Фиговый лист украинских альтруистов

прочитання: 27779
21.03.2021 13:10

Багатьом освіченим людям добре відомою є біблійна притча про гріхопадіння Адама і Єви. Коли ті, спокушені Змієм, спробували яблуко і відразу засоромилися своєї наготи. За легендою, Творець ніби тільки тоді зауважив їхнє гріхопадіння, коли помітив фігові листочки, якими ті прикрили свої геніталії. За дві тисячі років християнського світу цей звичайний листок фіги далеко відійшов від первісної своєї історії і перетворився на головний символ лицемірного маскування. Маскування ж стало невід’ємною частиною вдавання, імітації й мімікрії в середовищі роду людського. Стало служити прикриттям дійсних намірів і навіть справжньої природи людини або групи. Сьогодні йтиметься про використання пафосної та патріотичної риторики для приховування справжніх цілей учасників української політичної сцени.

Для цього нам потрібно провести своєрідний вододіл між декларованими цілями таких активістів та їхнім особистим інтересом у цьому процесі. Не таємниця, що, йдучи в малу або велику політику, люди сподіваються на якийсь зиск від цього. Бо давно минули часи національних та революційних фанатиків й альтруїстів, які готові були вмирати за ідею незалежної держави, нові демократичні цінності або диктатуру пролетаріату. Готових пожертвувати за ідею не тільки своїм життям, але й тисяч, якщо не мільйонів чужих. І все це заради втілення величної ідеї. Цих фанатиків у нас чомусь прийнято вважати батьками нації, полум’яними революціонерами, борцями за свободу. У правильності їхніх дій не можна сумніватися, навіть якщо ті потягнули за собою тисячі невинних жертв, а їхня боротьба закінчилася тотальною поразкою.

Замість критичного аналізу причин поразки сучасникам пропонується сліпа віра в героїзм та самопожертву цих історичних невдах. Замість того щоб критично осмислити і визначити, чи адекватно до потенціалу й обставин були вибрані стратегія і тактика руху, чи володіли ті політичні сили відповідним ресурсом, знову обмежуються обговоренням жертовності учасників процесу. Саме у приховуванні справжніх намірів походу сучасних українців у політику і відволікання уваги рефлексіями в минуле криється причина більшості невдач і розчарувань. Здавалося б, що тут приховувати? Але відповідь на це питання є вкрай важливою і може пролити світло на справжню суть багатьох явищ і процесів.

Про що йдеться? А про те, що українське суспільство за замовчуванням схвалює напускні декларації «альтруїстів», які йдуть у політику. Як правило, в озвучених публічно деклараціях мовиться про таке: йду боротися за справжню Україну, історичну справедливість, відстоювати права упослідженого регіону, за правду, дати відсіч ворогам, не допустити згортання незалежності тощо. Більш абстрактних категорій годі придумати. І головне, що звітом за зроблене може стати будь-який потік порожніх слів. І все тому, що виборці ще на старті не посміли спитатися в кандидатів про їхній особистий інтерес. Для чого ті йдуть у політику? Щоб задовольнити свої владні амбіції, обійняти високу посаду, підвищити свій матеріальний рівень і зробити стрімку кар’єру? Ні, на жаль, більшість суспільства приймає фальшиві правила гри і погоджується на цей обман ще на початковій стадії.

Звідси беруться районні, міські та обласні депутати, які на безоплатній основі готові чорно і невинно працювати, розподіляючи бюджетні кошти, голосувати за продаж державного та комунального майна. Причому для того, щоб стати депутатами, вони витрачають на виборчу кампанію сотні тисяч гривень. Які, не маючи зарплати за депутатську діяльність, ніяким законним способом не можуть повернути. Виникає запитання: заради чого такі великі жертви? Відповідь проста – у такому механізмі зашита невід’ємна корупційна складова.

Варто пам’ятати, що більшість з тих, хто прикриває, як фіговим листком, свою корумповану сутність іменами націоналістичних героїв та різного роду патріотичних формацій, є подвійно нечесними. По-перше, вводячи в оману своїх виборців про справжню суть свого походу в політику. А по-друге, паплюжачи імена та ідеали перед тими, хто в силу обставин, освіти або переконань вважає їх своїми найбільшими авторитетами.

