Командир 299-ї миколаївської бригади про своїх льотчиків-штурмовиків: «Вони для мене, як діти»

Миколаївська 299-та бригада тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова в боях із росіянами з літа 2014 року. Захищаючи нашу землю від російської навали та проросійських найманців, штурмовики підрозділу вміло завдавали ударів по ворогу. Про це та про сьогоднішню активну бойову роботу льотчиків-штурмовиків під час відбиття широкомасштабного вторгнення рф наша розмова з командиром бригади полковником Сергієм Самойловим.

Про події 2014 року пригадує коротко:

- Улітку того року працювали всі роди авіації: бомбардувальники, штурмовики, винищувачі. Працювали над Степанівкою, над Савур-Могилою, до цього було Ізварине… Бої були важкі. Я теж вилітав, завдаючи ударів по окупантах. Мене збили 16 липня ракетою з МіГ-29 з території росії. Я приземлився в центрі села Григорівка Донецької області, недалеко від Успенки. Там ішли бої, було незрозуміло, де наші, де не наші… Поки ще на парашуті висів, дивлюся: УАЗик їде з краю села, зелений зверху. Після приземлення погасив купол, сховався за будинок. Пістолет перезарядив, у мене один ПМ, а більше нічого не було.

Я був між позиціями наших і противника. Зупинився той УАЗик метрів за 50 від мене, водій не вийшов, з правого боку військовий якийсь вибіг і ззаду ще два бійці, розосередилися, гукають: «Ми свої, ми свої!». Водій невеликий український прапор у вікно показав. Хух, думаю, наче наші. До мене гукають: «Бігом, бігом!», а я підійнятися не можу, у мене спина болить. Допомогли мені в цей УАЗик залізти, тут знову почалася стрілянина. Добре, що хлопці швидко зорієнтувалися, мені пощастило, що вони витягли мене. Це були прикордонники з маріупольського загону.

Я їх знайшов у 2015 році через волонтерів. Не передати, що на серці творилося, коли зустрів людину, яка тобі життя врятувала.

- Після 2014 року, наскільки знаю, бойового застосування авіації не було.

- Так, до 2022-го ми літали над лінією зіткнення в Донецькій та Луганській областях — протиповітряну оборону росіян покошмарити. Вони дуже нервувалися, підіймали все ППО. Але чим я найбільше задоволений, чим я дійсно пишаюся — що цей період ми використовували для підготовки льотчиків.

З 2015-го до 2022 року до бригади прийшло чимало лейтенантів. Один із них, мій курсант, уже став моїм заступником. Вони для мене, як діти — я 1974 року народження, в батьки їм годжуся. Мені, як командиру, звичайно, важкувато, бо ми не маємо льотчиків середнього віку.

Всі вони воюють з першого дня великої війни, багато з них відзначені державними нагородами, в тому числі — найвищими ступенями орденів та званням Героя України. Я пишаюся їхніми досягненнями, й кожна втрата для мене — як докір за те, що чогось не навчив…

- Чого ви вчили лейтенантів, що прийшли?

- Лейтенант першого року служби психологічно ще курсант. Починали роботу з ними з індивідуальної підготовки.

Треба було теоретичні знання і практичні уміння, здобуті під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил, закріпити на рівні навичок. Навчали, окрім того, що пишуть у підручниках, і того досвіду, який ми встигли здобути під час війни з 2014 року.

Спочатку доводили навички пілотування до автоматизму в будь-яких погодних умовах: вітер, опади, погана видимість. Після цього молоді льотчики переходили до відпрацювання злітаності в парі, потім — у ланці, четвіркою.

Відпрацьовували заходи на ціль, протиракетні маневри. Коли цей етап був засвоєний, ми переходили до бойових пусків ракет, до стрільби з гармати, до бомбометання.

Основний упор ми робили на практику, було багато вильотів на різні полігони, відпрацьовували взаємодію з іншими родами авіації, із сухопутними військами.

Навчання йшли за навчаннями, ми проводили льотно-методичні збори, вправи… відпустка мені тільки снилася. Ми розуміли, що від того, як ми їх навчимо, залежатимуть їхні життя й виконання бойових завдань.

Розумієте, льотчик — перш за все людина. У кожної людини щось виходить, щось не виходить. Помилки роблять усі, але щоб їм запобігти, ми намагалися максимально передати свій досвід — як у пілотуванні, так і у бойовій роботі. Є льотчики, з якими легко працювати в повітрі. Був один молодий льотчик — ми його жартома «роботом» звали, він, як робот, літав. Усі рухи, маневри літака виконував чітко, до міліметра. А були й такі, які потребували додаткової уваги.

