Відбудова Воскресенської громади: Від укриттів, доріг, моста до централізованого водопостачання та вивозу сміття

Воскресенська громада, що знаходиться за 20 кілометрів від Миколаєва та частина населених пунктів якої у перші дні повномасштабного вторгнення на декілька тижнів потрапила під окупацію, досить швидко була повернена під контроль української влади. Під час зими, як і інші громади, потерпала від обстрілів енергосистеми, втратила декілька своїх людей під час ворожих атак, відправила односельців захищати Україну та стала прихистком для тих, чий дім був зруйнований або тимчасово залишається в окупації.

Зараз громада складається з 9 населених пунктів: селище міського типу Воскресенське (адміністративний центр), села Калинівка, Пересадівка, Михайло-Ларине, Степове, Червоне і Водокачка, селища Грейгове, Горохівка.

Попри виклики, які додала війна, громада продовжує розвиватися та вже закладає фундамент для післявоєнної відбудови. Щоб дізнатися про те, чим живе Воскресенська громада зараз та які має плани на майбутнє, ми поспілкувалися з секретарем селищної ради Миколою Моторним, який здійснює повноваження селищного голови. У короткому інтервʼю він розповів про те, як воскресенці вже використовують успішний досвід інших регіонів та які основні напрямки у відновленні планують реалізувати у найближчі роки.

– Як громада зустріла початок повномасштабних бойових дій? Як я розумію, певний час, скажімо так, лінія фронту проходила через громаду?

– Так, лінія фронту була поруч. Як результат, у нас тут були ворожі диверсійні групи, з Горохівки заходили. Були диверсійні групи в селах Пересадівка, Михайло-Ларіне, Червоне. Через Грейгове вони проходили, через Степове. Частина громади була під окупацією протягом двох тижнів.

– Як позначилися ці два тижні на громаді?

– Були пограбовані декілька магазинів. Були загиблі серед мирних мешканців в тому числі дитина. Загинули хлопці з ДФТГ, захищаючи нас. Був факт вбивства мешканця села Пересадівка, який потрапив до них у полон. Він був замордований. Були пошкоджені деякі житлові будинки, коли була перестрілка артилерії. Були знесені частини покрівель, огорож. Були вбиті декілька мешканців в селі Калинівка після прильоту однієї з ракет. Один із загиблих був нашим екологічним інспектором. Загалом, троє людей загинули у Калинівці. Ще одному мешканцю села, моєму товаришу, відірвало ногу. Його відвезли до Баштанки й майже місяць не могли його забрати звідти, тому що дорога між нашою громадою і Баштанкою була відрізана. І наші хлопці місцеві, під загрозою бути вбитими чи захопленими, їхали, забирали нашого друга, щоб привезти його до громади.

– Це були касетні обстріли чи артилерія?

– Це арта була. Снаряд залетів випадково. Хлопці вийшли на подвір'я і постраждали. Один був поранений, помер в лікарні в Баштанці. Один вижив чудом. Йому поставили протез. Він зараз в Польщі й хоче повернутися до громади.

– Чи постраждала під час війни у Воскресенській громаді цивільна, критична інфраструктура?

– Ворог бив по електропідстанціях, декілька з них постраждали. Неодноразові були обстріли, але підстанції ремонтувалися. Наші доблесні електрики постійно відновлювали пошкоджене. Був випадок влучання в газову мережу. Але тоді то болванка від касетників просто впала в землю і пробила нам трубопровід. ДСНС ліквідувала наслідки цієї події. Це були якраз тоді касетні боєприпаси. Більше йшло на Мішково-Погорілове. Але деякі прилітали й до нас.

– Станом на зараз люди повертаються до громади?

– Люди повертаються. У нас взагалі в громаді 15,5 тисяч мешканців. Плюс до цього зареєстровано вже понад 5 тисяч переселенців. Судячи з того, як заселяються будинки у громаді, які були раніше безхазяйні, як там робляться ремонти, з'являються нові люди, то, в принципі, і свої повернулися, і нові ще приїхали.

