«Підписздесь» на заводі «Зоря»-«Машпроект»

27.03.2013 14:45

У 2007 році, після закінчення школи, я підписав контракт з заводом, згідно якого завод оплачує моє навчання в інституті, виплачує мені стипендію, а я після закінчення ВУЗу маю відпрацювати у них мінімум 5 років.

Цей час прийшов. Нещодавно я закінчив Харківський авіаційний інститут і зараз влаштовуюсь на роботу. Але при влаштуванні та й під час ще навчання я дізнався, що не все так гарно, як може здатися на перший погляд.

Написати цей допис мене винудила ситуація з моїм влаштуванням, і, так би мовити, роздвоєння особистості зі сторони заводу. Оскільки згідно контракту завод зобов’язаний мене працевлаштувати, а місць там немає, мене влаштовують замість декретчиці, яка зараз у соціальній відпустці.

Приблизно два тижні тому мені видали проект наказу, на якому потрібно збирати підписи всіляких служб, інструкторів, начальників, медкомісії і т.д. Але складається враження, що я влаштовуюсь не на завод, а в якусь шарашкіну контору чи дитячий садок, де працюють люди з дитячою відповідальністю. Через вину працівників (або працівника) заводу, я знову буду збирати ці підписи, проходячи чергове коло всіляких бюрократичних витівок. В перший раз вони помилились прізвищем тої самої декретчиці і мені довелося переписувати заяву про працевлаштування. В другий раз, коли я вже пройшов всі (!) служби, інструктажі та медкомісію, раптом виявили ще якусь помилку.

Роздвоєння особистості заключається в тому, що після певних подій 21 серпня і 10 вересня минулого року (Слава Коренюгіну і Марчуку за 15-денний відпочинок в санаторії) на заводі мені переконливо промивали мізки зі словами «Так же не можна! Треба бути відповідальним, відповідально ставитись до роботи! Не можна кидати димові шашки…» і так далі. Тепер я бачу з якою «відповідальністю» треба ставитися до своєї роботи. Свої помилки на заводі повідомляють з такою інтонацією, нібито так і треба… Ну а що, побігаєш ще раз…

Під час навчання завод теж не дотримувався положень контракту. По договору, вони мають виплачувати стипендію у розмірі на 30% більше, ніж державна. Але моя стипендія була такою ж самою, як і державна, а інколи навіть менше. Більше на 30% відсотків вона точно не була. Декілька раз завод затримував інституту оплату за саме навчання. Багато разів, навіть дуже багато разів, затримували стипендію на місяць-два.

Влітку минулого року, після чергового затримання стипендії, я вкотре зателефонував на завод з метою дізнатись причину затримки. Щоліта я приїжджав додому в Миколаїв, а тому на іншому кінці дроту поцікавились (діалог слово в слово):

–Вы же сейчас дома?
–Да.
–Ну, так Вы же не голодные!!!

Ахрєнєть! Виходить, для того, щоб мені платили стипендію, я маю бути голодним? Так може тоді вже бомжом стати, щоб своєчасно виплачували?

Взимку минулого року мою стипендію, взагалі, з якось дива прислали на картку іншого їхнього студента (якого студентом важко назвати), який навіть не був моїм одногрупником. Головною метою «навчання» цього «студента» було швидше знайти собутильника. Його стипендія, відповідно до його ж середнього балу, була мізерною. Моя була підвищеною, і тому більшу частину присланих йому грошей становила саме моя стипендія. Питати гроші у алкаша – це те ж саме, що у проститутки моральності. На його питання «А скільки там було твоїх?», я йому назвав свою суму стипендії. На наступний день повідомив завод, що ваш зальот – ваші проблеми. На що працівник заводу мене запитала:

–А почему Вы требовали больше денег?

Мабуть, слова алкаша для них важать більше, і вони повірили в те, що я нібито вимагав більше грошей. Врешті, заводу довелось примушувати його маму, щоб вона пересилала мені зі своїх грошей.

На самому заводі я став свідком стукачєства робітників одне на одного. Моїм керівником дипломної роботи був заступник генерального конструктора (цей заступник і двоє людей з відділу кадрів – три людини, які залишили в мене позитивні враження). Під час одного з візитів до нього я став свідком, як один робітник стучав заступнику на іншого в прямому сенсі цього слова. Заступник розсудив мудро, але що це за відносини такі в колективі?

Як виявилось, негативні враження склались не тільки в мене. Нещодавно знайомий, який працює там слюсарем, розповів теж декілька зальотів. По його словам, робочі вкалуюють з ранку до ночі, а отримують копійки. Більш того, чомусь завжди залишаються крайніми. Завжди знаходяться причини, щоб не видавати їм премії. Люди мовчать, розказати про це не можуть, тому що бояться бути звільненими.

Найцікавіші враження в мене залишила охорона заводу. Один з працівників «Білого дому» ще під час моєї практики в 2010-му році розказав, що охорони на заводі дві. Але не для того, щоб краще охороняти завод. Вони слідкують одна за одною! Наскільки я зрозумів, перша дивиться, щоб працівники «Зорі» не могли домовлятись з другою (своєю) охороною, а друга охорона дивиться, щоб працівники «Машпроекту» не могли домовлятись з першою (своєю). Це виглядає, як мінімум, підозріло. А підозрювати є що.

Любе керівництво заводу! Контракт зі мною – це не моя залежність від вас, це ваша залежність від мене!)

Геннадію Володимировичу, я Вас трошки потісню через років десять. Ви не проти?