В Кремлі споконвіку воліли бачити українців: російськомовними салоїдами, мовчазними трударями, слухняними виконавцями усіх вказівок з Москви. Підкоряйтесь «старшому братові». Інакше отримаєте ракети, бомби, міни, прямо у ваші житлові, пологові будинки, дитячі садки, школи на Зарічній вулиці. «Коли весна прийде не знаю, але кацапівповбиваю», - так хлопці з ЗСУ переспівують відому пісеньку з популярного колись серед наших батьків кіно.