– А нові люди звідки? Херсон?

– Херсонська область, в основному, так.

– Які в людей плани? Вони планують тут залишатися, чи все ж таки хочуть повернутися додому?

– Судячи з того, як люди купують будинки, заселяються, роблять ремонти, то ніхто вже нікуди повертатися не буде. Це моя суб'єктивна думка, але спостерігаючи, як працює кур'єрська служба, та ж “Нова пошта”, як збільшився товарообіг і скільки приходить зараз вантажів до переселенців, припускаю, що наша громада стала більше.

– Тобто фактично вам переселенці збільшили кількість населення на одну четверту частину?

– Так. Якщо ми планували торік залучати два поліцейських офіцери громади, тому що за нормативами один поліцейський на 6 тисяч мешканців повинен бути, то зараз нам необхідно вже тири.

– Яка ситуація з працевлаштуванням? Можливо, хтось відкриває якийсь маленький бізнес? Магазинчик, чи ще щось?

– Враховуючи, що ми розташовані поруч з містом Миколаєвом, і у мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб є можливість працевлаштуватися в місті, відчувається деякий кадровий голод. Найчастіше надходять запити від херсонців. Вони шукають землю. Це люди, які втратили бізнес, але вони розуміють, як це все працює. І ось вони зараз цей бізнес релокують сюди, нам у регіон. Через нашу громаду проходить річка Інгул і майже всі населенні пункти знаходяться вздовж цієї річки. А переселенці якраз і шукають такі землі, де вони можуть займатися своїми бізнесами, які вони втратили в тому регіоні.

– У Пересадівці був міст через річку Інгул, який почали будувати до війни. Як розумію, коли почалось повномасштабне вторгнення, то роботи припинили?

– Будівництво заморозили. Міст вже майже був готовий. Старий понтонний міст був підірваний, щоб стримати ворога. Зараз залишки понтонного мосту – одна з великих екологічних проблем громади, тому що ми не можемо їх дістати. Ті понтони, які під водою, замулюють річку.

Поруч з недобудованим мостом був побудований тимчасовий міст, вже не понтонний. Це стаціонарний міст, який з'єднує два села, тому що Пересадівка фактично була відрізана від нашої громади, і від траси "Миколаїв-Дніпро". Раніше у понтонного моста була обмежена можливість перевезення вантажів, а зараз через цей міст вже можуть проходити вантажні автомобілі.

– Це погано?

– Це добре. Це була наша основна проблема на понтоні. Бо сюди постійно навігатор вів вантажні автомобілі з усієї України. І ті водії, хто не знав, що понтонний не витримує вантажного автомобіля, просто топили цей міст. І це раз на тиждень стабільно викликався кран, підіймалася машина, підіймався міст.

– А в чому складність підняти понтони? Немає техніки?

– Складність в тому, що немає техніки, яка б це могла зробити. Понтони замулені, набралися води. Пробували навіть танком витягувати, але не вдалося.

– Як плануєте розв'язувати цю проблему?

– Зараз у нас працює будівельна компанія «Автострада», яка якраз відбудовує дороги. Вони відбудовують міст на Снігурівку. У них там прийшла спецтехніка, яка може нам допомогти. Зараз ми з ними ведемо перемовини, щоб нам надали цю техніку і виконали цю роботу.

– Зі збільшенням кількості мешканців, я так розумію, буде збільшуватися кількість дітей. Як зараз ситуація з підготовкою шкіл?

– Основна проблема зі школами в нас – це бомбосховища. Я думаю, ця ситуація майже по всій Україні дуже критична. Ми зараз працюємо над тим, щоб ці бомбосховища привести до нормального виду, до будівельних норм, які дозволять нам відкрити школи. Перший проєкт, який зараз вже на фінішній стадії у нас – це дитячий садок у Воскресенську. Маю надію, що ми в цьому році його здамо в експлуатацію.