Не було нічого дивного, коли, присвоївши собі право на інструментальне використання Степана Бандери, Романа Шухевича, ОУН та УПА, молоді хлопці із СНПУ, а потім ВО «Свобода», легко потрапляли в місцеві ради та навіть мали свою фракцію у Верховній Раді. І все це не завдяки політичній програмі або професійним якостям партійців. Раптовий успіх цих політичних сил пояснюється вмілим вибором політично-історичної риторики та здібностями в плані мімікрії. Політичний провід таких політичних сил працював не на розвиток і зміни, а в основному на особисте збагачення. А виборцям звітували кількістю встановлених пам’ятників Степанові Бандері та перейменованих вулиць на честь провідника українських націоналістів та головнокомандувача УПА.

З просіданням політичної популярності ВО «Свобода» частина його членів розбіглася по інших подібних проєктах. На національно-патріотичному полі з’явилися інші сили, охочі скористатися перевіреними методами мобілізації електорату. Найбільший успіх у цьому сегменті мала вкотре перейменована партія Петра Порошенка – «Європейська солідарність». Саме вона здобула прихильність електорату в багатьох місцевих радах Західної України. Депутатами від цієї політсили стали великі забудовники в містах, їхні юристи та надійні друзі.

Саме вони використовували історично-патріотичну риторику та гучні імена з минулого. Але їм не пощастило: імена Степана Бандери та Романа Шухевича вони самі та їхні попередники настільки засмикали, що ті майже перестали надаватися на роль фігового листка для депутатів-патріотів. До всього, на цьому порівняно невеликому полі конкуренція охочих прикритися досягла пікового напруження. «Свободівці» в Івано-Франківську й Тернополі аж ніяк не захотіли ділитися Бандерою з ПЄС. А у Львові ПЄС майже повністю захопила територію ВО «Свобода».

Коли виявилося, що у всіх містах і містечках вже є вулиці, названі іменами революційних націоналістів, та в більшості встановлені їм пам’ятники, депутати перебрали радянську практику і почали присвоювати імена лідерів ОУН стадіонам. Першим з ініціативою виступив Тернопіль, надавши ім’я Романа Шухевича місцевому стадіону. Далі депутати Львівської обласної ради згадали славні часи, коли, прикриваючи велике розкрадання, ставили ультиматуми міжнародній спільноті щодо вшанування українських історичних героїв. Заявляючи протести рішенням уряду в Києві та «захищаючи» перед німецькою канцлеркою Джона Дем’янюка. Пригадали і виступили з ініціативою перейменувати Арену Львів на стадіон імені Степана Бандери.

Але вони зауважили, що давно минули ті часи, коли депутат Ростислав Новоженець практично перетворив ЛОР на псевдонауковий історичний інститут, який тільки те й робив, що виставляв Львів та Україну на посміховисько. І щоразу такі ухвали показували, що депутати не знають меж своєї компетенції, а замість захисту українського минулого постачають російській пропаганді нові аргументи. Складається враження, що депутатам завжди було байдуже до міжнародного реноме України та внутрішнього спокою в державі. Прикрили свій злодійський сором героями, скористалися їхнім ім’ям, а далі – трава не рости.

Подібні дії є не тільки примітивними, але й ганебними. Розрахованими на людей, що не завжди є обізнаними, але щиро вірять словам. Вони, з одного боку, понижують меморіальний статус націоналістичних героїв, а з іншого – викликають оторопіння і нерозуміння у виборців. Настав час, коли авторитету героїв вже не вистачає, щоб прикрити «гріховні» діяння депутатів. А інакше вони не вміють. Тому й вдаються до засмальцьованих старих пропагандистських лекал.

І так триватиме ще довго, аж поки до нас не прийде розуміння, що настав час ділових і прагматичних людей. Коли люди обиратимуть депутатів не за їхніми історичними симпатіями, а за компетентність, менеджерські здібності і бажання проявити себе в управлінні великими проєктами та колективами. Піднятися кар’єрною драбиною і за все отримати зароблену винагороду. А інакше ми надовго залишимося з «альтруїстами», які намагаються прикрити свій сором фіговим листком з історичних героїв.

Василь Расевич, Zaxid.NET.

    Фотофакт