Хочу зазначити, що суттєву допомогу в підготовці льотчиків нам надавали наші партнери з країн НАТО — це американці, британці, французи, оскільки в них великий досвід використання авіаційної компоненти в бойових місіях у різних країнах. Нині, після початку широкомасштабного вторгнення рф, ситуація змінилася — вже союзники в нас переймають бойовий досвід.

— З чого для вас особисто, як для комбрига, почалася ця фаза війни?

— Почалося все 23 лютого минулого року. Відразу скажу: однозначної інформації про те, що «саме завтра почнеться», не було. Звісно, ми готувалися, за кілька тижнів до початку великої війни приходили певні бойові розпорядження, аби бути готовими до різних сценаріїв. Я зібрав своїх заступників, командирів ескадрилей. 23-го ми навіть відлітали планову льотну зміну, я провів розбір польотів. Серед ночі мені зателефонував оперативний черговий, терміново викликав на відеоконференцзв’язок. То командувач Повітряних Сил оперативно збирав селекторну нараду. Командувач сказав, що є велика ймовірність атаки саме в цю ніч… І це сталося!

Коли я побачив, що весь віраж-планшет (система виявлення повітряних цілей) став червоним, дав команду виводити літаки з-під удару. Ще за кілька тижнів до війни, коли надходила інформація про можливість нападу, я неодноразово збирав усіх льотчиків, і ми визначили запасні аеродроми, кожен знав, куди він летить у разі такого моменту. На ранок 24 лютого всі літаки були заправлені, з боєкомплектом. Вивід з-під удару пройшов у нас добре, без втрат. О 4-й ранку, під час ракетного удару, прилетіло за старими координатами та по тих літаках, яким ніякий ремонт не допоміг би. Нас, окрім усього, врятувало те, що ми тільки-но відлітали зміну і ще не встигли розтягнути літаки по стоянках.

А потім почалася бойова робота. Мені надходила інформація від командирів і від розвідників. Ми отримували координати, характер цілей, я доводив завдання до своїх льотчиків. Так уже понад рік ми працюємо майже щодня. З різних аеродромів, різними силами, то парами, то четвірками — по-різному.

— Що для вас, як для командира, змінилося в організації роботи бригади за цей рік війни?

— За цей рік до війни звикли, якщо до неї можна звикнути, всі — і льотний склад, і технічний. Раніше було, що одна ескадрилья базується на одному аеродромі, інша — на другому, третя — на третьому. З початком великої війни все перемішалося. Буває, що літак злітає з одного аеродрому, сідає на іншому.

Американці, німці, британці, французи зазвичай працюють в умовах повного панування в повітрі. В нас обстановка складніша, вона постійно змінюється, високий рівень насиченості бойових порядків росіян різними системами ППО. Якщо у 2014 році ми працювали з різних висот, але здебільшого працювали за стандартом — захід, піке, удар, вивід, — то зараз льотчики працюють по-іншому. Нам довелося шукати нові, нешаблонні засоби застосування штурмовиків.

Так, ми засвоїли запуск ракет з кабрування. Це означає, що літак випускає ракети в ціль по розрахованій траєкторії. Така методика себе виправдовує. По суті, це нагадує роботу того ж «Града», але йому простіше — він стріляє з землі, у нього немає швидкості пересування щодо землі й висоти. Тут все набагато складніше — літак переміщується відносно поверхні землі зі швидкістю близько 800 км/год, і тут від льотчика потрібна максимальна точність дій. Пів секунди − секунду проґавив і все — не влучив, ракети витратив марно.

— Запуск ракет здійснюється саме льотчиком чи якось це автоматизовано, якась підказка спрацьовує на момент пуску?

— Усе здійснюється льотчиком, у нас немає такої автоматики. Льотчик повинен витримувати ці частки секунди для запуску. Усе — ручна робота, ювелірна. За цей рік було вироблено цілу низку тактичних прийомів, які сприяють ураженню цілей та збереженню особового складу.

Замість підсумку.

Розмова з командиром бригади полковником Сергієм Самойловим вкотре довела: в нас є і льотчики, і авіаційна школа, і унікальний бойовий досвід сучасної війни. Неважко уявити, що вони будуть робити з ворогом, отримавши нові літаки від наших союзників.

Олександр Шульман, Армія Inform