– Скільки дітей може прийняти садочок?

– Садочки в нас розраховані до 70 дітей. В кращі часи в ньому було десь в районі 80 дітей.

– Скажімо так, чи зможуть вони прийняти дітей, якщо їх буде більше?

– Зможуть. Проблеми з цим не буде.

– Чи правда, що частина дітей, особливо, можливо, старшокласники, навчаються у в Миколаєві?

– Воскресенські так. Ті, хто ближче до Миколаєва живуть. Багато дітей їздять й туди, до міста. Міські школи пропонують більше різних можливостей. На жаль, ми не можемо пропонувати такі можливості, як пропонує місто. Поки що.

– Скільки відсотків школярів громади навчається у Миколаєві?

– Думаю, процентів 10. Тому що рівень освіти все ж у нас доволі високий у громаді. Наприклад, Калинівська школа зайняла в цьому році перше місце по області серед всіх шкіл Миколаївської області.

– За яким показником?

– За якістю освіти. Пересадівська школа четверте місце зайняла. Воскресенська теж зайшла в топ-20 шкіл. Тобто, в принципі, у нас рівень освіти дуже високий.

– За рахунок чого?

– За рахунок викладачів. Нові викладачі, які прийшли, перейняли досвід своїх більш старших колег.

– Як вдається утримувати колективи, щоб не розбігалися? Переманюють, мабуть?

– В цей час, в режимі онлайну, війни утримати людей можливо. Людям стало більш комфортно працювати. Я з викладачами неодноразово спілкувався. Багато хто каже, що перший рік було дуже тяжко, коли був ковід і необхідно було переналаштуватись на цю роботу онлайн. Найважче було співпрацювати з дітьми і добитися того, щоб діти були залучені, щоб вони працювали з викладачами. Зараз же, судячи з того, що наші школярі отримують перші, другі призові місця на Олімпіадах, і обласних, і державних, і навіть міжнародних, то рівень освіти у нас доволі високий. Причому це різні напрямки. Це історія, і біологія, і математика.

– Якщо повернутися до теми будівництва, облаштування укриттів. Чи у всіх школах вдасться це зробити?

– Є, наприклад, школа в Пересадівці. Там ці укриття нерентабельно ремонтувати. Немає сенсу, тому що дітей більше. Я не розумію, як на величезну школу були зроблені укриття на 30 людей, якщо там їх повинно бути на 300. В такому об'єкті необхідно будувати стаціонарне укриття, повинна бути окрема споруда. В минулому місяці я їздив до Бородянки, був у складі робочої групи, яка вивчала досвід інших громад. Там якраз в одному із закладів освіти побудували стаціонарне бомбосховище. Такий проєкт необхідно якраз розробляти для Пересадівки.

– Скільки приблизно грошей буде потрібно?

– У них це було 40 мільйонів гривень на 700 людей. Якщо у нас 350, то це може бути, наприклад, 20 мільйонів гривень. У Бородянці, щоб реалізувати цей проєкт, був виритий котлован, у якому побудували бомбосховище.

– Укриття в Україні облаштовують не лише за державні кошти. Знаю, що ЮНІСЕФ в окремих миколаївських школах облаштовував власним коштом бомбосховище. Чи є у вас з ними, можливо, якісь домовленості?

– На даному етапі ми співпрацюємо з USAID – проєкт “Говерла”, який якраз покликаний на те, щоб працювати у сферах відновлення громад і відновлення спроможності державної влади. Якраз цей проєкт “Говерла”, зокрема, одна зі сфер його, це відновлення будівель, адмінбудівель, дитячих садочків, шкіл, лікарень. Ми з ними підписали меморандум 9 жовтня. На підписанні меморандуму у Києві був Віталій Кім, мер Первомайська Олег Демченко, був я як представник нашої громади. Були ще представники декількох громад. Здається, із Миколаївської області, у проєкті братиме участь 8 громад, з Харківської – 11.

