Лікар з окупованої Снігурівки розповів про вмовлянні росіян перейти на їхню сторону та побиття у полоні, а також про евакуацію поранених українських солдат

перегляди: 18656
14.09.2022 16:09

Лікар Валентин Михайлович 32 роки попрацював у Снігурівській лікарні. 19 березня 2022 року, коли війська рф захопили місто, чоловік відмовився співпрацювати з окупаційною владою. До кінця квітня медпрацівник виконував свої обов'язки та не покидав стіни закладу, поки не було прямої загрози його життю.

Про це він розповів в інтерв'ю «Суспільному».

По його словах, коли почалася війна, то деякі медпрацівники повтікали і через це не вистачало лікарів, коли почали привозити перших поранених українських військових. Тому голова міста призначив Валентина Михайловича виконувачем обов'язків головного лікаря.

— Війна почалася, щурі повтікали. Головний лікар (молодий хлопець за 30 років), його рідний брат, співмешканець начмеда, начмед і його дружина. В перший день війни втекли з лікарні, кинули лікарню. Кинули хворих. Вони місцеві жителі всі. Їх не кликали на фронт з автоматом в окопи. Вони повинні були залишитися та допомагати людям. Коли почали поступати наші хлопчики 20-річні, з Антонівського, з Каховського моста, не було кому надавати допомогу. Мені подзвонив голова міста, о шостій годині вечора приступив до обов’язків. І о восьмій годині вечора привезли мені розпорядження виконувати обов’язки головного лікаря. І після цього це все почалося. На час надходжень наших воїнів. Не було нічого, не було скальпелів. Мені прийшлося в ночі відкрити приватні аптеки, люди дали нам все, — розповідає Валентин.

Два місяці він жив у лікарні, ніяких вказівок не було - всі чинили так, як дозволяло сумління. Пораненим надавали допомогу, а тих, хто надходив з черепно-мозковими травмами, з переломами великих кісток, з травмами очей відправляли в Миколаїв.

Потім у місті зникло світло, деякий час лікарня ще було зі світлом, а потім і там пропало, як і інтернет. Ремонтувати мережі було нікому, не працював навіть водоканал. По словах Валентина усі керівники повтікали з міста.

— Місто не було в окупації до 19 березня, але через Снігурівку проїжджали їхні колони, танки супроводжували бензовози, чи там бочки з горючим. Тобто окупації не було, поліції їхньої й так далі не було, але через місто проїздили. В перші дні війни, проривалася колона танків, через Снігурівку йшла. Наші хлопці з територіальної оборони з якимись автоматами, коктейлями Молотова їх повернули назад. Підпалили якусь певну кількість, потім прилетіли наші вертольоти ще та їх розстрілювали, ті танки, — згадує чоловік.

Коли ж війська рф все ж таки прорвались до Снігурівки, медпрацівники вирішили вивозити поранених військових ЗСУ з лікарні.

— Був випадок такий, що в реанімації лежить хлопчик з переламаними ребрами, дренажем в грудній клітці. Мене кличе, я приходжу, що таке: «Лікарю, спаліть мої документи, спаліть мою форму, тому що мені зателефонували хлопці, що проривають в Снігурівку окупанти!». Я забрав документи. На той час я вже був готовий до евакуації. Мені підприємці-фермери купили спортивні костюми, купили взуття для того, щоб їх відправляти, як цивільних людей. Я забрав документи, покликав карети швидкої допомоги. Спустили ми того хлопчика у швидку. Дав вказівку їхати на трасу, виключати мигалки та фари, щоб ніхто не побачив. Ми вивезли хлопця, — розповідає Валентин.

Потім військові рф завітали до медзакладу і Валентинові, як в.о. головного лікаря довелося з ними спілкуватись.

— Я вийшов до них, я не хотів, щоб вони заходили в лікарню. Я вийшов, у мене було чорне пальто таке, руки в кишенях. Він тягне мені руку вітатися, я руки з кишені не витягнув. Вони мене запитали за зброю, вони запитали за військових, вони мені розповіли вже, які корпуса в мене працюють, а які не працюють, які закриті. Запитали чи у підвалах немає зброї. Я почав у них питати: чому вони прийшли до нас. «Ми не прийшли вашу землю забирати, — кажуть, — ми прийшли боротися з нацизмом», — говорить медпрацівник.

Згодом почалися перевірки. Так, на Великдень, 24 квітня, спочатку в лікарню, а потім у квартиру прийшли з обшуком.

— Приїздять, давай обшуки робити в мене, в моєї дружини в кабінеті. Потім повели мене в кабінет головного лікаря, години дві проводили зі мною бесіду, щоб я перейшов на їхню сторону. Я їм сам, може, не був цікавий, але мова була за колектив. Заборонили мені виїздити за межі Снігурівки, заборонили мені хворих вивозити до Миколаєва. «Ви повинні йти, в нас буде референдум, — кажуть, — ви маєте йти на референдум всім колективом». Я їм пояснював, що я цього робити не буду, я лікар, я політикою займатися не буду, я займаюся лікувальною роботою та все, — каже головний лікар.

Така позиція чоловіка окупантам не сподобалась, тож вони забрали його у полон, били та розповідали, як будуть з нього знущатись.

— Вони приїздять, кажуть: «Ти не лікар». Забирають мене, заводять в лікарні, є така клітка для затриманих, заводять туди. Потім приходять, одягають мені наручники, допитали водія. Вивели мене з лікарні, повезли додому. Били, вони мене били. Вони мені розповіли, що будуть струмом питати, кип’ятком, але тут мене просто били. В полоні провів десь години три-чотири. У наручниках, — згадує чоловік.

Потім був черговий обшук, під час якого у Валентина забрали гроші, золото. А також знайшли вишитого Шевченка на тканині і почали допитуватись, хто це такий.

— Я б їм сказав, але тоді не до того було. Я не знав, що зі мною робитимуть. В мене була радість, що я дружину в останній момент, але вивіз з міста, — говорить лікар.

У результаті російські солдати запропонували йому протягом 24 годин покинути Снігурівку, Валентин заявив, що вже їде з міста і попросив віддати його машину. Окупанти супроводили його до переїзду. Валентин каже, що хотів їхати до Миколаєва. Вже 30 квітня чоловік дібрався на підконтрольну Україні територію. Станом на 13 вересня 2022 року Снігурівська громада залишається окупованою російською федерацією.

Фотофакт