– Які проєкти будете їм пропонувати?

– Ми вже їм передали перелік всіх наших закладів освіти і амбулаторій. Вони будуть по черзі дивитися. Потім, з того, що нам найголовніше, будемо розпочинати з ними роботу.

Вони будуть займатися якраз цими адмінбудівлями, організацією системи вивозу сміття. Це теж їх напрямок. Також вони будуть працювати над посиленням прозорості чи підконтрольності влади.

– Які ще є плани, проєкти на найближчий час, чи в перспективі декількох років?

– Все просто. По-перше, це водопостачання. У нас немає централізованого водопостачання. Точніше, воно в нас є, але воно дуже старе. Деяким гілкам уже по 30, по 40, 50 і більше років. Тобто вони вже морально і фізично застарілі. Тому зараз ми посилено відновлюємо, ремонтуємо те, що є, і прокладаємо нові лінії.

– Власними коштами?

– Власними коштами. І намагаємося залучити донорів до цього. Поки що обіцяють, але єдине, що нам вдалося за два місяці отримати – це бювет для очистки води. Він знаходиться у нас у Воскресенську, зроблений на базі 20-футового морського контейнера і має три точки видачі цієї очищеної води.

Ще у нас велика проблема з водопостачанням віддалених сіл. Наприклад, село Степове знаходиться за 11 кілометрів від Грейгове – найближчої точки, від якої йде вода. І водопровідна система там дуже застаріла і неефективна. Якщо якісь відбуваються пориви, аварії в Грейгове, то Степове залишається без води на декілька днів. Тому в планах прокласти повністю нову гілку для водопостачання цього населеного пункту.

– Чи реально там пробити свердловини?

– Ні. Бо там немає водоносних горизонтів. І цю проблему завжди намагалися вирішувати. На кожних виборах приходили і казали, що ми вам зробимо свердловини, розв'яжемо проблему з водою, але ніхто її так і не вирішував. То зараз нами, керівництвом ЖКХ, селищною радою, старостами, було прийнято рішення, що ефективніше буде просто прокласти нову гілку. Техніка у нас частково вже є, додатково будемо її отримувати. Від проєкту “Говерла” ми очікуємо зараз трактор-навантажувач і будемо своїми силами прокладати нову лінію.

– Окрім водопроводу, які ще є виклики?

– Друга проблема – це вивіз сміття. Ми робили статистику. У нас є компанія-переможець, яка займається вивозом сміття по всім населеним пунктам. Це компанія Evaco. І от по статистиці укладених договорів, у нас лише 26% домогосподарств підписали угоди.

– Тобто 74% мешканців своє сміття кудись вивозять самі?

– По посадках, по узбіччях і так далі. Іноді на вулицях просто. Це наша друга найбільша проблема – сміття. І її скоріш не грошима потрібно вирішувати, а роботою з людьми, щоб якось пояснювати. Тому ми ввели зараз до штату дві посади інспекторів з благоустрою. Одного з інспекторів ми вже знайшли й починаємо з тим інспектором проводити роз'яснювальну роботу з людьми. Якраз по укладанню договорів, по роз'ясненню, як вивозити сміття, як розв'язувати цю проблему. Другого інспектора зараз шукаємо. Поки що не знайшли. Тобто перше – це кропітка робота з людьми, щоб пояснити, донести.

– Багато коштує вивіз сміття? Чому люди не хочуть сплачувати?

– Просто люди не привчені Яка б не була ціна - люди витрачають більше за один похід в магазин. Ті, хто курять, більше викурюють за місяць. Але до них ще не дійшло, що сміття вже не таке, як було там 20-30 років назад. Багато пластику, метал, скло, пакування. Це не те сміття, яке було раніше. І оця проблема, я думаю, що вона у всіх громадах. Вона навіть просто на психологічному рівні. Це просто робота з людьми.

– Над чим ще зараз працюєте?

– Ще одна із проблем, яку ми почали вирішувати з депутатами ще з 2020-го року, це проблема старих дерев, які нависають над проводами. Ті тополі, які в Миколаєві вже позрізали, у нас таких дерев ще, на жаль, дуже багато. І зараз старости отримали розпорядження розв'язувати цю проблему. Йде пошук компаній, які займаються кронуванням дерев. І це проблема, яку необхідно вирішити до настання холодів.

– Власними силами неможливо її вирішити? Чи екологи не дають?

– Якщо власними силами, то необхідно мати додаткове обладнання. Це повинні бути вишки. Якщо у РЕСа є свої автомобілі з вишками і вони знають, як це робити, щоб не пошкодити електродроти, то краще хай роблять це професіонали. Наша задача – проводити роботу з людьми. Тому що часто люди відносяться до цього вороже. Наприклад, в людини росте гарна акація. І тут приїхали РЕСовці і починають її пиляти. Людині це може не сподобатися. Тобто це теж робота з населенням.

Наступна проблема, я думаю, вона в багатьох населених пунктах і по селах країни – це дороги. Це теж важлива проблема, тому що багато ділянок дороги вже просто неможливо експлуатувати. Це треба було вирішувати поступово. Але зараз у нас проблема, бо великі шматки дороги, великі проміжки стали непридатними для проїзду. Тобто необхідні тендери. Це теж ресурс і фінансовий, і часовий, тому що тендер займає до двох місяців. Зараз цю проблему вирішуємо поточними, ямковими ремонтами. Взяли кращий досвід інших громад, і за іншими технологіям це вже ремонтуємо. Ми знайшли обладнання, з допомогою якого ми зможемо розв'язати нашу проблему по всім населеним пунктам. Подали запит до проєкту “Говерла” на придбання такого обладнання. Думаю, ми своїми силами, силами ЖКГ, зможемо робити ремонт доріг ефективніше. Техніка буде в нас на території й ми будемо планувати завчасно ресурси, будемо протягом року проводити ремонтні роботи. Це в планах, якщо ми зможемо добитись цього.

– Які ще підходи до управління змінили за останній час?

– В цьому році ми вперше профінансували нашого спортсмена, який їздив на міжнародні змагання по боротьбі, по джиу-джитсу. Він взяв участь у складі збірної України, захищав честь нашої громади, зайняв призове друге місце, повернувся з нагородою до громади. Зараз ми якраз працюємо над компенсацією розходів на це все. Ми розробили програму по підтримці талановитої молоді нашої громади. І якраз в межах цієї програми ми вперше робимо такий проєкт з фінансування наших талановитих людей.

Ще ми взяли собі зараз штатну одиницю спеціаліста, який висвітлює роботу влади. Це також була наша проблема. Бо багато чого робиться, а висвітлювалися раніше тільки якісь піар-ходи. Ми зрозуміли, що роботу потрібно показувати кожного дня. Є така психологія: якщо людина чогось не бачить, то значить цього немає. Я, наприклад, два місяці працюю в органі місцевого самоврядування. До цього працював лише в бізнесі. І бувши депутатом три роки, мені здавалося, що тут все працює так, як в бізнесі. Тобто приймаються швидкі рішення, за хвилини проходять всі інстанції, а потім слідує дія. А я тепер зрозумів, що в місцевому самоврядуванні все потрібно планувати на рік. І потрібно рухатися, робити заплановані кроки. Все тут робиться довго, повільно. Це як великий корабель, йому для маневру необхідно багато часу. Так і тут. Перший місяць побігав, зрозумів, що щось можна зробити швидше, просто даючи ефективні розпорядження, а щось повинно пройти всі свої процедури, наприклад, той же тендер. Тут необхідно просто завчасно поставити задачу і набратися терпіння і чекати.

Над матеріалом працювали Анатолій Чубаченко, Олександра Ющишена, спеціально для ПН

Частина фото: Архів Воскресенської громади